Народний Оглядач

Питання одноразового чи багаторазового втілення людського духу надзвичайно хвилює сучасну людину, проте на нього не дає ясної відповіді ні наука, ні релігія. Наш буденний досвід свідчить про те, що людина не пам'ятає своє попереднє життя, з чого робиться поспішний висновок, що вона втілюється лише один раз.

У той же час всім зрозуміло, що відсутність пам'яті - це не аргумент, адже людина багато чого не пам'ятає. Наприклад, кожен з нас колись народився, проте ніхто про це не пам'ятає (приблизно до трьох років у дитини взагалі відсутня довгострокова пам'ять). Врешті-решт, ми навіть не пам'ятаємо, що їли кілька днів тому.

З іншого боку, достеменно відомо, що з цього загального правила бувають рідкісні винятки: науково зафіксовано, що деякі люди досить ясно пам'ятають важливі моменти свого попереднього життя в іншому тілі. Частіше зустрічаються випадки туманного передчуття свого попереднього існування, з яким ми спонтанно зіштовхуємося в різних незвичайних ситуаціях і змінених станах свідомості, передусім у своїх снах. Найчастіше спогади про попереднє існування трапляються в маленьких дітей, проте по мірі дорослішання наша земна метушня всі ці спогади успішно стирає.

САМООЧЕВИДНІСТЬ РЕІНКАРНАЦІЇ

Факт багаторазового втілення людського духа (реінкарнація) протягом багатьох тисячоліть у народів всього світу вважався аксіомою - істиною, яка не потребує доведення. Інша річ, що вона по-різному інтерпретувалася різними народами: аборигенами Австралії та ескімосами Гренландії, давніми єгиптянами і греками, аборигенами Бразилії і Нової Зеландії, індо-арійцями і кельтами, японцями і українцями. Проте всі ці етнічні варіації об'єднує тверде переконання в наявності причинно-наслідкового зв'язку: життя людини у майбутніх втіленнях залежить від життя в попередніх втіленнях. Українські козаки казали так: "Хто помре рабом у цьому житті, той народиться рабом у наступному".

Уявлення про багаторазове втілення людського духу були поширені в часи Ісуса Христа і також вважалися самоочевидними. Наприклад, Івана Хрестителя багато хто вважав втіленням пророка Ілії. Тому коли Івану поставили запитання "То хто ж ти? Чи не Ілля? Відповів: Ні. Чи ти пророк? Відповів: Ні" (Іван 1.21-23). Тобто можливість повторного втілення не була для Івана чимось неймовірним чи екзотичним: чітке запитання - однозначна відповідь.

Факт багаторазового втілення був самоочевидним для Христа і апостолів, тому не потребував з Його боку спеціального пояснення. Згадайте хоча б євангельське оповідання про сліпонародженого. "А коли йшов, побачив чоловіка, який був сліпим від народження. Запитали Його учні, кажучи: Учителю, хто згрішив, - він чи батьки його, що сліпим народився? Відповів Ісус: Ані він не згрішив, ані його батьки; але - щоб виявилися на ньому Божі діла" (Іван 9.1-3). Яким чином міг згрішити чоловік, що вже народився сліпим? Очевидно, причина його нинішнього стану могла бути лише в його минулому житті - в попередньому втіленні його духа. Тобто апостоли поставили коректне запитання і отримали на нього чітку відповідь. Якби запитання було безглузде, то відповідь могла б бути приблизно такою: "Нерозумні! Які гріхи міг здійснити він ще навіть не народившись, щоб бути покараним за них сліпотою? Як може людина до народження бути покараною за свої гріхи?"

А ось фраза Христа з Нагірної проповіді: "Яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам" (Матвій 7.2). Це не що інше, як точне формулювання закону карми. Він передбачає багаторазове втілення, бо протягом одного життя описаний вище принцип справедливості реалізується далеко не завжди. З іншого боку, якщо Христос учив, що ми зобов'язані розплатитися за свої злі вчинки, то це передбачає, що у нас має бути можливість виправити свої гріхи якщо не в цьому, то в наступному житті.

