Цікаво, що російські царі додумалися назвати „Новоросією” край, що входив до складу Київської Русі за тисячоліття до того. Тому не зайвим буде згадати, що було на цих землях до того, як Російська імперія перейменувала загарбані підступом землі Запорізької Січі.

Починаючи з ІІІ – IV ст. н. е. навколо м. Тири (Білгород-Дністровська) і вгору по Дністру консолідувалося слов’янське плем’я. Отримавши за стародавньою назвою Дністра (Тивр) назву тиверців, це плем’я, крім слов’ян, увібрало в себе місцеве скіфське, сарматське та грецьке населення, яке мешкало тут раніше.

Тиверці брали участь у поході київських князів, зокрема в поході Олега на Візантію в 907 р.

Уже в ХІІ ст. землі тиверців потрапили під владу Галицького князівства й залишалися в такому стані протягом перших чотирьох десятиліть XIII ст. Під тиском печенігів та інших кочовиків частина тиверців переселилася в сусідні землі Київської Русі.

У 1241 році район Одеси захопили монголо–татари. За вкрай неспокійних умов частина тиверців відступає на північ, у межі Галицько–Волинського князівства, однак Білгород зі слов’янсько-грецькою округою продовжував існувати.

Після 1362 року, після поразки монголо-татар у битві на Синіх Водах, ці землі потрапляють у залежність до Київського князівства, яке тоді було васальне щодо Великого Князівства Литовського.

Литовські князі контролювали межиріччя Дніпра та Дністра, в тому числі на чорноморському узбережжі. За часів литовського князя Вітовта шляхтичем Коцюбом Якушинським було засновано місто Хаджибей, уперше згадане 1415 року (майбутня Одеса), відновлено фортецю Білгород на Дністровському лимані, збудовано фортецю Дашів (майбутній Очаків), інші фортеці на чорноморському узбережжі та на Дніпрі. Тому вже через 4 роки можна буде святкувати справжній ювілей Одеси – 600 років.

У 1420-х рр. іноземні мандрівники повідомляли, що слов’янське населення нижнього Дніпра визнавало зверхність Вітовта.

Таким чином, безперервна слов’янська історія приморської Одещини тривала приблизно тисячоліття – з IV по XV століття.

У 1548 році Османська імперія заснувала свою провінцію з центром у Білгороді – Акерманський санджак. У регіон переселили ногайських татар.

Запорізькі козаки в часи протистояння з Османською імперією неодноразово брали штурмом основні фортеці регіону Акерман і Кілію, розглядаючи їх як форпости Туреччини та базу для набігів буджацьких татар на українські землі. Відомі походи українських козаків у 1517, 1541, 1547, 1567, 1575, 1576, 1577, 1578, 1586, 1595, 1601, 1602, 1609, 1621, 1632, 1659, 1664, 1671, 1673, 1684, 1686, 1691, 1693, 1694 роках. Неодноразово ці походи закінчувалися падінням фортець, що вело до тимчасового послаблення набігів татар та работоргівлі.

Приморська Одещина перебувала на межі володінь Війська Запорізького, тому тут уже в козацькі часи було чимало торгового українського населення. Крім того, там було й чимало українських селян, що втікали „на Ханську Україну” (як часто називали Одещину в період татаро-турецького панування) від повинностей на Правобережній і Лівобережній Україні.

Після руйнування Московією Нової Січі й ліквідації Війська Запорізького в 1775 році більша частина козаків таємно зібралися на байдаках і рушила на землі, що на той час належали Туреччині. Запорожці оселилися спочатку поблизу Хаджибея (нині Одеса). Згодом більшість із них перебралися на лівий, а пізніше й на правий берег Дунаю, заснувавши Задунайську Січ (1776-1828 рр.).

Але в околицях і на території самої Одеси залишилося чимало запорожців. Досі в околицях Одеси в найстаріших селах регіону (Усатовому тощо), є цвинтарі зі старовинними козацькими хрестами, старіші за перейменування Хаджибея на Одесу.

З початком нової російсько–турецької війни (1787 – 1791 рр.) російський уряд терміново згадав про запорожців. У лютому 1788 року царат створив особливе Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців, під керівництвом запорізьких старшини Білого та Захарія Чепіги. Російський генерал Кутузов перед боєм особисто прибув до козацького кошу повернути військові клейноди Запорізької Січі, відібрані при розгромі Січі російськими військами.

Козацькі чайки виявилися вкрай ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів. У шторм козацькі чайки буксирували судна з десантом та успішно штурмували великі ворожі вітрильники. Протягом тривалого часу Чорноморська козацька флотилія була головною ударною силою російського флоту. У різні періоди ця флотилія налічувала від 50 до 200 чайок.

Фортеця Хаджибей
Запорожці відіграли головну роль у захопленні турецької фортеці Хаджибей (нині м. Одеса). Козацька кіннота з ходу оволоділа околицями Хаджибея, і після нетривалого, але запеклого штурму взяли фортецю. Як писав Хосе де Рібас, перемогу відзначили в грецькому шинку під звуки козацького гопака. Тоді ж українські козаки захопили турецькі фортеці Акерман (нині м. Білгород–Дністровський) та Тягиню (нині м. Бендери в Молдові). Також українські козаки разом із російськими військами брали участь у штурмі турецьких фортець Тульча, Ісакча й Кілія.

Українські козаки під керівництвом Антона Головатого в результаті раптового штурму захопили турецьку фортецю на острові Березань.


Далі читати ТУТ