Апостолом його вважали тільки іудохристияни, оскільки Шауль ніколи не бачив Ісуса, тож не міг називатися не тільки апостолом, а й навіть учнем. Більше того, він не мав хрестиянських учителів, а тому мало що розумів з учення Хреста.

Попередні статті:

Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн

Як ми вже знаємо, з середини 1 ст. на території Римської імперії паралельно розвивалися дві релігії – аріохрестиянство та іудохристиянство. До кінця першого століття вони не заважали одна одній, адже кожна з них мала своє священне писання, своє соціальне та етнічне середовище.

ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ

Аріохрестиянство розгорталося переважно серед арійської еліти, згідно з євангельською заповіддю «Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там пробувайте, поки вийдете» (Матвій 10.11). Слово «достойний» (гелл. ἄξιός) ще має значення «заслужений, шанований, поважний». Первинним центром аріохрестиянства була Галілея, а після 40-х років – Антиохія, Сирія і Мала Азія.

Іудохристиянство починалося як іудейська секта і поширювалося серед іудейських низів (іудейська еліта його категорично не сприймала). Це була суто іудейська етнічна релігія, відома під назвою «евіоніти» (жебраки, злидні). Її первинним центром був Єрусалим, а поширення відбувалося серед іудейських громад діаспори, передусім у містах Александрія Єгипетська і Пелла на східному березі Йордану (напроти Самарії).

Таким чином, згадані дві релігії розвивалися ніби в паралельних площинах, без жодної точки дотику. Їм не було чого ділити і чого конфліктувати. Конфлікти почалися тільки після того, як фарисеї до чотирьох аріохрестиянських євангелій додали фрагменти з іудохристиянських (ебіонітських) текстів і почали просувати цей штучний інформаційний продукт на чужу, арійську територію. Створивши «два в одному», фарисеї привели в дотик дві релігії, зіштовхнули їх лобами.

Навіщо це було робити?

З одного боку, іудохристиянство не мало власних сил для розгортання, подібно до того, як жебраки можуть існувати тільки за рахунок інших. Це підтверджено долею первинних, нереформованих евіонітів, які тихо зникли. Іудохристиянство могло розвиватися тільки шляхом паразитування на інших релігіях, тому питання стояло просто: або паразитична експансія, або смерть.

З другого боку, іудохристиянство було сконструйоване фарисеями як негласне доповнення до іудаїзму. Якщо іудаїзм проголошував ідею панування іудеїв над всіма народами і заволодіння їхнім майном, то іудохристиянство проповідувало пасивне терпіння і готовність без опору усе віддати насильникам, навіть власне життя, адже мучеництво вважалося чеснотою і навіть критерієм святості. Таким чином, фарисейство було зацікавленою стороною у просуванні іудохристиянства.

АПОСТОЛ ПРОНИКНЕННЯ

Проникнення іудохристиянства на арійську територію відбулося завдяки діяльності фарисея Шауля, відомого також як Савл з Тарса і «апостол Павло». Шауль – це було його єврейське ім’я, дане при обрізанні, а Павло – зовнішнє ім’я для зручності взаємодії з римськими громадянами. Апостолом його вважали тільки іудохристияни, оскільки Шауль ніколи не бачив Ісуса, тож не міг називатися не тільки апостолом, а й навіть учнем. Більше того, він не мав хрестиянських учителів, а тому мало що розумів з учення Ісуса.

Шауля називають «апостолом язичників» тому, що він створив модифіковане ебіонітство – без обрізання та інших обтяжень – і перший почав просувати його серед арійців. Можна сказати, що Шауль винайшов полегшену версію ебіонітства (варіант «лайт» – легкий), після чого справа прозелітизму (вербування) пішла значно успішніше. Активності Шауля сприяло й те, що як ебіоніти, так і ортодоксальні іудеї вважали його відступником, тож шляху назад у нього не було.

Цілком можливо, що Шауль став першим популяризатором сфальсифікованих євангелій, скомпонованих його однопартійцями-фарисеями. Наявність у нього таких текстів могла суттєво допомогти його проповідницькій та організаційній діяльності.

Найкращий спосіб поширити якусь ідею – це підтримати пасіонарну особистість, яка в цю ідею щиро повірила. Схоже, що Шуаль-Павло був ентузіастом своєї справи, тому став зручним інструментом в руках творців духовно-інформаційної зброї.

Можливо, його діяльність і не була вельми успішною, проте він став «прапором» і «криголамом» іудохристиянської релігії. За словами релігіознавця Ернеста Ренана, «Павло проголосив, що християнство – не просто модифіковане іудейство, а повноцінна релігія з самостійним існуванням. Він не бачив Ісуса, не чув його промов. Божественні Логії, притчі, він знає лише смутно. Месія, що робить йому особисті одкровення, – плід його власної ж фантазії. Павло не грав при житті тієї ролі, яку ми йому приписуємо. Створені ним громади не відрізнялися стійкістю або ж відрікалися від нього. Після зникнення його зі сцени «апостольської боротьби» він майже зовсім забувається. Смерть його була, цілком ймовірно, визнана його ворогами смертю баламута. У 2 столітті про нього майже не говорять. Знаменитих учнів він не залишив. І тільки у 3, 4, 5 ст. Павло разюче виріс» («Апостол Павло», 1869 р.).

Несподіване зростання популярності Шауля-Павла вказує на те, що його діяльність було підтримано «третьою силою». Якщо Філона Іудея вважають духовним батьком іудохристиянства, то іудей Шауль – його апостол (посланець) і співзасновник. Іншими співзасновниками були фальсифікатори Євангелія, можливо, той же Філон. Завдяки їм – Філону, Шаулю і «невідомим спонсорам» – іудохристиянство проникло в арійське середовище і, починаючи з соціальних низів, поступово почало його «перетравлювати».

ПРОТИПРИРОДНІСТЬ ПРОЗЕЛІТИЗМУ

До появи іудохристиянства всі релігії були етнічними, язичницькими. Це вважалося природним станом, адже тоді існував критерій істинності кожної релігії: чим успішніший народ, тим краща його релігія. При цьому прозелітизм (перевербовка) в іншу релігію вважався збоченням, адже тоді одна релігія могла користуватися плодами іншої, а критерій істинності зникав. Тому держави завжди виступали проти прозелітизму.

Щоб краще це зрозуміти, розглянемо такий приклад. Уявімо, що в державі є дві умовні релігії: одна виступає за гетеросексуальні, а друга – за гомосексуальні стосунки. Щоб не сперечатися, яка з них істинніша, простіше дати кожній можливість розвиватися на власній основі: хай в ролі судді виступить саме життя. А життя доволі швидко покаже, що гомосексуалісти, не маючи потомства, за короткий час просто вимруть, тож питання про істинність «релігії гомосексуалізму» буде вирішене автоматично, природним шляхом. Ситуація зміниться, якщо дозволити гомосексуалістам здійснювати прозелітизм, тобто залучення до своєї «релігії» членів «гетеросексуальної релігії». Тоді критерій істинності за плодами зникає, натомість «гомосексуальна конфесія» починає паразитувати на іншій.

Саме тому язичництво, тобто система взаємодії і змагальності етнічних вірувань, завжди вважалася природною, здоровою. Будь-яка релігія, що розвивається на власній основі, є нормальною, адже якби вона була збочена, то вже зникла би природним шляхом. Наприклад, можна багато сперечатися про іудаїзм, але якщо він розвивається як релігія єврейського етносу, то це є нормальним, природовідповідним явищем.

Ситуація радикально змінилася з появою іудохристиянства, яке з самого початку стояло на позиціях ліквідації всіх етнічних (язичницьких) релігій. Головним чинником його поширення став прозелітизм, тобто паразитування на чужих досягненнях, перевербовка. Через тяжіння до Простору страждань іудохристиянство не має внутрішнього двигуна, воно може існувати тільки «перетравлюючи» те, що набуте іншими релігіями.

Врешті-решт, іудохристиянство й було штучно створене як інформаційна зброя для ліквідації всіх етнічних релігій окрім іудейської. Іудейство має захист, від самого початку «вмонтований» в іудохристиянство, адже в ньому іудеї вважаються особливим, «божим», «святим» народом, а Ісус, Богородиця і апостоли вважаються іудеями. Відповідно, будь-які нападки на іудеїв розглядаються як «нападки на святе».

Продовження: Аріянство – релігія Римської імперії

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!

В тему:

Жид у вертепі
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
«Пшениця без куколю. Євангеліє без вставок і спотворень» (2012): друга редакція
Держава-гвинтокрил. Інформаційна стратегія Третього Гетьманату 

 

Гравець: 
Ігор Каганець
425

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка