(Окремі думки і штрихи до «Націократії», головної праці українського ідеолога і теоретика М.Сціборського)
В 2007 році, через 72 роки після першого видання в Парижі, вийшла з друку праця М.Сціборського «Націократія». Без цього дослідження, не надто великого за обсягом, але надзвичайно глибокого за змістом, дуже важко скласти уяву про українську національну ідею. Основні ідеї цієї праці, дуже перспективні для України.
Науковий підхід М.Сціборського чіткий і зрозумілий. В своєму творі він аналізує політичні устрої і світоглядні доктрини( демократія, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатура), існуючі в той час, щоб прийти до висновку, всі вони непридатні до застосування в Україні. Автор дуже чітко розставляє «крапки над І» в визначенні наукової термінології. Фашизм – це система Муссоліні, система Гітлера це націонал-соціалізм (нацизм). Дуже чітко диференціюються і ліві течії – комунізм і соціалізм, попри їх певну подібність, не можна плутати соціалістичні структури Заходу з московськими комуністичними ідеями. Політична демократія на думку теоретика «хоч і визнає націю, своїм раціоналістичним світоглядом, позбавляє її духовних первнів, надміру матеріалізуючи її єство, ставлячи в основу своєї ідеології звульгаризований лібералі стичний культ особистості», чи не про сучасні споживацькі суспільства писав автор, позбавлені в значній мірі духовних основ. «Політична демократія базується на партіях, але їх у нас нема, для цього довелося б, хіба ці партії штучно створити, інсценізуючи в цей спосіб парламентаризм». Читаєш, і перед очима вимальовується картина сучасного партійництва в Україні, яку автору вдалося «побачити» крізь відстань у десятки років.
Звичайно, деякі з політичних рецептів Сціборського можна трактувати як застарілі, але до цієї теоретичної праці, бажано підходити творчо, як зрештою, до будь-якого наукового трактату. Він не відкидає окремі позитивні риси, притаманні як демократії, так і соціалізму, які потрібно зберігати і використовувати в майбутньому. На його думку жодна з теоретичних візій не має самодостатньої вартості. Тому дослідник часто вживає мантри-словосполучення: «комбінований принцип, комбінований характер, комбінована економіка». Тобто, націократія надає своїй соціально-економічній системі комбінований характер, де приватна власність і економічна свобода будуть поєднані з державним контролем.
Такі поняття, як – демократія, диктатура, приватна власність, державна власність, пропонується розглядати як інструментарій, в залежності від доцільності і ситуації. В царині економічної політики корисні наслідки будуть тоді « коли саму державу і її владу персоніфікуватимуть не класові і узурпаторські кліки, а ціле національне суспільство, зорганізоване на окремі частини (соціальні групи), цією формою суспільної організації для націократії є державний синдикалізм».
Націократія – панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціально-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільно-продуційної функції в представницьких органах державного управління. Головними двигунами життя нації є дух(ідея) і воля до творчості та боротьби.
За своєю сутністю націократія є республіканська. Але її структура цілковита відмінна від еталонів політичної демократії, що існує на виборчій фікції «влади більшості», представленої в парламенті кількома блоками партій. Місце партій у державних органах мали б посісти організовані на професійному рівні соціальні групи. « Не в партіях, не в політичних сектярських гуртках, а в органах місцевої самоуправи представники народу знайдуть для себе школу громадянської творчості, та національно-політичного виховання», відтак, автор серйозну увагу приділяв місцевому самоврядуванню.
За адміністративним поділом, який буде враховувати природні, історичні, політичні, економічні, стратегічні специфіки різних регіонів держави, поділятиметься на Краї, повіти і громади (міські, містечкові, сільські). Система самоуправи в повітах і громадах знайде своє завершення в Краях. Край буде мати свої представницькі органи – краєві ради і уряди. До цих рад будуть обиратися посли, вибрані на певний термін у відповідній кількості від кожного повіту. Вибори до органів місцевого самоуправління проходитимуть на основі – прямого, загального, рівного і таємного голосування.
Вищою законодавчою установою буде Державна Рада. Націю і державу очолить Голова держави, якого обиратиме на 5 років Національний збір, скликаний для цієї мети, в який будуть входити – Державна Рада, Всеукраїнська Господарська Рада і представники краєвих рад. Це положення, викликає різке заперечення, з огляду на те, що Голову держави повинні обирати всі громадяни, шляхом прямого, таємного голосування.
Це не буде ані диктатор, що тримається силою, ані лялькуватий президент демократичної республіки. Україна буде унітарною, але й в значній мірі, децентралізованою республікою.
В дуже важливій сфері, а саме аграрній, основу мало б становити приватновласницьке, трудове, середнє селянське господарство.
Ні в якому разі не пропонується сліпо, чи догматично, впроваджувати окремі рецепти Сціборського в сучасній Україні. Але праця має виразно-органічний український характер. Шкода, але навряд чи в найближчу «десятирічку» будуть впровадженні бодай якісь ідеї націократії, бо нам віками нав’язували і нав’язують чужі доктрини, чужі формули і стандарти, які не проростали і не проростуть на українському грунті. Чужі ідеї не спрацьовували, а звинувачували як правило, не їх , а свою країну і народ. Історіософ Ю.Липа писав з цього приводу: « Чужа доктрина мусить дати розбиття, приниження і безнадійність. Бо завдяки їй трактуємо свій край ззовні, як чужинці…». Взагалі ж насадження непритаманних народові систем управління і способу життя, що можемо спостерігати в сучасній Україні, є проявом організаційної війни. Розпорошення влади між її різними гілками, і як наслідок її безвідповідальність і корумпованість, створюють дуже сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили, це може бути інша держава, яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями.
Андрій Будкевич
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Про Націократію
Про націократію.
(Окремі думки і штрихи до «Націократії», головної праці українського ідеолога і теоретика М.Сціборського)
В 2007 році, через 72 роки після першого видання в Парижі, вийшла з друку праця М.Сціборського «Націократія». Без цього дослідження, не надто великого за обсягом, але надзвичайно глибокого за змістом, дуже важко скласти уяву про українську національну ідею. Основні ідеї цієї праці, дуже перспективні для України.
Науковий підхід М.Сціборського чіткий і зрозумілий. В своєму творі він аналізує політичні устрої і світоглядні доктрини( демократія, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатура), існуючі в той час, щоб прийти до висновку, всі вони непридатні до застосування в Україні. Автор дуже чітко розставляє «крапки над І» в визначенні наукової термінології. Фашизм – це система Муссоліні, система Гітлера це націонал-соціалізм (нацизм). Дуже чітко диференціюються і ліві течії – комунізм і соціалізм, попри їх певну подібність, не можна плутати соціалістичні структури Заходу з московськими комуністичними ідеями. Політична демократія на думку теоретика «хоч і визнає націю, своїм раціоналістичним світоглядом, позбавляє її духовних первнів, надміру матеріалізуючи її єство, ставлячи в основу своєї ідеології звульгаризований лібералі стичний культ особистості», чи не про сучасні споживацькі суспільства писав автор, позбавлені в значній мірі духовних основ. «Політична демократія базується на партіях, але їх у нас нема, для цього довелося б, хіба ці партії штучно створити, інсценізуючи в цей спосіб парламентаризм». Читаєш, і перед очима вимальовується картина сучасного партійництва в Україні, яку автору вдалося «побачити» крізь відстань у десятки років.
Звичайно, деякі з політичних рецептів Сціборського можна трактувати як застарілі, але до цієї теоретичної праці, бажано підходити творчо, як зрештою, до будь-якого наукового трактату. Він не відкидає окремі позитивні риси, притаманні як демократії, так і соціалізму, які потрібно зберігати і використовувати в майбутньому. На його думку жодна з теоретичних візій не має самодостатньої вартості. Тому дослідник часто вживає мантри-словосполучення: «комбінований принцип, комбінований характер, комбінована економіка». Тобто, націократія надає своїй соціально-економічній системі комбінований характер, де приватна власність і економічна свобода будуть поєднані з державним контролем.
Такі поняття, як – демократія, диктатура, приватна власність, державна власність, пропонується розглядати як інструментарій, в залежності від доцільності і ситуації. В царині економічної політики корисні наслідки будуть тоді « коли саму державу і її владу персоніфікуватимуть не класові і узурпаторські кліки, а ціле національне суспільство, зорганізоване на окремі частини (соціальні групи), цією формою суспільної організації для націократії є державний синдикалізм».
Націократія – панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціально-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільно-продуційної функції в представницьких органах державного управління. Головними двигунами життя нації є дух(ідея) і воля до творчості та боротьби.
За своєю сутністю націократія є республіканська. Але її структура цілковита відмінна від еталонів політичної демократії, що існує на виборчій фікції «влади більшості», представленої в парламенті кількома блоками партій. Місце партій у державних органах мали б посісти організовані на професійному рівні соціальні групи. « Не в партіях, не в політичних сектярських гуртках, а в органах місцевої самоуправи представники народу знайдуть для себе школу громадянської творчості, та національно-політичного виховання», відтак, автор серйозну увагу приділяв місцевому самоврядуванню.
За адміністративним поділом, який буде враховувати природні, історичні, політичні, економічні, стратегічні специфіки різних регіонів держави, поділятиметься на Краї, повіти і громади (міські, містечкові, сільські). Система самоуправи в повітах і громадах знайде своє завершення в Краях. Край буде мати свої представницькі органи – краєві ради і уряди. До цих рад будуть обиратися посли, вибрані на певний термін у відповідній кількості від кожного повіту. Вибори до органів місцевого самоуправління проходитимуть на основі – прямого, загального, рівного і таємного голосування.
Вищою законодавчою установою буде Державна Рада. Націю і державу очолить Голова держави, якого обиратиме на 5 років Національний збір, скликаний для цієї мети, в який будуть входити – Державна Рада, Всеукраїнська Господарська Рада і представники краєвих рад. Це положення, викликає різке заперечення, з огляду на те, що Голову держави повинні обирати всі громадяни, шляхом прямого, таємного голосування.
Це не буде ані диктатор, що тримається силою, ані лялькуватий президент демократичної республіки. Україна буде унітарною, але й в значній мірі, децентралізованою республікою.
В дуже важливій сфері, а саме аграрній, основу мало б становити приватновласницьке, трудове, середнє селянське господарство.
Ні в якому разі не пропонується сліпо, чи догматично, впроваджувати окремі рецепти Сціборського в сучасній Україні. Але праця має виразно-органічний український характер. Шкода, але навряд чи в найближчу «десятирічку» будуть впровадженні бодай якісь ідеї націократії, бо нам віками нав’язували і нав’язують чужі доктрини, чужі формули і стандарти, які не проростали і не проростуть на українському грунті. Чужі ідеї не спрацьовували, а звинувачували як правило, не їх , а свою країну і народ. Історіософ Ю.Липа писав з цього приводу: « Чужа доктрина мусить дати розбиття, приниження і безнадійність. Бо завдяки їй трактуємо свій край ззовні, як чужинці…». Взагалі ж насадження непритаманних народові систем управління і способу життя, що можемо спостерігати в сучасній Україні, є проявом організаційної війни. Розпорошення влади між її різними гілками, і як наслідок її безвідповідальність і корумпованість, створюють дуже сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолідованої і цілеспрямованої сили, це може бути інша держава, яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями.
Андрій Будкевич
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд