Ісус Хрестос

Пропагандистська тріскотня дітей диявола про мучеництво апостолів та інших святих – нахабна брехня, бо святість і мучеництво жодним чином не сумісні – як день і ніч, як вогонь і лід, як любов і ненависть. Термін «святі мученики» є абсурдом.

Згідно з іудохристиянською пропагандою, Він вознісся на 40-й день після воскресіння. Натомість святий Іриней Ліонський свідчить, що Ісус тривалий час жив після воскресіння, і що цей факт у ранній Церкві був загальновідомим. Яка версія переконливіша?

Люди, які носять розп’яття, роблять це з найкращих почуттів. Проте насправді вони прогинаються перед силами зла і поширюють навколо себе негативні емоції, дух поразки. Вони тягнуть себе і оточуючих у Простір страждань, а потім дивуються, чому такі бідні й нещасні.

Перше – завжди найважливіше, бо задає напрямок розвитку. Куди пустиш стрілу, туди вона й полетить. Який закладеш фундамент, таким буде дім. Як виховаєш маленьку дитину, так вона і пройде життя. Якщо хочеш щось пізнати – поглянь, з чого воно почалося.

25 грудня 1 року до н. е. в галілейському Назареті в теплій і затишній батьківській хаті народився Ісус Хрестос – Син Божий, боголюдина (хрестос), оновлювач Арійської традиції, засновник громади нових аріїв.

Уся євангельська Галілея була суцільним пророцтвом, діючим прототипом і моделлю для наступної реалізації у незмірно більших масштабах. Протягом наступних двох тисячоліть цей прототип мав пройти жорстку перевірку, руйнування (смерть) і відновлення (воскресіння) для повноцінної реалізації і масового тиражування з центром у первинній – Гіперборійській Галілеї.

У кожному з чотирьох просторів буття відбуваються події відповідної якості – від дуже поганих і руйнівних до позитивних і творчих. Особливість Простору волі, який у Добрій Новині позначається терміном «Царство боже», полягає в тому, що тут відбуваються виключно позитивні події. Відповідно, цей простір є зоною повної безпеки.

Практично весь час євангельські події відбуваються на території Галілеї і узбережжі Галілейського моря, значно менше – на території Переї і Десятимістя, і не більше двох тижнів на території Іудеї, включаючи тиждень в Єрусалимі – з понеділка 19 березня до недільного ранку 25 березня 31 року.

Глибокий мистецький твір має кілька інформаційних пластів, які відкриваються людям відповідного рівня. Це не значить, що ці пласти зовсім недоступні людям нижчого рівня – просто вони потребують для них пояснення, після чого «все стає зрозуміло».

Принаймні у двох місцях України – у селі Снідавка Косівського району Івано-Франківської області, поблизу Терношорської Лади, та у селі Пилатківці Борщівського району Тернопільської області – збереглася правда про Ісуса Хреста, яка передавалася із покоління в покоління дві тисячі років.

У сучасній літературі прийнято писати «Ісус Христос». Проте для української традиції властива форма «Ісус Хрестос» – її зустрічаємо в старих книжках, написах на церковних спорудах, у давніх колядках. Як правильно? Переконливу відповідь дає один з найстаріших та найголовніших рукописів Нового Завіту.

Кожного року навесні православні, католики і протестанти відзначають найбільше свято свого релігійного календаря. Його називають по-різному: Воскресіння, Пасха, Великдень. Що воно означає? Це одне свято чи «три в одному»? Здавалось би, дитяче запитання, але не поспішаймо з відповіддю.

Дивне запитання! — скажуть нам. Невже не зрозуміло — для ритуального поховання. В Євангелії чітко сказано, що після смерті Ісуса Хреста його тіло загорнули в чисте полотно і поклали у нову гробницю, висічену в скелі Йосипом Ариматейським. Для здійснення ритуалу Никодим приніс значну кількість — 100 фунтів, тобто понад 30 літрів! — надзвичайно дорогої запашної рідини з соку смирни і алое, яку зазвичай використовували для бальзамування. Потім Йосип завалив вхід до гробниці величезним каменем. А коли Хрестос воскрес, то поховальне полотно лишилося у гробниці. Послідовники Ісуса Хреста зберегли його до нашого часу — нині воно всесвітньо відоме як Туринська плащаниця, яка є об’єктом поклоніння і наукових досліджень. Хіба не так?

Хрестове воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року — на 31 році життя Ісуса. Ця дата пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і низкою візантійських істориків церкви. Вона чітко зафіксована в 14 ст. у константинопольському «Зібранні святоотцівських правил» Матвія Властаря.

Перший учасник єрусалимської програми захисту зрадників.