Байден і безпека України: нехтування гарантіями, «управління ескалацією» і стратегічна невизначеність

У своєму розлогому 35-хвилинному виступі в українському парламенті він жодним словом не згадав ні про безпрецедентне ядерне роззброєння України під тиском США, ні про надані на найвищому міждержавному рівні гарантії безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України.

Про це пише у своєму дописі на Фейсбук Віктор Вовк, колишній народний депутат України та зауважує, що за понад 30 річну історію українсько-американських взаємин Будапештський меморандум – це єдиний документ, підписаний на найвищому рівні, – президентом США. Але підпис найпотужнішої у світі посадової особи, та ще й однопартійця Обами та Байдена – президента-демократа Клінтона – нічого зрештою, для них не значив.

Тож єдина світова наддержава, як виявилося, може цілком зневажити легітимність і значення підпису свого державного лідера, як це зробила у 2014-16 рр. адміністрація Обами й зокрема віцепрезидент Байден у своїй промові у Верховній Раді України.

Як присутній у залі народний депутат я навіть не встав і не аплодував на знак протесту по закінченню цинічно-менторського виступу Байдена у Раді, як і деякі інші мої колеги. Як на мене, стратегічний провал виступу Байдена співмірний з ганьбою перед Україною і світом президента Буша-старшого, коли менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 р. він виступив у Києві у Верховній Раді з сумно відомою «курячою» промовою /Chicken Kiev speech/, агітуючи українців за збереження СРСР і проти «смертоносного націоналізму». Бо, як визнавали американці, президент Буш-старший боявся розпаду ядерної наддержави СРСР. Однак розпад ядерної імперії це не зупинило – наочний урок того, що об’єктивний хід історії та устремління українців до незалежності не зупинять ніякі страхи «лякливих», навіть таких впливових, як президент США.

Чи змінилося ставлення Байдена до питання безпеки України після обрання президентом США й особливо після початку повномасштабної варварської навали сусідньої орди? На моє переконання, не принципово.

Президент Байден і його адміністрація насправді здійснюють обмежену військову підтримку України в рамках доктрини «управління ескалацією» (escalation management) і стратегічної невизначеності щодо кінцевих результатів війни.

Адміністрація Байдена, схоже, прагне не допустити «поразки» України, певною мірою виснажити Росію й ослабити її, а далі завершити війну «дипломатичним рішенням» на базі «прийнятних» для України «компромісів».

А також зберегти Москву як свого потенційного міжнародного партнера на майбутнє, не виключено коштом національних інтересів, стратегічної безпеки й територіальної цілісності України. У прийнятності, раціональності та доцільності ж компромісного «дипломатичного рішення», а насправді несправедливих і ганебних поступок, українців наполегливо переконуватимуть у м’який і не дуже спосіб.

Складовими такої політики команди Байдена, як на мене, є:

•     пропозиція вивезти державне керівництво України на початку агресії;
•     відмова реалізувати будь-які механізми «закритого неба» над Україною;
•     вкрай обмежений за технологічними можливостями та кількістю асортимент озброєнь у військовій підтримці України;
•     ручний режим «крапельної» військової допомоги із вкрай вибірковим задоволенням запитів ЗСУ щодо видів та обсягів зброї;
•     неприхований саботаж закону про ленд-ліз, що мав би процедурно (а не в ручному режимі, за волею чиновників адміністрації Байдена) забезпечити систематичне постачання погодженої з українцями номенклатури і обсягів озброєнь;
•     заборона використання американського озброєння для ударів по військових цілях на території Росії й навіть таємна модифікація наданих сучасних озброєнь зі зменшенням діапазону їх бойових можливостей;
•     відмова у наданні критично важливих сучасних типів озброєння, спроможних радикально змінити хід війни й прискорити її завершення перемогою України (системи ППО типу «Петріот», ракети малої і середньої дальності, літаки F-16 та ін., бойові гелікоптери і танки виробництва США);
•     обмеженість і відносна слабкість економічних санкцій, що мають мінімальний вплив на економіку Росії (незначне падіння лише 3-4% ВВП у 2022 р.) та її спроможність фінансувати війну проти України;
•     систематичні сигнали владі України з боку провідних членів команди Байдена щодо доцільності «дипломатичного рішення» на базі переговорів з Кремлем, зокрема, з боку радника з нацбезпеки Саллівана, генерала Міллі, держсекретаря Блінкена, помічниці держсекретаря Нуланд та ін;
•     підтримка окремими членами команди Байдена прихованих контактів з одіозним оточенням Путіна поза спиною України;
•     відмова Байдена імплементувати рішення-рекомендацію Конгресу щодо визнання Росії державою-спонсором міжнародного тероризму;
•     педалювання тематики, зокрема особисто Байденом, зростання загрози ядерної війни чи застосування тактичної ядерної зброї, що залякує американців і формує суспільний запит на «деескалацію» і закінчення війни не на базі перемоги над злом, міжнародного права, справедливості і покарання за злочини, а на базі «компромісів», «переговорів» і «дипломатичного рішення»;
•     вилучення «Кримської декларації», проголошеної попередньою адміністрацією з зобов’язанням США ніколи не визнавати зміни території України – анексії Криму, з сайтів Білого дому і Посольства США в Україні – натяк на Крим як один з можливих «компромісів».

Існують також й інші ознаки та складові політики «управління ескалацією» та стратегічної невизначеності з боку команди Байдена, що є потенційно несумісним з національними інтересами України й прагненнями українців.

Тож маємо не впадати в оману, тверезо оцінювати наших союзників, діяти раціонально й витискати з партнерів усе, що зможемо, й в усі можливі способи та попри всі перешкоди.

Виклик перед українцями – життя або смерть. Наш дух, воля, звитяга, розум, серця і руки - єдина справжня запорука нашого виживання і Української Перемоги.