Важливість: 
4

Спецтема:

Моя веломандрівка сільськими дорогами

Намагаюся підходити до велосипеда з суто практичної точки зору: як альтернативного виду транспорту і одночасно фізкультурного знаряддя. Час від часу лишаю авто вдома і їду на роботу велосипедом. І вже напевне, коли здаю авто в сервіс: витягаю з багажника складаний вел і їду собі спокійно куди потрібно.

Про переваги міського складаного ровера і взагалі про особливості міських веломандрівок я писатиму якось пізніше. Сьогодні моя тема - одноденні практичні подорожі, або як дістатися рідного села власними силами.

Спортсмени-велосипедисти справедливо вважають, що зимовий сезон - час для домашніх тренувань на велостанках, або у фітнес-центрах. Лише серйозні фанати продовжують їздити взимку. До речі, мало хто з них скаже "їздити". Скажуть "катати". І я так казатиму, щоб здаватися ближчим до велоспільноти і грітися у променях її слави :)

Не можу стверджувати, що я дотримувався рекомендацій спеціалістів узимку. Лише час від часу витикав свого велосипедного носа у сніг, суто для естетичного задоволення. Тож весна застала мене, як звичайно, зненацька і з потребою "вкататися", тобто, через низку послідовних тренувань набути достатньої фізичної форми для регулярних далеких поїздок.

Для новачків мушу зазначити, що велосипед, попри свої позитивні якості є ще й досить підступним інструментом, який не пробачить Вам легковажності на великих дистанціях та швидкостях. Це стосується і правил дорожнього руху, і техніки їзди, і відношення до харчування та води. У порівнянні із пішою ходою велосипед створює ілюзію легкості руху і ми не відчуваємо втому серця, пересушування тіла, зношення колінних суглобів та деяких інших неприємностей. Страшна річ!

Ці жахіття спіткають лише необачних фанатів, які не знають, як правильно катати "по-дорослому". Катання ж на відстані до 10 - 20 кілометрів та ще й з прогулянковою швидкістю не вимагає від Вас спеціальної підготовки, тож катайтеся у парках та на велодоріжках :) ваших міст і сіл без найменшого остраху. До речі, я сам був таким необачним фанатом, коли купив свій перший велосипед кілька років тому. Тож ділюся з Вами не лише постами з велофорумів, а й справжнісіньким власним досвідом, отриманим на власній шкурі, колінах та деяких інших місцях, та про це - потім.

А тепер нумо до справи.

Чи не єдиною причиною, яка спонукала мене займатися городом у селі, було романтичне бажання доїхати туди велом. Село моє у Бориспільському районі за 70 км. від центру Києва. Це пласке лівобережжя і для велосипедиста воно є раєм, бо крім вітру ніщо не заважає котити пристойними дорогами, попередньо наївшись усіляких смачних та поживних солодощів.  За один день я встигав доїхати до села, провести необхідні сільгоспроботи і повернутися назад у Київ. То було трохи напряжно для моїх тендітних м'язів та кісточок, але глибина усамітнення була того варта. 8.5 - 9 годин на дорогу в обидва боки (в залежності від напрямку вітру), ще п'ять-вісім годин роботи на городі: майже цілий світловий день мовчання і зосередженості. Без телефону, інтернету, балачок -- фантастика!

Правий берег не допускає такої ідилії. Він вимагає відповідної техніки та осмисленої підготовки. Спробувавши підкорити дистанції наскоком минулого року, я зважено підійшов до моєї першої цьогорічної поїздки горами, а вірніше - горбаками Київської області.

Вибір велосипеда. Це звучить трохи дивно, неначе ми живемо у веломагазині і маємо змогу вибрати собі вел під сьогоднішній настрій J. Це, звичайно, далеко від реальності. Хоча велофанати можуть з тим посперечатися. У них дійсно є по два, а то й по три веліка, кожен для свого виду катання. Вони по-своєму праві: високошвидкісний вел для гарного асфальту  слабо підходить для сільських путівців і доріг з вибоїнами. Агрегат з низькою рамою та великими колесами помірної товщини дуже добре підходить для неспішних поїздок містом (та й селом), зокрема по безпечних тротуарах та парках. Але на ньому добре не розженешся, не кажучи вже про стрибки через бордюри та коріння дерев. А чи є універсальний велосипед, який підходить для всього? Відповідь: такого велосипеда немає. Є компромісні варіанти і тільки Вам вибирати техніку, яка відповідає Вашим цілям тут і зараз.

Для пересічного громадянина, який планує кататися Києвом та передмістями я особисто раджу гірський велосипед: машину із помірно товстими шинами, міцними ободами, амортизованим переднім і, якщо дозволяють фінанси – заднім колесом і головне – із достатньою кількістю передач. Мій досвід говорить мені, що горбаками Києва та правобережної Київщини можна добре кататися маючи надійну «першу» передачу. Що повільнішу – то кращу. Гірські велосипеди можуть мати вагу від 10 до 20 кілограмів, а то й важчі. Ті, що важать менше – коштують дорожче. У геометричній прогресії. Зважайте на свій фізичний стан: якщо Ви живете на восьмому поверсі і у Вас часто вимкнений ліфт, Ви не будете їздити важким велосипедом. Дуже неприємно і часом – травматично тягати важку залізяку на поверх, або на дах автомобіля. Вчора велокомп’ютер показав, що сумарний набір висоти у моїй мандрівці у Рославичі перевищив 800 метрів. Уявіть собі, що Ви пхаєте гарне відро води на вершечок Київської телевежі. І це лише половина шляху J. Тому легенький велосипед  є незамінним для горбкуватої місцевості. Гарного ефекту також можна досягти, скинувши десяток кілограмів сала з тіла. Але якщо того сала немає – мусимо діставати гаманця на дорогу техніку. Гарний вибір – купувати якісну, але вживану техніку у велофанатів і у веломагазинах. Уникайте купувати вживані веліки у підозрілих ділків. Є ймовріність, що то крадене.

Інший фактор – шини. Гірські велосипеди часто комплектуються дуже зубатими шинами, які виручать Вас при швидкісному спуску в лісі по мокрому корінні й грязюці. Але ті ж самі колеса гальмуватимуть Вас при їзді по асфальту чи твердій стежці. Допоки я весело кочуся свої 30 км. «туди», я не відчуваю проблем із зубатими колесами. А коли вже розміняв, мабуть, п’ятий десяток кілометрів, було відчуття, що я їду не асфальтом, а мокрим піском. Задня шина наче «липла» до дороги і не бажала її відпускати. Як пальці у тісті. Чому так стається? Ми витрачаємо додаткову енергію на зминання гумових «зубів», і коли добряче втомлені, вже починаємо відчувати нюанси опору коченню. Як кажуть мої друзі, тренування починається лише тоді, коли ти вже добряче втомився. Просіть Ваших постачальників ставити комбіновані шини, які замість зубів на центральній частині треку мають таку собі візерунчасту доріжку, а на боковинах – зубки. Така шина значно полегшить Вам їзду по твердому покриттю і не підведе, коли Ви заїдете на мокре листя в лісі. Це досить важко собі уявити поки ти читаєш статтю. Але коли ти переходиш на нові шини після «зубів», здається, за плечима виростають крила. До речі, пересівши з гірського вела на шосейний і трішечки навчившись на ньому їздити, декому буде важко повернутися назад: тонесенькі лисі шосейні покришки настільки швидкі і легкі, що уявляєш себе птахом, який летить над дорогою. Принаймні, до першої серйозної вибоїни, або пісочку на повороті J. Дехто, спробувавши шосейного вела назад уже не повертаються. А дехто, спробувавши писком пісочку і грязючки – повертаються до гірського. Все дуже залежить від умов поїздки і професіоналізму. Гарно навчившися їздити на шосейнику можна робити чудеса. Невеликий відсоток веломанів, зокрема  професійні спортсмени, так і робить. До речі, швидкісні велосипеди часто не мають досить повільної «першої» передачі і щоб заїхати на Васильківські горбаки (або й на Володимирську гірку) потрібно бути муругим спортсменом з ногами-довбнями, чи шурувати пішечки, штовхаючи свого двоколісного друга. Є ще третя категорія фанатів, які не є муругими спортсменами, але дуже хочуть заїхати шосером на Володимирську гірку. Вони це успішно роблять якийсь (дуже невеликий) час, а потім стають клієнтами різних традиційних і нетрадиційних лікарів. Бо колінні суглоби вбиті, серце працює з перебоями. Зауважте це собі, шановний читачу, і будьте свідомими.

