Нещодавно відбувся Другий Конгрес українців Польщі. Делегати Конгресу у спеціальній заяві закликали українців та поляків «припинити займатися переоцінкою історичних кривд, а пробачити один одному задля історичного єднання обох народів».

... бо в суперечці ти опускаєшся до його рівня, а там він вже легко задавить тебе своїм досвідом. Подивіться на скани листів до президента, які пишуть політики, журналісти, громадські діячі. «Шановний Вікторе Федоровичу!». Як рука може піднятися написати до нього «шановний»?

Ініціатива прийняття закону № 9073 виходить не з російського, а з українського боку. Про це uainforg повідомило джерело в керівництві Партії регіонів.

Представники опозиційних фракцій парламенту протестують проти розгляду законопроектів про мовну політику. Вони заблокували трибуну Верховної ради, скандуючи «Банду геть!".

На країну насувається катастрофа з наслідками, котрі неможливо прорахувати. На дорогах поки багато машин, ще купують нерухомість, населенню ще вистачає грошей на їжу, а міліція досі підкоряється наказам влади. Але ознак прийдешнього «обвалу» все більше і більше. А впевненості в завтрашньому дні майже не залишилося. До чого йдемо?

Напередодні 9-го травня, офіційного державного свята Дня Перемоги, ми поцікавились у заступника голови Української Республіканської партії Ростислава Новоженця як українці, на його думку, мали б святкувати цей день.

Нещодавно в «Кур’єрі галіційському» була надрукована стаття якогось Володимира Клучака під назвою «Крихти польськості в Галичині». (Див. «Kurier Galicyijski»13-26 квітня 2012 р. с.15). Вперше, від часу заснування цієї непересічної газети, надруковано відкрито антиукраїнську, антигалицьку статтю, яка обурила багатьох читачів.

27-ме квітня видалося насиченим на новини. У Дніпропетровську однин за одним пролунали чотири вибухи. Є принаймні 27 поранених. І все вказує на те, що цього разу ми маємо справу зі справжнім терактом, чого в Україні не було протягом усіх років незалежності.

25 квітня минає 40 днів з дня смерті Івана Дем’янюка. Ця людина відома тим, що протягом свого тривалого життя вимушена була витримувати переслідування як радянської, так і німецько-нацистської системи. І навіть через майже сім десятиліть після закінчення Другої світової війни привиди минулих тоталітарних систем не полишали переслідувати його. Останнім часом – під виглядом «демократичного» судочинства нащадків гітлерівців з Німеччини.

Остаточно маргіналізувати Україну, показати всім всередині держави та за її межами, що добра тут не буде ніколи – такий сценарій реалізується зараз силами тих, хто завжди заперечував саму можливість розвитку держави Україна як незалежної.

Вбивство людини, скоєне іншою людиною, у всі часи вважалося важким злочином. Держава, що запроваджує смертну кару, перетворює вбивство, незалежно від того, до яких саме злочинців воно застосовується, на регламентовану законом дію. Таке вбивство скоюється від імені держави і наочно показує суспільству: те, що не можна громадянину, - можна державі.

Українську мову активно виводять із вжитку. В Інтернеті основні українські новини пишуться російською мовою. Телебачення ж вперто доводить глядачам, що старі радянські фільми (російською) кращі за «нові» американські (українською).

Жодні вибори нічого не покращать. Всі сподівання покладаються на післявиборчі протести, які за вдалого збігу обставин можуть знести режим. Нам потрібен спротив, а не опозиція. Підвищення громадської активності супроводжується цікавою зміною природи активізму.

Прем’єр-міністр України Микола Азаров ризикує посадою. Причин, через які його можуть звільнити, звісно ж, більше, ніж достатньо. Азаров надто довго, за українськими мірками, керує урядом, успіхів – ніяких, соціально-економічна ситуація в країні – гірше не буває. Але не це, на нашу думку, може стати справжньою причиною, щоб показати Миколі Яновичу на двері.

Щось недобре діється в сусідній країні, котру різні симоненківці, вітренківці, клюєвці та пахло-азаровці нібито щиро вважають за зразок стабільності й добробуту. Поки інформація звідти надходить виключно у вигляді урядових темників, усе залишається монолітно-чавунно: СРСР живий! Та щойно гайка цензури слабне, будь-якому ортодоксальному москво-росові хоч голову попелом посипай.