Лютнева революція 1917 року не тільки зруйнувала Російську імперію, але й надала великий поштовх національному руху. Зачепив цей процес і величезні, військові маси, що в той час перебували на землях Поділля та Волині. В арміях, корпусах, дивізіях, полках постають українські військові громади, ради й організації, які вимагають призначення своїх командирів та створення українських частин. Такий рух охопив більшість підрозділів російської армії, де служили українці (до речі, їх на фронтах першої світової війни перебувало щонайменше 4 мільйони). Не рахуватися з цим було неможливо... Аби запобігти руйнації військ, головнокомандуючий російською армією Л.Корнілов видав наказ про українізацію окремих частин.

Українізація

18 липня 1917 року наказ про українізацію 34-го корпусу отримав його командуючий генерал Павло Скоропадський. Корпус, що складався з 104 і 153 піхотних дивізій, знаходився на лінії фронту вздовж Збруча в районі Сатанова. 23 липня генерал одержує дозвіл відвести свої частини в тил - в район Меджибожа, де і провести їхню реорганізацію.

“З того дня, - згадував П. Скоропадський, - почалася моя чисто українська робота, яка довела мене до гетьманства. Я зі штабом розташувався в замку, частини - в самому Меджибожі і в таборі поблизу містечка... Українізацію почав з того, що всіх членів всіляких комітетів, всіх великоросів і євреїв-солдатів передав у 41 корпус, залишивши у себе з цього контингенту лише кращих. На місце вибулих приходило українське поповнення. Особливо приємно, що серед нового українського елемента не було озлоблених, незадоволених, розпропагандованих людей...”. Для перепідготовки солдатів та командного складу організовувалися старшинська і підстаршинська школи, учбове містечко. Проводили заняття по бомбометанню, мінометанню, стрільбі та інше.

Наприкінці вересня корпус фактично завершив реорганізацію і одержав нову назву – “Перший Український корпус”, - та українські відзнаки: барчики з жовтими смугами на блакитному полі. Отож, принципово новий військовий підрозділ був сформований, і залишилося лише чекати наказу про подальші дії. Але...

Перша та остання бойова операція

В кінці жовтня 1917 року Перший Український корпус отримує наказ бути готовим до виступу на фронт. Але Жовтнева революція в лічені дні все змінила докорінно: тимчасовий уряд був повалений, а в Петербурзі влада перейшла до більшовиків, а в Києві - до рук Центральної Ради.

Корпус П. Скоропадського підтримав проголошення Української Народної Республіки (УНР), і тому перший свій бойовий виступ він зробив не на фронт, а на захист Києва. В листопаді над столицею УНР нависає загроза вторгнення пробільшовицьки налаштованого другого гвардійського корпусу, що знаходився в районі Вінниці. Рішучі дії П.Скоропадського, який силами своїх полків вийшов з Деражні, взяв під контроль залізничні лінії Жмеринка-Козятин та Шепетівка-Київ, дали змогу не лише затримати гвардійців, а й роззброїти та переправити в Росію всі бунтівні антиукраїнські частини.

Ця операція підтвердила, що Перший Український корпус міг би стати основою регулярної армії УНР. Треба було за будь-яку ціну зберігти таку дієву військову силу, але ні влада, ні уряд, які тоді дотримувалися антимілітаристсьої політики, не зробили потрібних кроків. У січні 1918 року П.Скоропадського усунули від командування, а корпус, роздробили на окремі частини, розсіяли по різних містах України.