У новозавітніх текстах є спеціальний термін, який позначає багаторазове втілення - це "παλινγενεσία" або "παλιγγενεσία", читається "палінгенезія", що перекладається з грецької як "перенародження", старослов'янською - "пакибитіє" (Матвій 19.28, Послання ап. Павла до Тита 3.5). Цей термін використовували давньогрецькі філософи, зокрема Платон і Піфагор, для позначення реінкарнації.

ЦЕ ЗАГАДКОВЕ СЛОВО "ДУША"

Незважаючи на те, що ідея палінгенезії пронизує все Євангеліє, для багатьох богословів вона виявилася непоміченою. Так би мовити, за деревами не побачили лісу. Як часто буває, непорозуміння виникло через термінологічну невизначеність.

Почнемо з того, що слово "душа" (ψυχη, читається "псіхе"), яке вживається у грекомовних оригіналах або перекладах Євангелія, має три значення:

- "дух" (безсмертна духовна сутність людини),

- "життя" (земне існування втіленого духа),

- "психіка" (своєрідне "програмно-інформаційно-емоційне забезпечення" земного тіла, здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, емоцій, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів).

Щоб у цьому переконатися, розгорнімо текст Євангелія. У фрагменті "τεθνηκασιν γαρ οι_ζητουντες την_ψυχην του_παιδίου", дослівно "вмерли бо шукаючі душі дитини" (Матвій 2.20), слово "псіхе" вочевидь позначає "земне життя", тому в українському перекладі Євангелія ("Новий Завіт з коментарем" під ред. о. д-ра Мирослава-Івана кардинала Любачівського. - Львів: Стрім, 1994. - 672 с.) читаємо: "вмерли ті, що чигали на життя дитятка", тобто "вмерли ті, що хотіли вбити дитятка". Для перевірки спробуйте замість слова "життя" підставити слова "дух" або "психіка", і самі побачите їх недоречність:

- фраза "вмерли ті, що хотіли вбити безсмертний дух дитятка" є повним безглуздям, бо неможливо умертвити безсмертне;

- фраза "вмерли ті, що хотіли вбити психіку дитятка" також безглузда, оскільки Ірод хотів саме вбити новонародженого Спасителя, а не пошкодити Його психіку.

Ще один фрагмент: "Хто хоче спасти своє ψυχη, той його погубить; а хто своє ψυχη погубить ради мене, той його найде " (Матвій, 16.25). Очевидно, що тут також ідеться про принесення в жертву свого земного життя, а не безсмертного духа (убивство якого найбільшим гріхом!) і не психіки ("погубити психіку" фактично означає збожеволіти).

А ось у фрагменті "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, ψυχη ж убити не можуть, бійтесь радше того, хто може погубити ψυχη й тіло в пеклі" (Матвій 10.28) під словом "псіхе" однозначно розуміється безсмертний дух. Після смерті він може опинитися в пеклі (найнижчому просторі світу духів) і тому не матиме життя шляхом наступного втілення. Тобто фраза "погубити дух і тіло в пеклі" означає "не дати можливість духу втілюватися через потрапляння його в пекло", адже в пекло потрапляє не тіло і не психіка, а духовна сутність.

Нарешті, про слово "псіхе" в розумінні "психіка". Воно використовується в сучасній науці для позначення "функції мозку, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності". В Євангелії це значення застосовується значно рідше, а саме для позначення емоційно-інтелектуальної сфери людини у її земному житті. Наприклад, читаємо у Луки: "... Тобі душу прошиє меч, щоб відкрилися думки сердець багатьох" (2.35), або у Матвія: "Візьміть моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спокій своїм душам" (11.29), "Люби Господа Бога твого всім своїм серцем (свідомістю), і всією своєю душею (емоційним та образно-інтуїтивним мисленням), і всією своєю думкою (логіко-раціональним мисленням)" (22.37), "Тоді каже їм: Сумна душа Моя аж до смерті; лишайтеся тут і пильнуйте зі Мною" (26.38).

Отже, давньогрецьке слово "ψυχη" вживається в Євангелії для позначення понять "дух" (безсмертна духовна сутність), "психіка" (смертна функція мозку) і "земне життя". Але чому саме "земне життя"? Тому що для позначення життя в ширшому сенсі давньогрецька мова Євангелія має слово "ζωην" ("дзоен"). Яка різниця між "життям-ψυχη" і "життям-ζωην"?

ЗЕМНЕ ЖИТТЯ І ЖИТТЯ ДУХА

Розгляньмо вживання цих слів у Євангелії. Почнемо з прямого відповідника - слова "ζωην": "Але вузькі ті двері й тісна та дорога, що ведуть до життя, - і мало тих, що їх знаходять" (Матвій, 7.14); "Глядіть і стережіться всякої захланности, бо не від нагромаджень і не від маєтку залежить життя людини" (Лука 12.15); "Я є воскресіння і життя; хто вірить у мене, - хоч і помре, житиме" (Iван 11.25). З наведених цитат (а також всіх інших зі словом "ζωην") однозначно випливає, що йдеться про життя, яке виходить за межі одноразового земного існування. Термін "життя-ζωην" пронизує все Євангеліє і зустрічається в ньому майже півсотні разів.

А що означає "життя-ψυχη"? Земне життя (інкарнацію), тобто життя під час чергового земного втілення: "Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить заради мене, той його знайде " (Матвій, 16.25). Сутність цього Христового афоризму: хто короткозоро дбає лише про своє нинішнє втілення, той може потрапити до пекла і таким чином перервати лінію своїх перевтілень (погубити, унеможливити життя наступного втілення), хто ж безстрашно віддає своє земне життя-ψυχη заради Христа і Його справи, той знайде його у новому втіленні. Одноразовому земному життю Христос протиставляє багаторазове життя-ζωην духовної сутності: "Aμην λεγω υμιν οτι υμεις οι_ακολουθησαντες μοι, εν τη_παλιγγενεσία υκατονταπλασίονα λημψεται καί ζωην αιωνιον κληρονομησει", тобто "Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії (тобто під час наступних втілень) стократно одержите і життя вічне успадкуєте" (Матвій, 19.28-29). Тобто людина, яка наслідує Христа, матиме стократ щасливіші наступні земні втілення, а в кінцевому результаті досягне вічного життя у новому вселенському циклі після "Страшного Суду" - грандіозної кризової трансформації Всесвіту (так би мовити, після "перезавантаження вселенського гіперкомп'ютера"). Ті ж духовні сутності, які потрапили в пекло, не витримають перевантаження і будуть "стерті" (знищені) разом з цим найнижчим і найтемнішим простором духовного світу ("духовним відстійником", "накопичувачем бруду"), а їхні божественні ядра неначе після кошмарного сну повернуться ні з чим в лоно Бога-Отця.

Проте до цієї події ще далеко: протягом наступних десятків чи сотень тисячоліть відбуватиметься розгортання Божої присутності у фізичному світі, впорядкування цього світу і його наповнення божественною гармонією. Військо Бога продовжує атаку! Цей нестримний рух до Царства Божого можна затримати, проте жодна сила у Всесвіті не спроможна його зупинити.

Та повернімось до Євангелія. Ми змогли переконатися, що через нерозвиненість давньогрецької мови виразно відмінні поняття "дух", "психіка" і "земне життя" позначаються тим самим словом "ψυχη", а поняття "життя духа" - словом "ζωην". З іншого боку, позначення трьох понять одним словом говорить про їхню тісну взаємопов'язаність. Адже що таке земне життя? Це втілення духу, який для керування своїм "тілом-біороботом" поступово формує "програмно-інформаційне забезпечення" - психіку. Ось така цікава логіка давньогрецької мови.