Та досить вже за велосипеда, бо про це можна писати дуже довго: діаметр коліс і тип гальм, сідло і тип педалей, обладнання трансмісії, тощо. Напишу іншим разом, якщо схочете.

Цього разу я вирішив повторити свій шлях до села Рославичі, що у Васильківському районі. Шлях цей мені знайомий. Я ганяв туди свого на майже шосейному веліку і отримав дуже багато вражень через вражаючі перепади висот. У деяких місцях мусив штовхати веліка руками, бо на шосері "перша" передача недостатня для сили моїх ніг. З огляду на мій перший серйозний виїзд цього року і потребу акуратно "вкататися", я зупинився на гірському велосипеді, який був у межах моєї досяжності. Це досить легенький вел з переднім і заднім амортизатором, товстими шинами із здоровецькими зубчиками. В принципі, це не дуже добре підходить для катання асфальтом, але маємо, що маємо.

Загальний п'ятигодинний шлях склав 63-67 км. Більш точно не знаю через глюк навігатора на початку шляху. Але решта показників в порядку. На всьому шляху туди й назад загальний підйом склав близько 800 метрів. "Перша" передача гірського веліка не підвела. Я не мусив штовхати його руками. Хіба що на самому кінці маршруту, вже в Києві трохи штовхнув на вулиці Володимирській, бо добряче виснажився наприкінці. У той день мені вдалося лише поснідати і запасів їжі в дорогу я не брав. Це, зрештою, була помилка.

Вирушив я обережно, перші десять кілометрів не напружувався зовсім і розганяв ноги, тобто крутив педалі з великою швидкістю без напруження. Це загальне правило: для розігріву потрібна або окрема розминка, або рух на велосипеді без навантаження на ноги. Вмикаємо понижену передачу і крутимо педалі зі швидкістю 60-80 обертів на хвилину. Тобто, одна нога повинна робити ці оберти за хвилину. Цю штуку ще звуть "каденс". Вважається, що каденс, менший за 60 погано впливає на колінні суглоби. На початку їзди наша швидкість повинна бути значно меншою, гадаю, на 30-40 відсотків від крейсерської при тому самому каденсі. Це потрібно нашим м'язам і суглобам, щоби розігрітися і увійти у робочий режим. У мене це займає приблизно перші десять кілометрів. В цей час ноги чутливо реагують на напруження і є шанс забити м'язи і отримати біль у колінах на самому початку шляху. Пізніше тіло саме просить перемикання на більш швидку передачу. Звідкись з'являється сила і ноги вже не бояться штатних навантажень.

