За всіма загальноприйнятими мірками Україна вже мала б програти. Вона стримує супротивника, населення якого в 4,5 рази перевищує її власне, територія якого в 28 разів більша за її, а економіка в 12 разів потужніша за її. Це вимагало військової, соціальної, економічної, а іноді й політичної кмітливості, пише The Economist.

Новини з лінії фронту є найбільш обнадійливими за останні роки. Бої точаться запекло, але українські командири вважають, що їхні війська, керовані безпілотниками, знайшли спосіб зупинити наземний наступ ворога. Вже кілька місяців поспіль вони виводять ворожі війська з ладу швидше, ніж Кремль встигає їх поповнювати. Росія скоротила тривалість підготовки своїх нібито елітних повітряно-десантних підрозділів до всього десяти днів. Україна вбиває або серйозно ранить в середньому 35 000 російських солдатів на місяць. Мета – 50 000, що є верхньою межею тренувальних можливостей Росії і точкою, в якій, як сподіваються українці, арифметика Путіна дасть збій.

Росія продовжує кидати тіла у піч, але результатів від цього стає дедалі менше. Вона відстає щонайменше на два роки від і без того скорочених термінів захоплення решти Донбасу – головної політичної мети Путіна. Бригадний генерал Павло Паліса, помічник Президента України, заявляє, що Кремль знову віддав наказ своїй армії вийти до адміністративних кордонів областей Донбасу, цього разу до осені. Він відкидає таку перспективу. «Не все на полі бою можна виміряти цифрами. Ми маємо перевагу в професіоналізмі, швидкості, технологіях та бойовому дусі», – каже він.

Ключове значення має зростаюча ефективність кампаній України з використанням безпілотників великої дальності. Удари середньої дальності завдають руйнівних ударів по російських лініях постачання; удари великої дальності вражають стратегічні цілі – від нафтових об’єктів до збройових заводів, іноді за понад тисячу кілометрів углиб Росії. 

США продовжують надавати критично важливу розвідувальну інформацію, незважаючи на напружені відносини між країнами. Але, мабуть, 95% систем дальнього радіусу дії розроблені та побудовані власною, оборонною промисловістю України, яка швидко розвивається. Армія пожинає плоди – стрімке зростання виробництва, потік кращої зброї та методична кампанія зі знищення російських радіолокаційних систем та засобів протиповітряної оборони, які неможливо швидко замінити.

Євген Карась, командир 413-го полку, каже, що досягати таких цілей зараз «утричі легше», ніж раніше. Його підрозділ провів кілька важливих операцій, зокрема удари в березні по «Сілікон Ел», виробнику мікрочіпів для російських балістичних ракет. Він прогнозує кризу російської протиповітряної оборони до осені. До того часу власне виробництво балістичної зброї в Україні має набрати повних обертів, викликаючи страх і збентеження в глибині Росії. «Війна — це не прогулянка для України, але для Росії все йде набагато гірше, і буде ще важче», – каже він.

Тим часом у Європі політичні еліти дедалі більше усвідомлюють, що їхня безпека пов’язана зі стійкістю України, принаймні доти, доки їхні власні збройні сили не стануть сильнішими. Це має гарантувати Україні економічну підтримку в найближчому майбутньому. Довгоочікувана допомога у розмірі 90 млрд євро незабаром надійде.

Але війна ведеться переважно на українській землі, війна виснажила тил. Критична інфраструктура руйнується. Повітряна оборона, особливо протиракетна, небезпечно слабка. Масштабний ракетний та дроновий удар по Києву в ніч на 24 травня призвів до ураження щонайменше 40 об’єктів. Російські FPV-дрони вбивають цивільне населення в містах поблизу лінії фронту, таких як Херсон, Запоріжжя та Харків.

Цієї зими столиця України опинилася на межі повного відключення електроенергії. За словами інсайдерів, у лютому система була за крок від краху. Світло не згасло завдяки мужності працівників екстрених служб. Економіка, підтримана зростаючим оборонним сектором, показала найкращі результати, на які була здатна, зважаючи на несприятливі обставини, такі, наприклад, як скорочення чисельності робочої сили, яка скоротилася з 17 млн до війни до приблизно 12 млн. Через відключення електроенергії зростання ВВП цього року, за оцінками, знизилося на 2,5 процентних пункти. Зараз прогноз становить 1,5%.

Тарас Чмут, громадський активіст і колишній радник Міністерства оборони, каже, що зараз він більше турбується про енергетику, ніж про фронт. Люди втомлені, але моральний дух не зломлений. Недостатня підготовка до наступного року може це перевірити. «Війни ведуть не армії, а суспільства. Якщо віра в нашу здатність витримати війну зникне, зникне й воля до боротьби», – каже він. 

Неопубліковане опитування громадської думки в Україні, проведене на замовлення американської недержавної організації, показало, що суспільство розділилося на три табори: патріоти (46%), скептично помірковані (36%) та демотивовані (18%).

Головними демотивуючими факторами є не травми чи виснаження, а корупція еліти та недовіра до інституцій.

