УДК  371.013

Н. М. Заворотинська,

асистент

(Бердянський державний

педагогічний університет)

 

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ОСВІТІ

 

Постановка проблеми. У ХХІ столітті менеджмент набуває особливих креативних форм і є визначальним чинником розвитку всіх сфер продуктивної людської діяльності. Менеджмент в освіті відрізняється своєю спрямованістю в майбутнє, виходячи з інтерпольованих соціальних та економічних прогнозів і програм, які набувають форми законодавчих актів у вигляді Закону України “Про вищу освіту”, Національної доктрини розвитку освіти, Концепції 12-річної загальноосвітньої школи, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) та інших законів про освіту. Інноваційний менеджмент є найбільш складною та найменш дослідженою частиною загальної теорії управління. Не випадково, у відомій доповіді Ж. Делора “Освіта для ХХІ століття” вимога вчитися, творити наголошується як провідна. Окрім законодавчої бази, інноваційний менеджмент передбачає якісне кадрове забезпечення.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблеми інноваційного менеджменту освіти досліджуються у працях В. Андрущенка, В. Беха, Л. Ващенко, Л. Даниленко, І. Дичківської, В. Маслова, В. Пікельної, Н. Погрібної, В. Крижка, Є. Павлютенкова, В. Паламарчука та інших.

Упродовж 2004-2007 років в Україні ведеться організаційна діяльність філософів, політичних діячів і практиків – професіоналів щодо створення загальнодержавної Програми інноваційного розвитку. Методологічною базою залишаються основні компоненти освіти: 1) оновлюванні знання, напрацьовані людством; 2) люди, задіяні до процесу безперервної освіти (первинна, вторинна та третинна освіта); 3) адаптовані до реалій ХХІ століття способи та форми здобуття знань.

За визначенням ЮНЕСКО, освіта — це процес і результат удосконалення здібностей та поведінки особистості, внаслідок чого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. Освіта — це духовне обличчя людини, яке формується під впливом сукупності загальнолюдських та професійних знань, технологій їх використання в суспільній практиці у процесі виховання й самовиховання. Розвиток освітньої сфери — важливий пріоритет України, оскільки саме освіта виконує важливу роль в інтелектуалізації праці, впливає на складні процеси трансформації і модернізації сучасного світу, що відбуваються під впливом інтегрованого потенціалу трьох революційних (інноваційних) перехідних періодів: індустріалізації, промислової НТР середини ХХ століття та комп'ютерної НТР кінця ХХ століття. Провідну роль у такій трансформації та модернізації відіграють освітні інновації.

Отже, з огляду на актуальність означеної проблеми об’єктом статті є освітні інновації, предметом дослідження – сучасні інноваційні технології в управлінні.

Метою статті є розгляд сутності, видів і значення сучасних інноваційних технологій в управлінні освітніми закладами.

У перекладі з грецької мови “інновація” означає “оновлення, новизна, зміна”. Термін “інновація” почав використовуватись у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років ХХ століття і швидко набув поширення в учительському середовищі [1]. Вітчизняні вчені розглядають інновацію в освіті як: процес створення, розповсюдження та використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які досі розкривалися по-іншому [3, с. 14]; результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем [8, с. 217]; значущі й системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти та позитивно впливають на її розвиток [4, с. 23]; нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи й організації, але й різні сфери діяльності; процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який оптимізує досягнення її мети [9, с. 94]; процес здійснення цілеспрямованих змін, зорієнтованих на перетворення яких-небудь компонентів у структурі або функціонуванні організації [11, с. 40]; нові ідеї, дії, або адаптовані ідеї, або такі, для яких настав час реалізації [5, с.18].

З огляду на сутнісні ознаки інновації є всі підстави розглядати її як процес і як продукт (результат) в управлінні. Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат передбачає процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву “новація”.

