Я не мав наміру реагувати на дану статтю і, зокрема, заявлене в преамбулі: "нехтування расовою проблематикою – змушують нас вказати ієрархію національних потреб". Я хоч і "мовний націоналіст", але є прибічником того, щоб чорнобривії не кохались не лише з москалями, а й з іншими зайдами. Проте не можу зауважити наступне. Слушно роблячи посилання на польові антропологічні дослідження професора Дяченка, доречно було б автору згадати і визнаний факт існування декількох антропологічних типів українців. Це не заперечує одне інше, але доповнює і вимагає певних висновків, що ідуть на користь мови, а не чистоти крові. Зокрема, "чорні брови, карі очі" вірменоїдів стали українцями завдячуючи мові.

Взагалі будь-хто може вважати будь-що. Зокрема "Український соціал-націоналізм вважає Українську Nацію кровно-расовою спільнотою". Це їх право на ноу-хау. Але є гарні хлопці і є загальновизнані ознаки нації. Міжнародні організації визначають націю як групу людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою. В українців украли історію, заборонили звичаї, закони змінили на панятія, а нація існує. Бо основним націєутворюючим чинником є мова, що у наших реаліях це надзвичайно показово на прикладах формування націй українців та рускіх.

Впливу мови на становлення української нації "Народний оглядач" приділив увагу у публікаціях "Мовні контакти: свідки формування українців (частина перша)", а тому спочатку декілька слів про надзвичайно цікавий досвід позаприроднього створення з допомогою недолугого суржика нації рускіх.

Творцями рускіх було проведено титанічну роботу по придумуванню "історії" цієї нації. Була пророблена велика праця по впровадженню цивілізованих звичаїв серед еліти майбутньої нації. Чого вартий указ Петра про необхідність "дєвкам і жонам баярськім в баню хадіть даби смраду в Асамблєє от ніх нє било". Були замінені закони Чингізидів та приховано самодурство і панятія. Але нації не було. Були переважно дикі народи імперії, що спілкувались різними мовами. Навіть у війську довелось для команди "лівою, правою" прив’язувати до ніг сіно і солому та віддавати ісконно русскую військову команду "сєно, салома".

Записи живої усної мови, проведені іноземцями в Московії в ХV1-ХV11 століттях, включають тільки деякі слов’янізми на тлі основної маси місцевої фінської і тюркської лексики. За 110 років (з 1586 по 1696) рускіє вивчили 39 слов’янських слів. На сьогоднішній день, з З такими темпами засвоєння, рускіє вживали б лише 110 слов’янських слів. В. Лудольф повідомляв в "Граматиці мови московитів": "Чим більш ученим хто-небудь хоче здаватися, тим більше домішує він слов’янських виразів до своєї мови або в своїх писаннях, хоча деякі і сміються над тими, хто зловживає слов’янською мовою в звичайній мові". Спротив "государевій мові" предки нинішніх рускіх чинили намагаючись зберегти свої самобутні нації. Це заслуговує на повагу. Інший чинник, що стримував засвоєння суто слов’янської мови, була її непристосованість до вимовних можливостей фіно-монголів. Тому зусиллями Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова і А.П. Сумарокова було створено більш придатний для фіномонгольської вимови суржик. Очевидно, що зусиль декількох людей, хай і відносно розумних, не достатньо для того, щоб створити повноцінну мову. Мало кому відомі слова Сумарокова про свого сподвижника Ломоносова "умєр дурак і слава богу". Але то не суттєво – досить гарно назвати суржик – "вєлікій і магучій язик". А головне – тепер є те, що об’єднує у націю рассєяних саатєчєствєнніков. Зокрема і рускоязикіх украінцев.

Доречною є точка зору на дану тему психолога Володимира Терентійовича Куєвди:

"Мова як лінгвосистема є вторинним виявом і формою донесення до інших свого внутрішнього стану, сутності, змісту психічного життя. Первинним рівнем є система символів, що виступають як невербалізовані звуки, міміка, жести, рухи, зорові образи, дотикові (тактильні) сигнали, фігури, кольори та їхні комбінації (напр. жовто-блакитне, трисуття тощо).

Необхідність задоволення "потреби" є провідним рушієм життєдіяльності людини, тому вдосконалення методів такого задоволення належить до вищих цінностей людської спільноти, передусім народу. Всі без винятку доцільні способи задоволення потреб становлять феномен способу життя, тобто звичаєвості – системи етностереотипів, відомих як звичаї. Вони, грунтуючись на вищезгаданій системі символів освячуються в народі і є первинною мовою, тобто засобом взаєморозуміння, уподібнення членів людської спільноти. І найголовніше – володіння системою звичаїв, побожне ставлення до них, безсумнівність їхніх імперативів є визначальними ознаками належності людини до такої спільноти, народу. Іншими словами, складна система символів і звичаєвості забезпечують розуміння між людьми (функція мови!), розмежування людей на "своїх" і "чужих".

Зрозуміло, що до "своїх" належать лише ті, хто виявляє вищевикладене ставлення до символів і звичаєвості, до чужих навпаки – хто не знає мови символів, звичаїв, ба, навіть нехтує ними. Звідси висновуємо, що схожість і спільність грунтується передусім на володінні звичаями, символами і лише потім мовою як лінгвосистемою. Промовистих прикладів не бракує. Хоча б Агатангел Кримський (як відомо, не мав жодної української кровинки) який особливо переймався українськістю. Більше того, з його праць відомо, що гострота сприйняття, споріднення з українським приводило його до стану "націопсихопатії". Зміст її, зокрема, зводиться до такого: читаючи лекцію в одному з московських університетів, його загризло сумління безцільності цього заняття з погляду на тогочасні гострі потреби його рідної України. Він сідає на потяг, приїжджає на київський вокзал і на пероні чує звуки української народної пісні. Цього було достатньо щоби викликати напад психопатії. Варто нагадати про Кримського, як знавця 64-х мов, який, здавалось би, мав предостатньо підстав з погляду деяких "наднаціоналів", трубити відоме: "какая разніца на каком?..". Треба думати, що мотиви його психопатій стояли вище і куди вагоміше у системі життєвих цінностей, ніж голос крові, споживацько-пристосуванська байдужість до рідного. Іншими словами, така його всеохопна відданість українству виявлялася в ньому не просто у володінні мовою, а була сутністю його системи світовідчування, формою виявлення у цьому світі. Інакшим він себе не уявляв.

По цьому можна поставити питання категорично – чи міг кровно не український Кримський вдатися в побуті, у щоденному вжитку до іншої мови, особливо, якщо ця мова є мовою окупанта, тобто російської?! У такий спосіб ми спростовуємо твердження про "нормальність" англомовного ірландця, що збройно бореться з англійцями. Адже послуговуючись мовою ворога, хай і вимушено від незнання своєї, він де-факто засвідчує свою належність до ворожого табору. Щоб було зрозумілішим, вдамося до наших реалій, виходячи з популяризованої нині тези, що російськомовність в Україні склалася історично (зокрема В.М.Литвин). Антитезою тут має бути "російськомовність українця в Україні є симптомом раба". Хочете м’якше? Нате вам М.П.Драгоманова: "кожне слово, мовлене українцем в Україні не по-українськи, виснажує скарбницю народу". Ким тоді виступає ірландець, позиціонуючи себе англомовним? Чи не прихильником англомовності, хоч і мимоволі, тобто рабської психології по відношенню до його окупантів, англійців.

Вернімося знову до нас. Ніхто не заперечить, що якихось 300 з гаком років російська в Україні була мовою окупанта. Коли ж вона стала історичною данністю, з якою необхідно примиритися? 200, 100 чи може 50 років по тому? Зрозуміло, що оперувати тут слід не часовими категоріями, а станом зміни свідомості від вільної людини до раба." Кінець цитати.

Нагадаю, що це погляд вченого-психолога, людини культурної. Я не є вченим та й до культури, в умовах окупації України дикунами, не прихильний. Тому вважаю, що вжите слово "раб" слід читати як "холуй".

І насамкінець стосовно "Вона (мова) … ніколи не була визначальною для націотворення. Немає жодних асимілятивних здібностей Мови – є тільки асимілятивні здібності Раси." Ну не знає патріот, що кельтське плем’я неврів стало деревлянами, освоївши відповідну мову. Хоча і це не завадило їм ще у 10 столітті свого князя Ніскиню називати Мал Ніскиня (давньоірландською mal означає "князь, шляхтич, пан"). Ще приклад. Поблизу Олевська є село з дуже зрозумілою назвою Хмелівка, яке ще зовсім недавно мало дуже незрозумілу і гарну назву Радровель. Через це село протікає річечка з теж незрозумілою назвою Радоробель. Розуміння дає кімрська (валійська) мова – порожиста, водоспадна, гучна, як водоспад. Бажаючі можуть пересвідчитись, що характер течії р. Уборть біля гирла р. Радоробель свідчить про наявність порогу та виходів дикого каменю на березі.
 

В тему:

Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.

Мовні контакти: свідки формування українців (частина перша)

Мовні контакти: свідки формування українців (частина друга)

Як розмовляли в Києві тисячу років тому?

Мова — це спосіб мислення

Тест: чи ти є українцем?

Мова і війна

Україні потрібен новий Сенсар

12 фактів про давність української мови

Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України

И не стыдно под люком? (Заметки украиноговорящего николаевца)

Українські корені російської мови

Позичена самобутність

Навіщо українським можновладцям українська мова?

Не говориш українською — менше живеш!

Текст книги: Володимир Белінський. «Страна Моксель»

Країна Моксель, або чому московитів почали називати кацапами