Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина

Соцмережі як могильник цивілізації

Категорія:

Світ:

Спецтема:

Бунтівні Туреччина і Бразилія змусили згадати класичне дослідження соціологів.  Його сенс у тому, що сам факт публічного вияву різних поглядів призводить до поляризації спільноти, куди більшу, ніж якби громадяни висловлювали свої уподобання приватно, наприклад - через виборчі бюлетені.

Нещодавно прем'єр-міністр братської Туреччини Таїп Ердоган між іншим обмовився в тому сенсі, що «соціальні мережі - загроза суспільству» (і негайно заарештував дюжину блоґерів). Ви, звичайно, скажете, що таких поборників суспільного блага не варто і слухати, і місце їм на смітнику історії, - і, можливо, матимите рацію. Але саме по собі твердження цікаве: не «окремі елементи, інспіровані з-за океану» несуть загрозу суспільству, а самі соцмережі.

І це підтверджують дослідження соціологів. Кажуть вони, що сам факт публічного вияву різних поглядів призводить до поляризації, причому одна з думок зрештою одержує приголомшливу масову підтримку - куди більшу, ніж якби громадяни висловлювали свої уподобання приватно, наприклад - через виборчі бюлетені. І, нарешті, саме цікаве твердження: яка саме думка завоює підтримку мас, заздалегідь передбачити неможливо, це результат випадкового процесу.

Дослідники вперше встановили цей факт коли вивчали не політичні пристрасті людей, а їхні музичні смаки. Вони брали групу піддослідних і давали їм прослухати пісні нікому не відомих музичних колективів, а потім просили кожного скласти рейтинг вподобаних пісень (точніше, їх просили завантажити вподобані пісні для подальшого прослуховування). Як і слід було очікувати, в середньому всі пісні отримали приблизно однакове число завантажень, оскільки всі були дуже посередні.

Але ситуація змінилася, коли відомості про те, хто що вантажить, стали доступні кожному учаснику дослідження. Миттєво в списку з’явилися лідери та аутсайдери: пісню, яку ще ніхто не завантажив, вибирали вкрай неохоче, а лідера продажів хапали всі. Ще гостріше вияаилася нерівність, коли дослідники звели рейтинги в таблицю і в реальному часі показували її учасникам на екрані (ніби як голосування на «Євробаченні») - тут уже верхній рядок рейтингу йшов угору стрімкіше за всіх.

А найціквіший результат був отриманий тоді, коли з піддослідних сформували вісім незалежних груп (вісім «світів»). У кожній був свій рейтинг пісеньок - різниця між лідером і аутсайдером (за наявності соціального тиску, тобто коли всі знали про вибір один одного) була величезною. Але при цьому лідери та аутсайдери у всіх «світах» були різні, так що в середньому по всіх восьми групах ніяких особливих переваг не виявлено. Результат у кожній групі був абсолютно випадковим.

Подумати тільки! А ми-то в глибині душі вірили, що людський консенсус веде наш (єдиний) світ якимось виразним маршрутом, нехай не завжди найкращим, але розумним. А виявляється, він може привести взагалі куди завгодно - випадковим чином.

За іронією долі стаття Салганика, Додс і Уотс з’явилася в тому самому році, коли Марк Цукерберґ відкрив публічний доступ до «Фейсбуку», а Джек Дорсі зробив «Твіттер». Обидві соцмережі, з їх лайками і ретвітами, страшно схожі на «світи», сконструйовані в дослідженні: начебто спеціально творці передбачили все, щоб зробити соціальний тиск на вибір користувачів максимальним. Результат? Якщо вірити соціологам, результат повинен бути такий: одна з ідей, випадковим чином витягнута з колоди, раптово опановує величезну масу людей.

Зараз про цю роботу знову згадав автор статті в Scientific American Озгун Атасой, турок за національністю. Згадав самі розумієте в якому контексті: дивувався, як це покоління турків, якому всі дорікали в повному пофігізмі, раптом з дріб’язкового приводу влаштувало таку чудову бучу. Соцмережі, вважає він, збільшують амплітуду і непередбачуваність масових реакцій до рівня, небезпечного для людської цивілізації. А не тільки для окремих підгнилих нацлідерів, як нам, у нашому ліберальному засліпленні, хотілося б думати.

Що ж робити, запитує автор, як утримати стабільність? А ніяк, відповідають вперті факти. Число користувачів соцмереж стрімко зростає і в Ірані, і в Китаї, незважаючи на цензуру, так що дехто вже дуже сильно запізнився контролювати інтернет. Та й час спрацьовування будь-якої державної системи контролю на пару порядків більше, ніж характерний час загоряння твіттерно-фейсбучной революції. Так що вчені-соціологи поки не можуть запропонувати занепокоєним нацлідерам ніякої виразної програми. Окрім хіба що самої наївно-прямолінійної: «А ви не робіть нічого поганого, і ніхто вас не скине».

Інший рецепт - постити більше котиків і лайкати їх нестримно. Тоді будь-яка підривна ідея загубиться серед котиків, і стабільність у країні не буде скомпрометована.

Джерело: журнал "Сноб"

 

Підписуюсь на новини

Коментарі

Зображення користувача Кабан Іклан.

Додайте до посередніх пісень одну-дві хороших, і результат буде схожим у всіх світах. Якщо досліджувати "котиків", то і у висновках будуть "котики".

Анекдот:
Чапаєв вирішив податись в науку. Завів собі журнал дослідів. Піймав таргана, відірвав йому ногу, поклав на стіл. Свиснув. Тарган втік. Чапаєв записав до журналу:
Дослід № 1
.....
Висновок: тарган втік.

Піймав наступного, відірвав дві ноги, поклав на стіл, свиснув, тарган втік. Записав:
Дослід № 2
.....
Висновок: тарган втік.

Піймав третього таргана, відірвав йому всі ноги, поклав на стіл, свиснув. Тарган залишився на місци. Чапаєв записав:
Дослід № 3
......
Висновок: таргани без ніг не чують.

Зображення користувача Миро Продум.

Випадкові результати голосувань будуть тільки тоді, коли всі кандидати будуть посередніми або всі оцінювачі будуть повними ідіотами. Особливо ж, коли матиме місце і перше, і друге.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!