Усе ще гірше, ніж ми думали: Зеленський призначив Федорова на міністра оборони для його політичного знищення

Ця історія почалася в той момент, коли Володимир Зеленський оговтався від потрясінь «Міндічгейту» і, ймовірно, перечитавши Макіавеллі на різдвяних канікулах, взявся за зачистку потенційного політичного поля – пояснює народний депутат Ярослав Железняк.

1. Міноборони як «політичне кладовище»

Призначення Михайла Федорова до Міністерства оборони в січні 2026 року (згідно з хронологією подій) не було спробою посилити відомство – це була витончена спроба політичного вбивства. Банкова свідомо кинула «цифрового реформатора» під каток найбільш токсичних процесів, розраховуючи, що народний гнів перемеле його рейтинг швидше, ніж він встигне провести першу пресконференцію.

Логіка була простою: завантажити Федорова «бусифікацією», провальною реформою ТЦК та критичною дірою в бюджеті на виплати військовим. Очікувалося, що досвідчений генерал Олександр Сирський бюрократично «обіграє» молодого міністра, а постійні скандали з мобілізацією остаточно поховають його амбіції.

«Федорова переставили на Міноборони, щоб він набрав на себе негатив від президента», – цей інсайд пояснює, чому популярного технократа змусили займатися справами, від яких зазвичай дистанціюється сам Зеленський.

2. Чому пастка перетворилася на трамплін

Розрахунок Офісу Президента на швидке падіння популярності Федорова розбився об нові соціологічні реалії. Згідно з даними за березень 2026 року, в українському суспільстві сформувався запит на лідера нового типу: не заплямованого старою корупцією, ефективного управлінця та – ключовий момент – людину з воєнним досвідом.

Посада в МО, яка мала стати «вовчою ямою», дала Федорову саме той елемент, якого йому бракувало – статус державного діяча воєнного часу. Замість того, щоб стати обличчям «бусифікації», він почав асоціюватися з успішними операціями, на кшталт «мідлстрайків» та ізоляції Криму. Коли рейтинг Федорова замість падіння почав демонструвати стрімке зростання, Банкова зрозуміла: вони власноруч створили конкурента, якого неможливо контролювати.

3. Страх перед потенційним конкурентом

Для Володимира Зеленського поява Федорова в соціологічних опитуваннях стала моментом дежавю. Президент побачив у ньому самого себе напередодні 2019 року – «темну конячку», чий рейтинг може вибухнути від одного вдалого звернення. У кулуарах кажуть про справжні «політичні ревнощі» Верховного Головнокомандувача.

Ця зачистка для Зеленського була звичною. Раніше за аналогічною логікою було нейтралізовано Кирила Буданова (якого фактично ізолювали в ОП без реальних повноважень) та Василя Малюка (звільненого через сумніви у лояльності після «Міндічгейту»). Пропозиція Федорову стати керівником виборчого штабу лише підкреслила побоювання Банкової: вони хотіли використати його ресурс, але не дати йому власного суб’єктного майбутнього.

4. Зручний привід для фінального удару

Хоча політичне підґрунтя було первинним, інтриги навколо оборонних закупівель додали рішенню необхідної «ваги». Конфлікт між виробниками та спроби певних груп (зокрема пов’язаних з FirePoint) скасувати запроваджені Федоровим прозорі процедури стали ідеальним фоном для звільнення.

Внутрішні суперечки про те, яку артилерію закуповувати – «довгу» чи «коротку», та скарги генералітету на те, що Федоров «заважає воювати», подавалися президенту як докази неефективності. Проте важливо розуміти: тендери були лише інструментом. Якби Федоров погодився на почесне заслання в ролі чергового радника, ці питання могли б ніколи не стати публічними. Але йому пропонували або «піти в Glovo», або посади на кшталт «продавця ВТБ» – все, що завгодно, аби повністю викреслити його з політичного порядку денного.

5. Інформаційний канібалізм

Найбільш симптоматичним доказом того, що звільнення Федорова – це суто рейтингова історія, стала кампанія з його дискредитації. Унікальність ситуації в тому, що колишнього міністра почали синхронно «мочити» медіа-мережі, які пов’язують не лише з Офісом Президента, а й з оточенням Буданова та Залужного.

Це виглядає як повернення до гірших «старих політичних практик» часів війни. Федорова атакують не за помилки в міністерстві, а за його політичний потенціал. Коли за один день протестів та обговорень рейтинг довіри до людини зростає з нічого до другого чи третього місця, політичний гадючник Зеленського вмикає режим самозбереження.

Ревнощі вищі за ефективність?

Прецедент Михайла Федорова – це тривожний сигнал для всієї системи управління. Коли Верховний Головнокомандувач ухвалює кадрові рішення, керуючись графіками соціологів, а не звітами про боєздатність, країна опиняється в небезпеці. Звільнення ефективних управлінців лише тому, що їхня популярність почала лякати «владний олімп», – це шлях до деградації державних інститутів. Питання лише в тому, чи може Україна дозволити собі таку розкіш, як політичні інтриги «Вероніки Феншуй» та інших кулуарних гравців, коли на кону стоїть виживання держави.

https://www.youtube.com/watch?v=olJuqkT_Hhw