Шостого квітня в “Газеті по-українськи” було надруковано мою статтю “Регіонали нічого не зрозуміли”, де я порівняв дії “регоналів” та їх союзників з “культом карго” на тихоокеанських островах. Нагадаю, що на цих островах туземці намагались імітувати дії американських вояків на військових базах, щоб отримати таке бажане карго (вантаж). І в тій статті я робив допущення, що будуть спроби мавпувати не тільки мітинги та наметові містечка, але й інші складові “феномену 2004”.

І ось маємо! Пригадали історію з отруєнням. Але як! Недарма кажуть, що історія перший раз відбувається, як трагедія, а потім повторюється, як фарс. Спочатку загадково зникає керівник МВС, далі проходить інформація, що його в жахливому стані переправлено до Німеччини. Потім кілька днів поспіль представник соцпартії на різних телеканалах з трагічним виглядом розповідає, що героя-міністра Цушка спробували усунути через отруєння, що йому відомі замовники та виконавці цього підступного злочину, і якщо Цушко (не дай Боже) помре, то він оприлюднить всі ці прізвища.

Вірилось у це, м’яко кажучи, не дуже. І не дарма. Після кількох днів нагнітання “отруйного детективу” з’явилось повідомлення німецьких лікарів, що жодного отруєння немає, слідів отрути не виявлено. “Отрутна” булька луснула.

Але ж, скажуть мені, Цушко недарма потрапив до лікарні, йому дійсно погано. Вірно, погано. Проте причина цього не отруєння, а елементарний СТРАХ. І у цього СТРАХУ, як і у марксизму в радянському вузі, є три джерела, три складові.

Перш за все, Цушко – перший в історії України СИЛОВИК, якій реально спробував застосувати СИЛОВИЙ підрозділ для СИЛОВОГО вирішення політичного протистояння. І рано чи пізно, але за це доведеться відповідати. Це тільки переможців не судять, а тут перемоги, як такої, не було – відбулось просто чергове невелике перебалансування політичних сил. Таке собі “позиційне протистояння”. А очікування покарання часто є більш страшним, чим саме покарання.

Друге. Цушко наочно побачив, як його орли-беркути воюють. Його бійці, нібито підготовані на рішучі дії, цілий день займались елементарною штовханиною з охоронцями Генпрокуратури. “Пернатих” було більше, отже вони поступове “перештовхали” супротивника. А всій Україні протягом дня і ночі на телеканалах показували цю штовханину, давали “сводки з театру бойових дій” (ну просто як при штурмі Рейхстагу в кіно про війну): “третій поверх зайняли одні, четвертий поверх зайняли другі – триває протистояння!” (тобто – штовханина).

Проте потім на стадіоні ці “орли” розім’ялись по повній програмі. І Цушко раптом усвідомив, що його “орли” насправді можуть воювати тільки проти неозброєних підлітків. Проти інших силовиків вони боротись не здатні – можуть тільки поштовхатись. В Генпрокуратурі вони навіть не діставали свої гумові кийки. Дійсно, одна справа “героїчно” вдарити кийком 16-річну дівчину, а зовсім інша – такого ж дядька, як і ти: тут можна і самому отримати по пиці. Міністр раптом себе відчув, як полководець, у якого зникла армія. І стало страшно.

І трете. Події на стадіоні – це удар по “Евро-2012”, сакральній речі цілого ряду впливових людей з різних таборів (більшість з яких у таборі коаліції). А це не пробачається. Тепер коаліціанти можуть по-своєму покарати Цушка, наприклад, зробити його розмінною монетою в переговорах і в будь-який момент принести у жертву. І це є третім джерелом СТРАХУ міністра.

Цушко сам сказав у Верховній Раді, що він є емоційним і не є твердокамінним. Ось і не витримало або серце, або кишечник.

Що буде далі? Міністр спробує як можна довше залишатись в німецькій клініці, бо поки він на лікарняному, то його нібито не можна зняти з посади (хоча в Україні це регулярно порушують). А коаліціанти тим часом будуть думати, на кого його замінити після повернення, тобто як так вдало їм пожертвувати, щоб побільше чогось виторгувати у противній сторони.