ІСТОРИЧНА РОЗВИЛКА

Уявлення про палінгенезію є природним для людини. Без нього втрачається цілісність розуміння нашого світу, він стає чимось незрозумілим, хаотичним, несправедливим і жорстоким, а людське життя перетворюється на суцільний стрес і страх перед смертю. І навпаки: багаторазове втілення духа є єдиною природною концепцією, яка просто і логічно розв'язує всі проблеми долі, шляху, гріха, кари, воздаяння, благодаті, здібностей, талантів тощо.

Нагадаємо, що корені арійської ідеї багаторазового втілення сягають 55 ст. до н. е., коли народилась Гіперборійська традиція, - системи високих знань, принесених на землю Сином Божим під час Його попереднього втілення: "Я той, що говорив до вас спочатку" (Іван, 8.25) - детальніше див.: Згадай себе! і Відлуння третього пришестя (Перехід-IV, № 11). Ці знання передавалися з уст в уста, а коли почали забуватися, то були записані на різних мовах арійського кореню. Наприклад, на санскриті чотири тисячоліття тому зафіксовані такі ведичні терміни, як "атма" - земна психіка, "тваринна душа", яка вмирає після смерті тіла; "дживатма" ("жива атма") або, скорочено, "джива", - "жива душа", "безсмертна духовна сутність", яка розвивається шляхом багатьох земних втілень-інкарнацій. Подібне зустрічаємо в латинській мові: "anima" - земна психіка, "тваринна душа", звідси "animal" - тварина; "spiritus" - дух, "жива душа". "Впорскування" у людство цих нових знань викликало пасіонарний спалах, який започаткував творення Трипільської цивілізації і першого етносу арійської раси.

Багатьох дивує подібність підходів і навіть термінів у східній (індоарійській) і західній традиціях: розділення на душу і дух, близькі за звучанням українське "жити", санскритське "джіті" і давньогрецьке "ζωην", позначення "тваринної душі" санскритським "атма" і латинським "аніма" (від "анма" - "небесна матерія") тощо. Проте інакше й не могло бути, адже згадані фундаментальні поняття Гіперборійської традиції існували ще тоді, коли індоєвропейська спільнота була єдиним етносом і говорила однією мовою.

Лише через 5 тисячоліть антитезою до арійської концепції палінгенезії стала юдейська концепція одноразового втілення, яка згодом перекочувала в юдеохристиянство і суттєво вплинула на вчення християнської церкви. Переломним моментом вважається П'ятий вселенський собор, який відбувся у 553 р. у Константинополі і проходив за активного втручання імператора Юстиніана. На цьому соборі було засуджено вчення Орігена про передіснування людської душі та її повернення до єдності з Богом. Це було непряме заперечення палінгенезії. Щоправда, папа римський відмовився брати участь у цьому соборі, а коли пізніше він підтвердив рішення собору, то при цьому не згадав анатему (буквально - "відокремлення", "відсічення") щодо вчення Орігена. Так що питання про Орігена насправді залишилося відкритим, що визнає і "Католицька енциклопедія": "Чи була накладена анатема на Орігена та його вчення? Багато вчених умів вважає, що була, і така ж кількість це заперечує; більшість сучасних дослідників або перебувають в нерішучості, або відповідають непевно".

Та як би там не було, але після згаданої історичної розвилки богословська думка в основному розвивалася в напрямку ігнорування палінгенезії. Проте маємо розуміти, що за інших політичних обставин з таким же успіхом могла перемогти ідея багаторазового втілення - і тоді вона стала б ключовим догматом ортодоксального християнства.

Але чому все ж таки перемогла ідея одноразового втілення? На це є кілька причин.

1. Спрацювали інформаційні вставки, закладені в Євангеліє юдеохристиянськими містифікаторами (див. "Пшениця і кукіль": притча про інформаційну війну).

2. Протягом багатьох століть в ході інформаційної війни проти Христа відбувалося (і продовжується нині) цілеспрямоване просування в християнську свідомість архетипу "Біоробот", який передбачає лише одноразове втілення. Цей метафізичний архетип найпослідовніше реалізовано в юдаїзмі (див. Мистецтво Золотої Ери). Його сприйняття спотворює уявлення про природу Всесвіту, підриває віру людини в себе і робить її максимально податливою для зовнішнього керування.

3. Візантійські імператори підтримали світоглядну концепцію на базі архетипу "Біоробот", оскільки вона дозволяла їм тримати під ефективним контролем населення багатомільйонної імперії.

4. Церковна ієрархія не дуже опиралася концепції одноразового втілення, оскільки вона посилювала керованість християнським світом.

5. Деякі інтерпретації вчення про палінгенезію-реінкарнацію набули явно збочених форм, проти яких боролася (і бореться) християнська церква. Наприклад, чого варті уявлення, наче людський дух може втілитися в тварину, рослину чи камінь. З іншого боку, деякі облудні вчення про реінкарнацію принижують гідність земного існування і зневажають людське тіло, що суперечить християнській концепції людського тіла як Храму Святого Духа. На жаль, справедлива боротьба церкви зі спотвореннями ідеї реінкарнації на певному етапі призвела до заперечення самої цієї ідеї - так би мовити, "виплеснули брудну воду разом з дитиною".

ПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ

Ще раз наголосимо, що палінгенезія (реінкарнація) - це перевтілення духу з формуванням нової психіки. Лише у надзвичайно рідкісних випадках психіка не розпадається після смерті людини, а перевтілюється разом з духом - і тоді відбувається явище метемпсихозу, після якого людина більш чи менш чітко пам'ятає своє попереднє життя.

В якості грубої аналогії уявіть собі, що життя - це сеанс роботи на комп'ютері. Після перезавантаження оперативна пам'ять ("психіка") стирається, а зберігається лише те, що записане на вінчестері ("дух"). Проте при неправильному (аварійному) завершенні сеансу фрагменти оперативної пам'яті зберігаються у вигляді незатертих тимчасових файлів і можуть вплинути (як позитивно, так і негативно) на хід наступного сеансу - "у наступному житті" комп'ютера.

На сучасному етапі розвитку християнства маємо всі підстави повернутися до первинних уявлень про палінгенезію людського духу, адже вони відповідають не тільки вченню Христа і науковій картині світу, але й нашому вродженому відчуттю правди (в реінкарнацію нині вірить мало не половина християн).

Наші предки прагнули, щоб ми їх перевершили в осягненні Царства Божого. Сьогодні ми маємо ті можливості, яких вони не мали, тож зобов'язані виправдати їхні сподівання. Оскільки вони - це ми у попередніх втіленнях. А наші нащадки - це ми у наших наступних втіленнях.

КРИТЕРІЙ ІСТИНИ

"Все пізнається за плодами" (Матвій 7.16-20) або "Істинне все, що продуктивне" (Гьоте). Концепція одноразового втілення є руйнівною, оскільки неминуче призводить до уявлень на кшталт "після нас хоч потоп" з повною безвідповідальністю і байдужістю до того, що людина залишає після себе на Землі. Сам же цей світ стає похмурим, несправедливим, жорстоким і нелогічним. Для того, щоб хоч якось пояснити вроджені відмінності між людьми з погляду різних схильностей, талантів, здоров'я, краси, а також наявність зла і страждань, юдействуючі теологи висунули концепцію відначальної зіпсованості людини через "первородний гріх". При цьому люблячого і милосердного Бога-Отця, Вишнього і Святого, вони, згідно зі своїми старозавітніми уявленнями, перетворили на примхливого рабовласника, який з незрозумілих причин одним дає блага, а іншим не дає.

