Привернула увагу, здавалось би, благородна мета – наголосити на тому, що в роки Великої Вітчизняної розстріляні у Бабиному Яру були, м’яко кажучи, далеко не тільки юдеї. Тому і прийшов, підтримати так би мовити....

Деякі ЗМІ визначили кількість учасників у межах сотні. Якщо враховувати і тих, хто прийшов просто подивитися, що воно тут робиться. Додам, що кількість заявлених організацій-учасниць так само наближалася до зазначеної цифри. Як діти, їй богу... Та я не про те.

Риторика виступаючих загалом зводилася до тузання ногами двох мертвих левів – покійного СРСР та не менш спочилого Третього Райху. Є такий спосіб самоствердження у на все життя слабких людей, що тут вдієш. Кульмінацією ж дійства при смолоскипах стало спалення партійного прапора НСДАП, заклик позбутися нарешті “постсовєтських” пережитків і нарешті вибрати один єдино правильний курс на Захід і боротися проти поширення ідей... націоналізму серед української молоді. Якби я насамкінець почув “лєхаєм”, я би не здивувався. Та може тому організатори запланували свою акцію аж надвечір (хоч надворі була неділя), аби важче було роздивитися їхні профілі.

Та, власне, забагато уваги як на горстку давно ні на що неспроможних ораторів. Радує, що нові умови народжують нове покоління молоді, спроможної і думати і діяти. Важливо при цьому, щоби це покоління не поспішало створювати собі кумирів чи антикумирів з діячів минулого, а мало власну думку, що ґрунтується на дослідженні фактів. Історія, вона на те й історія аби вміти розбиратися у тому, хто пустобріх і дурень, хто відвертий провокатор, а хто батько і стратег, чиї слова – полова, а чиї з ділами не розходяться!

У зв’язку із сказаним згадався відомий багатьом, та тим не менш доречний вірш Олени Теліги.


МУЖЧИНАМ

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, -
Без металевих слів і без зідхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!