Умови, що спонукають загальноосвітні навчальні заклади до інновацій ми віднесли зовнішні й внутрішні чинники. Саме ці чинники спонукають керівників і вчителів до здійснення системних і якісних змін у навчально-виховному та управлінському процесах. Зовнішні чинники – політичні, економічні й соціальні зміни, які відбуваються в державі й суспільстві – умови, що спонукають соціальну систему до здійснення інноваційної діяльності; внутрішні умови, що забезпечують її реалізацію, а саме: соціально-педагогічні (залучення педагогічних працівників до науково-дослідних та науково-методичних досліджень); організаційно-педагогічні (створення системи спеціальних стимулів, встановлення зв`язків із науковими установами та ВНЗ, входження закладу освіти до інноваційної інфраструктури); психолого-педагогічні (розвиток інноваційної культури в колективі та інноваційного потенціалу працівників) [5, с. 16].

Інноваційна освітня технологія – це якісно нова сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання й управління, яка вносить суттєві зміни до результату освітнього процесу і розглядається як багатокомпонентна модель – така, що передбачає навчальну, виховну та управлінську інноваційну технології [6, с. 42]. До навчальних інноваційних технологій відносять такий добір операційних дій педагога з учнем, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу. Серед таких технологій значне місце посідають технології: особистісно-орієнтованого, проблемного, програмованого, проектного, інформаційного, дистанційного, модульно-розвивального навчання.

До виховних інноваційних технологій відносять мистецькі засоби й прийоми впливу педагога на свідомість особистості учня з метою формування особистісних цінностей у контексті із загальнолюдськими. До таких технологій відносять такі: технологію ранньої соціалізації учнів; технологію формування почуття національної гідності молоді; технологію духовного розвитку учнів тощо.

До управлінських інноваційних технологій належать сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови для оперативного й ефективного прийняття керівником загальноосвітнього навчального закладу управлінського рішення. Вони характеризуються сукупністю модернізованих управлінських функцій керівника разом із цільовими формами і методами управління, економічними і технологічними засобами управління, котрі забезпечують не лише стабільне функціонування загальноосвітніх навчальних закладів, а й його сталий розвиток [2].

Сучасні тенденції, закони й закономірності, наукові підходи й принципи, зміст, технології, що визначаються пріоритетними в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами в умовах здійснення інноваційної діяльності, є теоретико-методологічними засадами менеджменту освітніх інновацій – науки про управління людськими й матеріальними ресурсами в закладі освіти на засадах інвестицій та інновацій, в результаті якого якісно покращуються основні показники їхньої діяльності [5].

У ході аналізу проблем управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах на засадах законів перебігу освітніх інновацій та коректив у теорії менеджменту освітніх інновацій, Л. Даниленко виявлено й описано нові закономірності управління – це закономірності обов’язкового впливу освітньої інновації на результат діяльності закладу освіти та інтелектуальні, матеріальні й часові витрати учасників освітнього процесу: перша закономірність – будь-яка освітня інновація, що запроваджується в закладах освіти, вносить суттєві зміни в кінцевому результаті їхньої діяльності; друга закономірність – будь-яка освітня інновація під час запровадження в закладах освіти потребує додаткових інтелектуальних, матеріальних і часових витрат учасників навчально-виховного й управлінського процесів.

Сучасними науковими підходами в управлінні інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах є системно-синергетичний, цілісний, гуманістичний, діалектичний, концептуальний; пріоритетними принципами – демократизм, гуманізм, національна спрямованість, відкритість, інноваційність [12]. Характерним для управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах є реалізація принципу інноваційності, який передбачає наявність у керівників спрямованості на необхідність постійного оновлення освітнього процесу внаслідок застосування освітніх інновацій і забезпечується організаційно-управлінськими, фінансово-економічними та психолого-педагогічними змінами [10].