Відчуття несправедливості у військовому призові зачіпає за живе, зазначається у статті. Попри те, що тепер на полі бою лише незначна частина солдатів вступає у контакт з ворогом і лише півдюжини бійців можуть утримувати смугу шириною 5 км, для тих, кого відправляють углиб зони бойових дій, це часто стає подорожжю в один кінець. Страх перед такими відрядженнями, які іноді використовують для покарання тих, кого спіймали на самовільному залишенні частини, підірвав бажання служити.

Міністр оборони України Михайло Федоров наполягає на підвищенні зарплати на передовій та рекрутингу іноземців. Наразі примусова мобілізація є нормою, і значною мірою супроводжується насильством, йдеться у публікації. Івана, втікача від призову, затягли до фургона після переслідування вуличками Києва. Як і приблизно 30% нових призовників, він втік під час навчання, у його випадку – після того, як дав хабар у розмірі 10 000 доларів. Зараз він рідко виходить зі своєї квартири і ніколи не виходить без балончика з перцевим газом. В Одесі та Дніпрі, де кампанії з призову були найжорсткішими, значна частина чоловіків призовного віку ховаються.

Внутрішня політика становить значний ризик для перспектив країни. На початку війни національна єдність була майже цілковитою, принаймні на публіці. Відтоді тиск воєнних обставин та корупційні скандали знову розпалили розбіжності. Один із таких скандалів стосувався близько 100 млн доларів і зачепив оточення Президента. Ці скандали спровокували перші справжні протести за час війни і в листопаді минулого року змусили піти у відставку впливового заступника Зеленського Андрія Єрмака. У травні його офіційно визнали підозрюваним.

Настрої в суспільстві напружені, наче під час передвиборчої кампанії без випускного клапана у вигляді виборів, йдеться у статті. Провести повноцінні вибори неможливо, хоча Зеленський продовжує їх планувати. 

Попри всю "мужність і дипломатичну спритність Президента" (це пряма цитата тексту статті – прим. моя, О.К.), він є вразливим. За словами інсайдерів, замість того, щоб об’єднати уряд із найталановитіших людей, він поринув у дедалі більш відсторонений, візантійський стиль правління. Його офіс контролює значну частину медіапростору, включаючи анонімні акаунти в соціальних мережах, які використовуються для дискредитації опонентів. Слідчі з боротьби з корупцією зазнали саботажу у вигляді зустрічних звинувачень. Василя Малюка, колишнього глави СБУ, понизили в посаді після того, як він відмовився допомагати у переслідуванні слідчих. Кирила Буданова, впливового глави військової розвідки та опонента Єрмака, відсунули на другий план, «підвищивши» на посаду глави Офісу Президента. «Зеленський не терпить сильних людей, – скаржиться високопоставлений співробітник розвідки. – Він створив навколо себе культ лояльності».

Війна без кінця

На початку цього року протягом короткого періоду здавалося, що мирні переговори за посередництва США можуть привести до нелегкої угоди, за якою Україна відступила б з частини Донбасу в обмін на сумнівні гарантії безпеки. Путін так і не схвалив жодної пропозиції, і ця ідея більше не розглядається серйозно. 22 травня США заявили, що припиняють свою участь у переговорах. Оптимістично налаштовані інсайдери вважають, що переговори можуть поновитися цього літа. Більш імовірно, що бойові дії триватимуть, доки Україна або Росія не зламається.

Межу витривалості Росії неможливо передбачити. Деякі слабкі місця очевидні: зростаюча невдоволеність та стагнація економіки, на яку тиснуть санкції та удари з боку України. Державний бюджет врятувала війна з Іраном. Завдяки підвищенню цін на нафту у 2026 році буде отримано несподівані 60 млрд доларів. Але незрозуміло, як довго це може тривати. «Ми стали досить схожими, хоча наші ризики різні, – каже український дипломат. Він проводить паралель із крахом Німеччини в 1918 році після її багатообіцяючого весняного наступу. – Хто з нас впаде першим, або що буде, якщо ніхто з нас не впаде? Це те, чого ніхто не може вам сказати зараз».

Урядові джерела повідомляють, що Зеленський віддав наказ готуватися до ще двох-трьох років війни. Немає переконливих підстав вважати, що Україна не зможе воювати так довго. Вона виживе навіть з корупцією воєнного часу, зазначає видання. Для деяких українців цього недостатньо. «За що ми воюємо, якщо ми нічим не кращі за Росію, просто завантажуючи людей у фургони? – запитує Іван.

Проте більшість українців налаштовані оптимістичніше, зазначається у публікації. Україна, ймовірно, постане як ушкоджена, але дієва демократія та нова середня держава: бідніша, травмована, але впевнена у своїй ідентичності. «Як би погано все не виглядало, ми з цим впораємося, – каже високопоставлене джерело в розвідці. – У мене є це дивне відчуття, впевненість, що, Бог любить Україну».

Виділення в тексті мої, О.К.

Фото: Brendan Hoffman/ The New York Times/ Redux/ Eyevine