22-го січня в Україні, як відомо, відбулися численні заходи у більшості обласних центрів та міст з нагоди Дня Соборності. У Києві, Львові, Луцьку створили «живі ланцюги» єднання. Велелюдне віче відбулося, зокрема, і в столиці Галичини.

Мене, Лабайчука Василя Івановича, було затримано в с. Красносільці Збаразького району Тернопільської області 9 січня 2011 року без жодних пояснень та складання протоколу про затримання. Після цього мене почергово доставляли до Збаража, Івано-Франківської області, потім – до Запоріжжя, де мене без адвоката допитували працівники МВС та СБУ. Коли я запитував, чи можу я отримати допомогу адвоката, ці працівники говорили: «Адвокат тобі не потрібний» й примусили підписати заяву про це. Лише на десятий день зо дня затримання мені дозволи зателефонувати моєму батькові, щоби повідомити його де я та що зі мною.

Коли 14 січня Бен Алі тікав з країни, разом з ним її залишили близько 100 осіб, серед яких в основному олігархи, в тому числі й «неарабського походження». Саме олігархічний клан Трабелсі (від прізвища дружини Бен Алі), сконцентрував у своїх руках економічний потенціал країни, узурповував владу за допомогою демократичних процедур парламентаризму та довів народ до зубожіння.

Голова Івано-Франківської ОДА п. Вишиванюк докладно пояснив причини репресій проти членів ВО “Тризуб” ім. С. Бандери. Буцімто, через “тризубівців” Янукович під час перебування в області вимушений був змінити маршрут.

У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю. Євген Коновалець.

Самоусунення українців від активної участі в політичному процесі призвело до захоплення влади в Україні зайдами, які від імені українського народу, розподіливши між собою матеріальні цінності (фабрики, заводи, шахти тощо), продовжують планомірно знищувати усі основні ознаки національної та етнічної ідентичності українців аби усунути їх як правонаступників від територіальної, духовної та інтелектуальної спадщини своїх пращурів.

Сьогоднішні репресії правоохоронної системи змушують мене поділитися своїми роздумами та досвідом щодо зміни психологічних станів у подібних ситуаціях. Та, можливо, таким чином підтримати тих, хто зараз зазнав цих репресій.

«Ці недоучки при владі просто не вміють читати історії, бо не знають мови. І то жодної. Вони приречені, з огляду на їхню абсолютну бездуховість – наші можливості безмежні, з огляду на нашу бандерівську одержимість». Про це сказала у своєму виступі 13 січня 2011 року на позачерговій сесії депутат Львівської обласної ради, член Політради ВО «Свобода» Ірина Фаріон.

За визначенням А.Погрібного, українська нація “ епідемічно хвора”, а більшість українців перебувають в стані “дурного хохла”…

Читаю повідомлення про озброєних терористів із ”Тризуба”. Стає страшно. Але не за терористів, а за можновладців.

Британський вебсайт Holodomor.org.uk оприлюднив документи, які засвідчують відмову офіційного Вашингтона визнавати Голодомор в Україні 1932-33 років геноцидом українського народу в документах ООН.

Спочатку планувалося написати на цю тему чисто наукову статтю з висвітленням суб’єктивних і об’єктивних причин, ендогенних і екзогенних факторів, але вирішив її зробити доступнішою для масового читача, прочитавши в ЗМІ три наступні фрази :

Останнім часом мене переслідує відчуття, що ми живемо у вигаданій державі вигаданого світу. Ми їмо несправжню їжу з напівфабрикатів, п’ємо несправжню джерельну воду, яку щойно набрали з крану гнилих каналізаційних систем, носимо взуття та сумки зі шкірозамінника, читаємо брехливі статті джинсових газет, дивимось брехливі новини які з телеекранів нам розповідають тітоньки з фарбованим волоссям та натягнутою посмішкою…

Звершилося! В Україні відбулась довгоочікувана адміністративна реформа! Героїчним реформатором, який спромігся на такий надзвичайний та сміливий крок, став його світлість президент Віктор Янукович! Він звільнив низку міністрів, ліквідував частину міністерств та призначив на новостворені посади нових-старих керівників… Принаймні, приблизно так про це «співали» переважна більшість українських мас-медіа. Однак, спів цей був якимось фальшивим, неначе «під фанеру»…

Реальним символом «словянского единства» України з Росією є не Георгіївська стрічка. Ним є відрубані «російськими героями» Меншикова голови українських немовлят у Батурині, вмираючі українські села Полтавщини в 1932-1933 роках, оточені «героїчними», озброєними до зубів бандформуваннями з Центральної Росії.