До організаційно-управлінських змін в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами, що виникають унаслідок інноваційної діяльності, належать: 1) модульна структура управління закладом освіти (за видами діяльності – виховна, навчальна, управлінська; за формами управління – формальна (державна), неформальна (громадська); за суб’єктами й об’єктами управління – керівник загальноосвітнього навчального закладу, керівник інноваційного проекту в загальноосвітньому навчальному закладі, учасники інноваційної діяльності); 2) організаційно-структурні, економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні форми і методи управління, які створюють умови для оперативного, ефективного, оригінального і нестандартного прийняття керівником управлінського рішення; 3) проектно-інноваційна модель управління, в якій керівник загальноосвітнього навчального закладу постійно підтримує діяльність авторів і учасників інноваційних проектів, що здійснюються на різних етапах інноваційного процесу в школі, і забезпечує вирішення найважливіших проблем освіти на певному етапі її розвитку; 4) управління за цілями; 5) максимальне можливе залучення органів громадськості до управління, розвиток самоуправління шкільної молоді; 6) економічне стимулювання педагогів-новаторів; 7) підтримка конкуренції та підприємництва; 8) різноманітність і рівноправність усіх форм організації інноваційної діяльності; 9) максимальне використання надбань світової науки та техніки в галузі освіти [5, с. 16].

До фінансово-економічних змін належать економічні засади взаємодії об’єктів інноваційної діяльності, функціонування в межах наявних ресурсів. До психолого-педагогічних змін належать повна реалізація можливостей учасників навчально-виховного процесу та їхня рівність, пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний доступ до результатів, своєчасний і гнучкий контроль за основними критеріями діяльності, реальність вимог і стандартів.

Висновки. Таким чином, ми розглянули сутність та види освітніх інновацій, з`ясували чинники та закономірності інноваційних технологій в управлінні. Розвиток менеджменту освітніх інновацій в Україні є перспективним і залежить від подальшого розвитку філософії освіти, теорії педагогічної творчості, педагогічної інноватики.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Теоретично обґрунтувати зміст готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі / К. О. Баханов : [монографія]. – Запоріжжя : Просвіта, 2004. – 328 с.

2. Буркова Л. В. Педагогічні інновації та їх діагностична експертиза: теоретичний аспект / Л. В. Буркова. – К. : Наук. світ, 1999. – 37 с.

3. Ващенко Л. М. Педагогічна сутність та термінологічна характеристика інноваційних процесів / Л. М. Ващенко // Директор школи. – 2007. – № 3. – С. 25–28. (Бібліотека управління освітою).

4. Васьков Ю. В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект) / Ю. В. Васьков. – Харків : Скорпіон, 2000. – 120 с.

5. Даниленко Л. І. Менеджмент інновацій в освіті / Л. І. Даниленко. – К. : Шк. світ, 2007. – 120 с.

6. Даниленко Л. І. Педагогічні інновації в сучасній теорії і практиці / Л. І. Даниленко // Директор школи. – 2007. – № 3. – С. 28–49. (Бібліотека управління освітою).

7. Крижко В. В. Теорія та практика менеджменту в освіті : [навч. посібник] / В. В. Крижко. – [вид. 2-ге допрацьоване]. – К. : Освіта України, 2005. – 256 с.

8. Моисеев А. М. Нововведения во внутришкольном управлении : [науч.-практич. пособие для руководителей образовательных учреждений и территориальных образовательных систем] / А. М. Моисеев, А. Е. Капто, А. В. Лоренсов, О. Г. Хомерики. – М. : Педагогическое общество России, 1998.

9. Падалка О. С. Педагогічні технології : [навч. посібник] / О. С. Падалка, А. М. Нісімчук, І. О. Смолюк, О. Т. Шпак. – К. : Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1999. – 252 с.

10. Погрібна Н. С. Педагогічні засади інноваційної управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Н. С. Погрібна. – К., 2007. – 21 с.

11. Управління експериментальною діяльністю ЗНЗ / [упорядкув. Н. Мурашко]. – К. : Шк. світ, 2007. – 128 с.

12. Федорова Н. В. Організація діяльності школи-лабораторії наукової установи : [монографія] / Н. В. Федорова, Л. І. Даниленко. – К. : Логос, 1999.

Дата надходження статті: 26.03.2010 року.

Дата прийняття статті до друку: 17.05.2010 року.