Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що «Майдан зараз така напіваморфна структура, яка, швидше за все, нікому чітко не підкоряється. Майдан, взагалі, з самого початку був такою фактично мережною структурою, яка не мала включення в якісь адміністративні або політичні ієрархії. І, зараз, в принципі залишки Майдану також діють за такою схемою. І тому розпорядження Ющенка, швидше за все, вони можуть прийняти як певний заклик до того, щоб закінчити захід, але не як наказ. Хоча політичний вплив на Майдан мають і Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко. Але підпорядкування немає».

Керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень АНУ Віктор Небоженко: «Я думаю, що конкретно прізвища важко назвати. Швидше за все, це ті польові командири, які відчувають глибоку образу за те, що переможці не узяли їх у свій обоз. Вони відчувають, що роль Майдану різко знизилася, і вони намагаються грати в критику. Я думаю, в якійсь мірі у складному становищі опинився Роман Безсмертний, який, з одного боку має політично відповідати за Майдан, і наказ Ющенка має виконуватися беззаперечно. З другого боку, він розуміє, що Майдан залишається важелем тиску на чинну владу і хто візьме відповідальність за це поки не ясно. Швидше за все, вона ляже на Романа Безсмертного».

На думку голови Центру досліджень політичних цінностей Олеся Донія, «суперечність була закладена з самого початку існування Майдану як революційного феномена. Наметове містечко на Майдані - це значною мірою продукт масової самоорганізації (помноженої на наявність досвіду використання наметових містечок 1990 і 2001 років і наявність різних громадських неформальних опозиційних об’єднань)». У той же час Доній вважає, що, «процес самоорганізації Майдану не набув свого логічного завершення. Не були виплекані власні лідери. Передвиборчий штаб Ющенка сконцентрував всю публічну діяльність у себе. Відповідно, в середовищі майданівців не виникло, на жаль, місцевих авторитетів, які здатні взяти на себе і всю відповідальність і всю повноту влади у таборі». «У той же час, різні політичні сили намагаються залучитися до популярності Майдану і впливати на ту чи іншу його частину, використовуючи вже наявні течії серед радикального крила мітингуючих. Подальше нагнітання суперечностей може привести до певної дискредитації самої ідеї Майдану, як об’єднувального чинника опозиції. Тому, політичні лідери опозиції (зокрема Ющенко) повинні щонайшвидше розв’язати проблему табору. Аж до того, що Ющенко міг би з’явитися у наметовому містечку і символічно сам скрутити перший намет», - відзначає Доній.

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський висловлює думку, що ситуація «виглядає як абсолютно неконтрольована». «Виходить так, що люди, які там перебувають, вирішують самі для себе як їм поводитися. Не дивлячись на те, чи є там комендант, чи є керівництво. Але в той же час мені здається, що є зацікавлені політики у тому, щоб там люди залишалися. Так здається, що є натяки на Юлію Тимошенко, але надійної інформації я не маю», - говорить політолог.

Володимир Полохало, керівник проекту «Політична думка» вважає, що «Майдан к широкому значенні – це явище, яке ми називаємо помаранчовою революцією. Революція взагалі неконтрольована, вона виникла як об’єктивна і значною мірою закономірна реакція на недемократичні практики напівавторитарного режиму. Вона має свою логіку, свої внутрішні закони, які не піддаються контролю (у тому значенні, що її можна кудись направляти або припиняти, перешкоджати). Це революція у світогляді, у ментальності, свідомості. А революційну свідомість контролювати не можна”. На його думку, «у вузькому значенні, Майдан хотіли б використовувати багато політиків. Для яких революція була б не первинним, а вторинним аргументом для реалізації власних політичних планів і проектів. Майдан як епіцентр помаранчевої революції (географічно), як певна наметова структурна форма, і, безперечно, тут можуть бути ті або інші впливи. І я думаю впливати на тих, хто сьогодні ще перебуває там на Майдані, і на сотні тисяч прихильників можуть лише дві люди – Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко. Впливати своїм авторитетом, харизмою і ступенем довіри. В меншій мірі це можуть бути польові командири з різних політичних сил – Луценко, Стецьків, Філенко».

Директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Маленкович: «Якщо говорити абстрактно, чому відбуваються розбіжності всередині помаранчевих, у тому числі і тих людей, які вийшли на Майдан, то, на мій погляд, це цілком природно. Тому що багато людей прийшли робити революцію. А відбулася зміна політичних еліт, і ніякої революції не відбулося. Нова політична еліта, яку очолює Ющенко, змушена домовлятися з іншими політичними елітами про умови продовження функціонування української держави. Вона повинна вступати в переговори. Ющенко вестиме політику компромісів і угод, а Майдан прийшов на революцію. Вони в принципі хотіли б продовжувати брати участь у процесі політичної революції, а Ющенку і його найближчому оточенню це вже не треба. Майдан зробив свою справу, Майдан може йти». Гаряча лінія за матеріалами ForUm