І навпаки: прийняття євангельського вчення про реінкарнацію-палінгенезію формує в людях відповідальність перед своїм майбутнім, грядущими поколіннями і навколишнім природним середовищем. Світ, в якому діє палінгенезія, є добрим і справедливим, а його Творець є люблячим і милосердним - таким, яким він відначально був у арійській традиції і яким є у Христовому вченні.

Сучасні дослідники феномену палінгенезії підтвердили прадавню істину, що людина за рідкими винятками перевтілюється в рамках свого роду, свого народу і своєї Батьківщини. Тому варто завжди пам'ятати, що у наступному втіленні ми отримаємо те, що залишили після себе:

- якщо залишимо після себе здорових дітей, то народимося в здорових тілах;

- якщо залишимо після себе чисту природу, то народимося в земному раю, а не на смітнику;

- якщо залишимо після себе культуру, то народимося в світлі і знатимемо, хто ми, звідки прийшли і куди йдемо.

НАСЛІДУВАТИ ХРИСТА!

Головна мета людини - осягнення Царства Божого, тобто стану поєднання божественного і земного як в кожній особистості, так і в усьому суспільстві. Приклад нам подав Ісус Христос: "Хто йде вслід за мною, той не буде в темряві блукати, а матиме світло життя" (Іван, 8.12). Тому наслідування Спасителя - це найголовніше правило християнства. "Бути християнином - це, власне, не що інше, як наслідувати Ісуса Христа у людській природі, в міру свого покликання", - пише св. Василій Великий. "Станьмо подібними до Христа, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас", - закликає св. Григорій Богослов. В результаті людина має стати боголюдиною, а людська спільнота - боголюдством (расою четвертого психоінформаційного рівня). Очевидно, що цього неможливо досягнути протягом одного життя - лише в палінгенезії.

Тому людина, яка всупереч Євангелію і здоровому глузду відкидає палінгенезію, насправді відкидає можливість осягнення Царства Божого і висловлює недовіру всьому тому, що пообіцяв Христос у Добрій новині, ігнорує Його втілення і принесене Ним світло знань, зневажає Його служіння, страждання, смерть і воскресіння.

Людина ж, яка визнає реальність палінгенезії, відкриває для себе перспективу стати подібною до Христа. Тоді вона стає арієм, адже арій - це людина, яка обрала шлях боголюдського перетворення, плекання культури і збереження навколишньої природи. І вона отримає гідну винагороду за свою віру, сміливість і наполегливість: "Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне матимете у спадщину" (Матвій, 19.28-29).

Арійська раса виникла в процесі наслідування втіленого Сина Божого, що прийшов у наш світ сім з половиною тисячоліть тому і відомий під іменами Рама (Хрест), Ману і Луг (Людина), Гопал-Аполлон (Захисник), Йван Купала (Юний Захисник), Мітра (Сонячний Посланець), Баел і Бел (Син Бога), Енкі (Син Неба), Ной (Новий). Це втілення Сина Божого започаткувало народження нового світу, тому з 5508 року до н. е. ведеться традиційне українське літочислення. За Ним тоді пішли наші предки - Військо Бога.

Ми продовжуємо рухатися за Ним у палінгенезії. Нова арійська раса народиться в процесі наслідування втіленого Сина Божого, який знову прийшов у наш світ 2 тисячоліття тому і відомий під іменами Христос (Хрест, Рама), Галілеянин, Назарянин, Спас, Син людський. І хай на цьому шляху нас не зупинять ні страх, ні перешкоди, ні сумніви, ні сама смерть: "Дерзай, сину! Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. Царство Боже здобувається силою, і ті, що докладають зусилля, схоплюють його!"

Хай Буде!

Україна, 2004 (7512)

--------------------------------------
В тему:

Книга-поштою: «Пшениця без куколю»

Гіперборійські традиції українців

Тотальна війна

Четверте пришестя Спасителя

Держава Землі Білого Вепра