Через мою досить повільну швидкість "туди", я обрав рух тротуарами з мінімальним виїздом на проїжджу частину. Туди, до машин не варто потикатися, якщо Ваша середня швидкість менша за 20-25 км. на годину. Ви просто будете заважати і наражатися на підвищену небезпеку. Середня швидкість у 25 км/год. це приблизно 30 км/год. крейсерська із різкими стартами на світлофорах. Потрібно мати добру фізичну форму і бути добре "вкатаним", щоб стати повноправним учасником руху на проїжджій частині. Тротуар знижує Вашу середню швидкість до 10-15 км/год. Ви рідко зможете розігнатися більше, ніж 20-25 км/год. через пішоходів, різні завади і бордюри. Пішоходи є абсолютними господарями на тротуарі. Розганяти їх і наражати на ризик високою швидкістю не варто. Всі інциденти на тротуарі трактуватимуться на користь пішоходів. Чому так? По-перше, правила дорожнього руху. По-друге звичайнісінька повага до ближнього: люди на тротуарі не очікують руху, швидше ніж біг (10-15 км/год). Тому з високою ймовірністю можуть потрапити під колеса необережного велошумахера. Особливо неприємно, коли це малі діти, чи літні люди. Тож середня швидкість -- 10-15км/год. і кланяємося кожному бордюру. Пішохідні переходи долаємо пішки, сумлінно злазячи з велосипеда. Водії розраховують на швидкість пішохода на переході і, якщо туди випнеться об'єкт втричі швидший, вони просто не зреагують належним чином. Згідно ПДД винним буде велосипедист. І це правильно.

Весняні дороги Києва вражають кількістю пилюки і вихлопних газів. Їхати у транспортному потоці і ковтати це щастя -- виключно справа смаку. Я обираю тротуар, де кількість пилюки і газів менша у геометричній прогресії до відстані з дорогою. Так. Я не поспішаю. Перше: ще не вкатався, а друге - не хочеться їздити у респіраторі, хоча такий лежить вдома і чекає на випробування.

Кожні п'ятдесят метрів повторюю мантру вдячності гарній подвійній підвісці велосипеда і його великим колесам. Тротуари у нас не дуже рівненькі. Та й дороги, на жаль, також.

Моя рекомендація: якщо Вам дозволяють фінанси, користуйтеся якісними "двопідвісами" у місті й поза містом. Це збереже Ваші коліна і спину. Ця рекомендація виглядає дивною для заасфальтованого міста, але мій власний досвід говорить саме про це. Правда, шини краще замінити на менш зубаті. Професійні велосипедисти дають собі раду ще й не з такими дорогами, але ця стаття явно не для них :)

Що таке якісний "двопідвіс"? це велосипед із амортизованими переднім і заднім колесом. Причому амортизатори там стоять розумні. Вони не гасять Ваші зусилля, коли Ви крутите педалі, особливо при їзді вгору. Неякісні амортизатори гасять Ваші зусилля. Ви витрачаєте енергію не на рух уперед, а на розгойдування веліка вгору-вниз.

Тож тротуарами, Володимирською, а потім Грінченка, викочуюся на Голосіївську, через Голосіївський проспект на Виставковий центр і, крізь юрби святкових людей, прямою дорогою на Новосілки. Вже з'явилося відчуття розігрітості м'язів. Можна дати газу, але я не сильно розганяюся. Я просто знаю, що мені ще майже 20 км туди і 35 назад. По горбаках.

Дороги Новосілок, а потім славного села Хотів знову наповнюють мене вдячністю "двопідвісові". Після Новосілок через лісок вже полишаю тротуар і їду спільною з машинами дорогою.

Славне село Хотів вражає рельєфом. Просто американські гірки. Швидкість згори у 50 км/год. не є чимось екстраординарним. Відганяю думку про те, як вертатимуся назад. Тротуари вже неактуальні, але машин тут майже немає.  Душа наповнюється блаженством. "Двопідвіс" із зубатими шинами видається не таким вже й дивним на цих дорогах.

Типовий інстинкт непрофесіоналів -- чавити педалі згору вниз. Передня нога душить, задня стоїть на педалі пасивно. Насправді передня нога не тільки рухає вел, але й піднімає вагу задньої ноги, яка до того ж напружена і через цю напругу передається добряча частина ваги тіла. Виявляється це не так вже й оптимально. Педалі на велосипеді потрібно саме крутити ногами, дуже схоже на те, як крутять руками корбу на криниці. Передня нога, піднімаючись ззаду вже повинна активно рухатися вперед, прокручуючи шатун до моменту, коли можна буде придушити. Задню ногу потрібно усвідомлено підіймати силою м'язів-згиначів і преса. Так ми усуваємо вагу задньої ноги і її опір роботі передньої. В роботу включаються додаткові м'язи, потужність педалювання зростає. Каденс зростає неймовірно. З'являється відчуття дивної легкості педалювання. Особливо це помітно на підйомах і в стані фізичної втоми. Крутіть педалі. Додавайте 20% до потужності.

На підйомах варто перемкнути передачу на понижену (повільнішу) передачу. При цьому Вам буде легше крутити педалі і їх варто крутити швидко. На відміну від натискання на педаль всією вагою тіла на підвищеній передачі, або на одношвидкісному велі, високий каденс розвантажує коліна і м'язи. Повірте, швидко і легко крутячи педалі Ви заїдете значно далі, ніж навалюючись всім тілом на "важкі" педалі підвищеної (швидкісної) передачі. Добродій на фото, який аж стоїть на педалях, вгору далеко не заїде. 

За дуже малим винятком фото в мене -- стоп - кадри із відеореєстратора. Жаль, не можу показати відео моднього скочування з гори зі швидкістю за 50. Наразі навмисне роблю коло пошани, щоб в кадр втрапив храм Олександра Невського в Хотові.

Дорога не завантажена, місця повно. Водії авто, здалеку помітивши яскраво, як папужку, вдягненого велосипедиста, поводяться толерантно, за що я їм висловлюю свою щиру вдячність.

Не дуже поспішаючи видираюся на височенького горбака. Праця недаремна, бо далі -- насолода швидкісного спуску до села Круглик. Там гарний ставок і я заохочую себе селфі на фоні природи, щоби показати власне велика і екіпірування.

Це я

Велосипед обладнано передньою потужною фарою і заднім червоним сигналом. Вони вмикаються завжди, коли я рухаюся проїжджою частиною доріг. Ще на кермі -- відеореєстратор. Річ обов'язкова для роздування почуття власної важливості :)

Цього разу я не брав з собою вантажу. Ні інструментів, ні навіть велонасоса. Все, що в мене було - телефон та тюбик із енергетичним гелем. Все влізло на велопояс, який я розвернув зі спини наперед, щоб його було видно на фото. У разі поломки я просто телефоную дружині, яка знайома з маршрутом і чекаю на евакуацію автомобілем.

З одежі на мені -- термобілизна, непродувні велорейтузи, проміжна флісова кофта з горлом, верхня непродувна яскрава куртка. Вона здається червоно-чорно-сірою, але у світлі фар вона яскраво світиться червоно-білим. На голові -- велошолом, а під ним -- непродувна флісова шапочка. Обов'язково окуляри. На ногах непродувні кросовки і теплі шкарпетки. На руці -- спорт трекер із датчиком пульсу. Надворі від 3 до 7 градусів за Цельсієм і досить вітряно: до 22 км на год. Одежа відповідна до погоди. Але стояти в ній довго не варто, якщо Ви спітніли.

Мандруючи автошляхами Ви повинні бути максимально помітні. Ваша одежа повинна бути яскравою і світлоповертаючою. Навіть трохи кислотною. яскраво - жовті, червоні, білі, зелені кольори. Не чорні, сірі і камуфляжні. Якщо у Вас малопомітна одежа -- кріпіть на ній світловідбивачі. Такі стрічки є на руки, ноги, рюкзак. Також обладнайте велосипед катафотами (бокові світловідбивачі), переднім білим і заднім червоним відбивачем. Дуже добре, коли Ваше взуття яскраво світиться у світлі фар. Рух яскравих цяток вгору-вниз гарно привертає увагу водіїв. Коли рухаєтеся у тіні дерев, у сутінках, чи вночі -- раджу вмикати задній ліхтар у режимі мигання.  Я вмикаю ще й передній яскравий ліхтар у режимі мигання, коли їду містом (автошляхами). Цей ліхтар добре видно у дзеркала водіям і вони не підрізатимуть Вас, пропускатимуть на перехрестях і не відкриватимуть двері авто, коли Ви проїжджаєте повз. Наголошую! Велосипедиста у дзеркала не видно! Подбайте про свою видимість! Заявіть про себе світові :)

