Історія з поширенням “Книги Якова” та її загадковим впровадженням у церковне життя попри церковну заборону дуже нагадує вдало проведену операцію в інформаційній війні. У сучасних термінах, згадана книга зіграла роль “інформаційної закладки”, “троянського коня” або “годинникової бомби” з колосальним руйнівним потенціалом, що “вибухнула” через багато століть.

Про цю книгу ми вже розповідали в матеріалі Обережно: апокрифи!. Руйнівний вплив “Книги Якова” полягав у тому, що вона під виглядом возвеличення гідності Христа і Діви Марії несла цілий пакет вигадок: що батьки Марії були багатими правовірними юдеями, що у трьохрічному віці Її віддали на виховання до Єрусалимського храму, що Йосип познайомився з Марією у старечому віці, що заручини Йосипа і Марії відбулися в цьому ж храмі, що Марія була правовірною юдейкою і багато іншого з численними казково-фантастичними деталями. Звісно, що все це прямо або дотично суперечило канонічним євангеліям, а також історичним реаліям і юдейським звичаям — автор книги погано в них орієнтувався, можливо тому, що книга писалася вже через століття після руйнування Єрусалиму. В силу перерахованих обставин “Книга Якова” була включена Церквою до списку заборонених книг.



Чому ж тоді вона стала такою популярною в народі?



Поширення цієї книги серед простонароддя до певної міри можна пояснити гострою нестачею достовірних відомостей про походження Діви Марії (див.: Чи належала Діва Марія до роду Давида?) і присмаком “забороненого плоду”. Проте це не пояснює, чому до неї почали звертатися як до джерела навіть церковні авторитети — попри офіційне засудження цієї книги. Навряд чи це могло статися випадково, саме по собі. Логічніше виглядає думка, що мало місце цілеспрямоване просування “Книги Якова” у християнську свідомість.



До такого висновку підштовхує те, що майже одночасно відбулась подія, яку в термінах інформаційної війни можна визначити як “відволікаючий удар”. Йдеться про “Правдиве слово” (177—178 рр.) — відверто антихристиянський брутальний пасквіль Цельса. На тему християнства, походження Христа і Богородиці цей автор зібрав всі мислимі вигадки та найбрудніші плітки, що на той час поширювалися передусім в ортодоксальному юдейському середовищі (перший розділ книги називається “Юдаїзм проти християнства”). Сучасні дослідники зауважують, що до цієї “енциклопедії антихриста” пізніші вороги Христа вже мало що могли додати: майже все, що можна вигадати з цієї теми, вже давно було у Цельса (текст книги Цельса).



Додамо, що у 2 ст. н. е. і пізніше з’явилося багато інших антихристиянських писань, проте більшість з них було знищено перемагаючим християнством. Показовим у цьому сенсі є приклад Порфирія, філософа-неоплатоніка 3 ст. н. е. Він написав проти християнства 15 томів творів і полемічних трактатів. У 5 ст. за наказом римського імператора Валентиніана третього усі вони були спалені на багатті, так що від них майже нічого не залишилося. В результаті у нащадків виникла ілюзія, що християнство перемогло без серйозного опору — насправді ж з самого початку поширення Христового вчення мала місце справжня масштабна інформаційна війна (див.: Мова і війна).



Проте вся ця численна антихристиянська література відходила на другий план у порівнянні з шаленою атакою “Правдивого слова”. Тому саме ця книга потрапила в поле зору Орігена, який по пунктам заперечив її положення у своєму фундаментальному трактаті «Проти Цельса».



Привертає увагу те, що Цельс написав у своїй книзі багато очевидних навіть на той час дурниць, з чого випливає припущення, що його не дуже цікавила переконливість свого писання. Та й претензійна назва цього пасквілю — “Правдиве слово” — розрахована на те, щоб викликати обурення.



Тоді для чого було його писати?



Саме для того, щоб викликати всезагальне обурення, викликати на себе град критики і відвернути увагу від головного удару по християнству, який, згідно з основним правилом інформаційних маніпуляцій, мав лишитися непомітним. Прихована агресія завжди небезпечніша, ніж агресія відкрита, тому то в молитві “Отче наш” говориться: “І не введи нас у спокусу, а ізбави нас від лукавого”. Іншими словами, “Захисти нас, Боже, від лукавих друзів, а з ворогами ми самі дамо раду”. І справді, прихована деструкція “Книги Якова” виявилася значно шкідливішою, ніж лобова атака “Правдивого слова”. Найцікавіше, що в назвах обох згаданих книжок закладено натяк на маніпуляцію.



З “Правдивим словом” зрозуміло, а в чому натяк на лукавість у назві “Книга Якова”?


Річ у тім, що ім’я “Яків” згідно з книгою Буття (27.36) означає “обманець, хитрун”, про що відверто пишеться у коментарях до Біблії і біблійних довідниках. Йдеться про відомого нам родоначальника євреїв.



Свою “кар’єру” він розпочав з того, що обдурив старшого брата Ісава, який тяжко працював у полі і прийшов додому смертельно голодний, в той час як молодший Яків “у наметах сидів” (Буття, 25.27). Так от цей Яків хитрістю купив в Ісава його первородство, заплативши йому сочевичною юшкою, яка йому (Якову) навіть не належала, бо годував сім’ю не він, а Ісав.



Згодом Яків обманув свого рідного батька Ісака, видуривши у нього благословіння. Втікаючи від лютої помсти Ісава (якого можна назвати “першим антисемітом”), він зупинився у свого дядька Лавана в Падані арамейськім, якого згодом також обдурив і таємно втік разом з дядьковою худобою та його дочками. За таку підступність Лаван намірився покарати свого племінника так само, як раніше цього хотів його брат-близнюк Ісав.



Пізніше цей Яків-хитрун силою отримав благословення від якогось темного духа (світлий дух не боявся би ранкового світла) і присвоїв собі арійське ім’я Ізраїль, що на три наступні тисячоліття внесло небачене сум’яття у людські голови. Заради справедливості зауважимо, що до останньої брехні Яків не мав жодного відношення, оскільки фальшиву історію про присвоєння Якову імені Ізраїль-“бороборець” (Буття, 32.29) придумали значно пізніше його не менш винахідливі нащадки. А оскільки ця вигадка про перейменування не лише виглядала сумнівною, але й викликала недобрі підозри, то через кілька сторінок її довелося повторити: тепер вже не якийсь “нечистий” дає Якову ім’я Ізраїль, а сам Бог (Буття, 35.10).



Так що у назві “Книга Якова” дається символічний натяк на те, що насправді це “Книга Обманщика” — так само облудна, як і “Правдиве слово”.



А може ця книга писалася автором з благими намірами, але потім “вийшло так, як завжди”?



Зараз важко аргументовано сперечатися про справжні наміри автора. Доцільніше скористатися євангельським принципом, що всяке дерево пізнається за його плодами: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги — із будяків?” (Матвій, 6.15). Сьогодні є очевидним, що “Книга Якова” зіграла на користь антихристиян, юдеохристиян та “єресі юдействующих”, які завжди намагалися прив’язати до юдейського ґрунту всі чотири опори християнства — засновника, етнічну основу, вчення і церковну організацію (див.: Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці).



А чи можна сьогодні встановити автора і спонсора згаданої маніпуляції?



Це не просто, адже заключним етапом маніпуляції є знищення слідів маніпулятивного втручання. Проте немає нічого тайного, що не стало б явним. Якщо провести ретельне розслідування, то можна буде знайти авторів маніпуляції. Тим більше, що є одна начебто незначна зачіпка: “Книга Якова” в “науковій” літературі з якогось часу почала називатися “Протоєвангелієм” або “Першоєвангелієм”. І це при тому, що вона була написана через 50—100 років після канонічних євангелій, з яких автор “Першоєвангелія” навіть переписав деякі фрагменти.



Просування терміну “Протоєвангеліє Якова” — це ще одна маніпуляція з назвами, яка має на меті “узаконити” в масовій свідомості цей єретичний текст. Адже така науковоподібна назва ставить “Книгу Обманщика” не лише в один ряд з канонічними євангеліями, але й вище них — як “першоєвангеліє”. З погляду інформаційної війни все це можна назвати “операцією прикриття”. Було б надзвичайно цікаво дослідити, хто першим почав просувати назву “протоєвангеліє”.



Треба сказати, що проведення згаданого вище сакрального розслідування давно назріло. Воно може принести багато цікавих відкриттів, дуже неприємних для професійних маніпуляторів і баламутів: “Початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресору. Але парадокс полягає в тому, що якщо жертва нападу встигне усвідомити, що проти неї ведеться інформаційна війна, то отримані агресором переваги на початковому етапі можуть обернутися проти нього самого” (Расторгуев С. П. Философия информационной войны).



------------------------------------

В тему:



Мова і війна



Спокійно, ви у руках Матриці!



Чи належала Діва Марія до роду Давида?



Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці



Обережно: апокрифи!



Дерзайте, діти Бога!



Воскресіння живих і “воскресіння мертвих”



Раса Христа



Чи був Христос юдеєм?



Честь і слава

Гравець: 
Народний Оглядач
 
Форум Підтримати сайт Довідка