Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Зелені свята – це остаточний прихід літа

В Зелену неділю у наших предків завершувалися Зелені свята, які тривали цілий тиждень. З поширенням Християнства Зелена неділя отримала назву Трійця. Напередодні Зеленої неділі була Клечальна субота, присвячена померлим предкам.

В Клечальній суботі відбився архаїчний культ предків, який прямо чи опосередковано дійшов до наших днів через народну традицію. В Клечальну суботу хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою. А ввечері господар з зеленою гілкою, найчастіше з дубовою, ставав серед двору і промовляв:

Сонце ясне, Сонце праведне, святі наші діди-лада, духи лісів, вод і полів, зустрічаємо вас, вітаємо з літом, шануємо і запрошуємо!

В народі вірили, що в Клечальну суботу на землю приходили мерці. Пригадаймо народні прислів’я: «Вже діди сиділи по кутках» або «Вже діди снували по хаті» – в Клечальну суботу кожна родина запрошувала своїх предків до хати, їм готувалася жертвенна їжа – колово – їжа Бога і духів померлих. Пізніше в християнстві на Клечальну суботу церквою був введений поминальний день – батьківська субота.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. Деякі тисячолітні традиції і обряди наших пращурів, звичайно, були втрачені і призабуті, деякі були змінені або спрощені, але народна пам’ять все ж таки зберегла бодай елементи і головні атрибути Зелених свят.

Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло зеленим гіллям і була пов’язана з давнім культом дерев.

В Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою пошаною. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.

Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку. На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.

Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.

Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликаюь хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень:

По саду ходжу, виноград саджу
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащіпаю,
Нащіпавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…


Хлопці можуть допомагати – кожний своїй дівчині – завити вінок на березі.

Ой, зав’ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники…
На всі святочки, на годовії і на роковії…


Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вічно юний Купало-Аполлон та його стріла

Гіперборійська традиція і сім чеснот Нагірної проповіді: внутрішнє і зовнішнє, особисте і соціальне

Джерелом античної філософії було боголюдське вчення Аполлона Гіперборійського, відомого під іменами Купал (захисник народу), Ной (новий, юний) і Гермес-Єрмій (святий). Свято Купала-Аполлона-Гермеса...

Останні записи