Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець прокоментував нещодавнє інтерв’ю голови делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Росії Боріса Мішеля російським ЗМІ.

Командир 12-ої бригади спеціального призначення "Азов" НГУ, підполковник Денис Прокопенко ("Редіс") зазначив, що у російському полоні досі залишаються понад 900 бійців "Азова", які обороняли Маріуполь, і закликав відповідні структури докласти максимум зусиль для звільнення захисників.

Омбудсмен України Дмитро Лубінець звернуся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста задля фіксації порушень Росією норм міжнародного гуманітарного права через черговий "вирок" так званого "суду" самопроголошеного утворення "ДНР" полоненим українським військовим.

Про це заявив постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Євгеній Цимбалюк під час спеціального засідання Постійної ради ОБСЄ.

Українські військовополонені були захищені Женевською конвенцією, вони склали зброю та отримали гарантії. Але зміст цих гарантій ми не знаємо. Тому це відповідальність ООН і Червоного Хреста.

У полоні бойовиків "ДНР-ЛНР" продовжують перебувати наші громадяни, і мова йде перш за все про військовослужбовців, яких заведено вважати військовополоненими і на яких повинні поширюватися домовленості. Під маркою проукраїнських активістів і борців проти режиму Захарченка-Пушиліна хочуть повернути тих, хто спочатку підтримував окупацію Донбасу, а через кілька років з різних причин потрапив "на підвал".

Успішні позови України проти Росії в міжнародних судах, на яких дипломований юрист Зеркаль виступала агентом нашої держави, стали першими подібними прецедентами та забезпечили собі місце в історії й підручниках.

Після звільнення від більшовизму, українське суспільство в Києві створило органи самоуправління і налагодило харчування громадян, виплату пенсій та надання допомоги інвалідам та сиротам

Для листування військовополонених зі своїми сім’ями існувала спеціальна безкоштовна пошта!

Після звільнення від більшовизму почалося відродження суспільного життя і становлення українського національного солідаризму в Київській області

Документи, що ілюструють безнадійні спроби Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу радянським і німецьким військовополоненим. Реакція радянського керівництва на ці спроби, як випливає з внутрішнього листування МЗС СРСР, була гранично цинічною. Обговорювалася не допомога, а тільки одне питання: чи варто на звернення Червоного Хреста взагалі реагувати.

Радянський Союз був єдиною державою в світі, який оголосив полон своїх солдатів тяжким злочином. Військова присяга, стаття 58 Кримінального кодексу РРФСР і інші службові приписи, наприклад, «Статут внутрішньої служби» або «Бойові настанови піхоти Червоної Армії», не залишали сумнівів у тому, що здача в полон в будь-якому випадку карається смертю, як «перехід до ворога», «втеча за кордон», «зрада» і «дезертирство».

Протягом довгих повоєнних років комуністичні пропагандисти спекулювали на темі «жорстокого поводження» німців з радянськими військовополоненими. Однією з основних тез була: «полонених морили голодом»… Дійсно, полонені дуже страждали від голодування, часто голодування було і причиною їх смерті. Але давайте відкинемо пропагандистські мотиви і подивимося на ситуацію з Третього тисячоліття: чи можливо було в ті трагічні часи нагодувати сотні тисяч радянських солдат і командирів, що здалися в полон?

«…ганебні факти здачі в полон нашому заклятому ворогові свідчать про те, що в рядах Червоної Армії, яка стійко і самовіддано захищає від підлих загарбників свою Радянську Батьківщину, є нестійкі, малодушні, боягузливі елементи. І ці боягузливі елементи є не тільки серед червоноармійців, а й серед начальницького складу. Як відомо, деякі командири і політпрацівники своєю поведінкою на фронті не тільки не показують червоноармійцям зразок сміливості, стійкості і любові до Батьківщини, а, навпаки, ховаються в щілинах, возяться в канцеляріях, не бачать і не спостерігають поля бою, а при перших серйозних труднощах в бою пасують перед ворогом, зривають з себе знаки відмінності, дезертирують з поля бою…» (З наказу Ставки Верховного головнокомандування РСЧА № 270 від 16.08. 1941 р.)

Поряд з вирішенням суто військових питань, Гітлер знайшов час ознайомитися і з проблемами військовополонених… Ось що згадує про це Ганс Бауер, особистий пілот Гітлера: «Із аеродрому кортеж автомобілів проїхав декілька кілометрів до кар’єру. Тут утримували тисячі радянських військовополонених. Гітлер наказав, щоб усіх українців негайно звільнили».