На нетреновані сідниці сідло починає болісно впливати десь через п'ятдесят кілометрів, тож під велорейтузами в мене ще велошорти з памперсом. Рекомендую велоодяг з якісним памперсом, який можна ще злегка намастити кремом від подразнення шкіри, якщо Ви збираєтесь провести в сідлі десяток годин.

Шолом і окуляри -- обов'язкові для поїздок автошляхами. Окуляри захищають від пилюки, камінців а також жуків-снайперів, які тільки і мріють, щоб прицільно залетіти Вам ув око. Щодо шолома дискусій бути не може. Мені особисто не так, щоб дуже давно він врятував голову. Коли падаєш з вела хоч на якійсь швидкості, головою практично завжди прикладаєшся до асфальту, навіть коли намагаєшся згрупуватися. Шолом я поважаю, вважаю обов'язковим і Вам рекомендую. Я не вдягаю шолом, коли їду маленьким складаним веліком на роботу, бо їду я тротуаром і з малого вела впасти дуже важко: ноги практично волочаться по землі :)

Щодо їжі та води. Наші органи почуттів  не звичні до велонавантажень. вони вважають що велік -- це легка задача. Коли Ви відчули, що втомилися -- вже пізно відпочивати. Організм вже пройшов межу виснаження і Ви працюєте на знос. Те саме і з водою: якщо Ви відчуваєте спрагу і сухість у роті -- Ви вже пересушилися. Ваші колінні суглоби вже під серйозною загрозою, Ваша кров занадто густа і Ваше серце перенапружується. Тому пити і відпочивати на велотрасі потрібно за планом. Раз на 10-15 хвилин -- ковток води. Раз на годину - півтори -- 5 хвилин (не більше) відпочинок. Раз на 3-4 години -- відпочинок 15-30 хвилин, можливо перекус. Після великого перепочинку знову потрібно розігрівати м'язи високим каденсом. Якщо надворі жарко -- ковток води повинен бути великим. Якщо не дуже жарко, ковток може бути меншим. За цю мандрівку я вжив приблизно 750 мл. води. Але зважте, що я рухався не дуже швидко і не дуже напружувався. Існує думка, що велосипедисту потрібно пити багато води. Ця думка має опонентів і я також серед них: забагато води, по-перше, робить Вас дуже мокрими, а по-друге -- сильно навантажує нирки. Якщо на дворі дійсно жарко, води дійсно може знадобитися більше, можливо й удвічі. Така вода вийде з потом і це значно краще, ніж отримати сонячний удар.

Ну ось вже скоро й контрольна точка маршруту: Рославичі. Можна почухати носа, з'сти солодкої патоки з тюбика і повертатися додому.

За всю мандрівку моя середня швидкість в русі була близько 16км/год., загальна середня швидкість -- 13 км/год. Загальний час у русі -- 4 години, загальний час подорожі -- 5 годин. Година пішла на світлофори, підземні переходи, відпочинки і фотографування. Нормальна середня швидкість велотуриста близько 10 км/год. Зважайте на те, що велотурист навантажений багажем по самі вінця. Тому можна вважати, що моя прогулянка була майже так навантаженою, як велотуристична. Мій пульс знаходився в аеробній зоні (середній 131), що свідчило про помірні навантаження і достатню кількість води. Моя рекомендація: подбайте про пульсомір. Сучасні пульсоміри можна носити на руці і їх вистачає на декілька днів роботи без підзарядки. Контролюйте свій пульс, особливо коли Ви новачок. Як на мене, я вважаю, що вкатування -- призвичаєння до велотурів якраз і має бути на аеробному, ненапряжному пульсі.

Щодо їжі, то я прийняв не найкраще рішення. Поснідав я  не пам'ятаю чим, мабуть, спагетті, як і вимагають канони велосипедистів. Але не брав із собою достатньої кількості їжі, крім тюбика солодкого гелю. Цього не вистачило на зворотню дорогу і додому я приїхав уже занадто виснажений. В дорозі рекомендують легку вуглеводну їжу. Наприклад, медовий напій з лимоном і вітаміном С, енергетичний батончик із фініків, тощо. На крайній випадок, якщо Ви почуваєтесь виснаженим, можна вгатити баночку пепсі, чи кока-коли, але таким зловживати не варто. Якщо Ви маєте в планах обід, то це може бути спагетті з невеликою кількістю білку, наприклад, яєчком. Спортсмени дозволяють собі бутерброд із м'ясом, де є поєднання білку і вуглеводів (що, виявляється, краще засвоюється, ніж просто білки, чи вуглеводи). Моє життя не передбачає вживання м'яса, тож я користуюся солодкими сухофруктами, бананами, часом гарним чорним шоколадом на меду. Але після поїздки (або на обід) важливо з'їсти миску спагетті, або півлітра сметани, або ще чогось такого енергетичного. Загалом у такій справі краще повільні вуглеводи. Швидкі, на кшталт цукру і меду роблять надто стрімкий і короткий енергетичний вибух, а до того ж перевантажують  Вашу підшлункову, а це - один із важливих факторів енерговтрат в тілі. Дивіться по собі, бо я не є еталоном і радником по їжі для широкого загалу: маю питання до власного здоров'я у цій царині. На мене кепсько діяв снікерс із його арахісом усередині. Не рекомендую. Але є люди із лудженими шлунками, які можуть перетравити цвяхи. Їм можна і снікерс, і хлібець із салом і навіть борщ із пампушками. Після такого борщику, мабуть годину потрібно ремигати, перш ніж лізти на велосипед. Сироїди і фруктоїди зі стажем зокрема, мають велику перевагу: їхня витривалість значно більша, ніж у традиційних їдців. З власного досвіду і досвіду моїх друзів - сироїдів, хочу попередити, що ця справа - не для кожного. Потрібен відповідний стан тіла і душі. Тобто, тіло зі збалансованими дошами і відповідні енергетичні практики. Інакше можна загнати себе у неприємні хвороби.

Наостанок -- декілька скріншотів і вирізок із відео.

Чудові пейзажі по дорозі між селами. Тут пацієнт видирається вгору затяжним підйомом. Педалі не чавить, а, як належиться, крутить, підтримуючи каденс не менше 60 об/хв.

Вилізши на ту гору пацієнт спостерігає чудовий, майже карпатський пейзаж. Достойна винагорода за витрачені зусилля.

З гори потім можна достойно розігнатися навіть гірським велосипедом із зубатими шинами. На середині спуску було 48 км/год. В кінці -- навіть 52. А назустріч -- брати по духу. Тільки пішки. Чи то передач на велі не вистачає, чи то мокрими бути не хочуть, чи не розігріли свої м'язи достатнім каденсом.

До речі, виїжджаючи на ці гори, я не можу сказати, що був мокрим. Помірне навантаження, без фанатизму. Ось, що значить правильна трансмісія на велосипеді.

До речі, на своєму маленькому складаному велі я замінив задні зірочки на більші (там в мене аж вісім передач). Тепер я заіграшки катаюся усілякими Київськими горбаками і не ризикую приїхати на роботу, або на ділову зустріч мокрим, як курча. Збільшені задні і зменшені передні зірочки -- гарне рішення для велосипедів правобережжя.

Якось потім (сподіваюся) я поділюся досвідом пересування Києвом і перевагами маленького складаного велосипеда, а також знайомими мені безпечними і практичними веломаршрутами Києва.

Зі щирими побажаннями успіхів і радості від катання. 

Наші інтереси: 

Правильне катання на велосипеді потребує знань.

Гравець: 
Микола Погорілець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка