Останнім часом я тільки те й роблю, що відповідаю своїм закордонним друзям на два запитання: чи підпише Україна з Євросоюзом Угоду про асоціацію? І — що буде далі? Я не знаю відповіді на перше запитання, але знаю на друге: нічого.

Євросоюз - це наш сьогодняшній колективний Ющенко. Ми встигли розчаруватися у вітчизняних політиках, тому заквітчали Київ зірковими прапорцями і співаємо "Оду радості". Пам'ятаєте 2004-й?... "Багаті допоможуть бідним", "сильні підтримають слабших"... Панове, а хтось може згадати, чи робила Європа за минулі дев'ять років (тобто з моменту "помаранчевої революції") хоч якісь "кроки назустріч людям", тобто нам?

Кожен активний користувач fb сьогодні відчуває себе під прицілом. Це вже не забавки. Це справжня війна на інформаційне знищення.

Влада в Україні ніяк не може визначитись із цивілізаційним вибором. Вступати до ЄС, де діє сила закону, чи до так званого Мутного Союзу, де діє закон сили? Зранку Янукович летить в Брюссель, де присягає на вірність європейським цінностям, ввечері – він вже в Москві, де б’є чолобитну російському імператору. Така багатовекторна політика вже дуже нагадує притчу про Буриданового віслюка.

Доки прем’єр-міністр Молдови Юрій Лянке узгоджує у Брюсселі технічні параметри угоди про асоціацію між Молдовою і ЄС, у Кишиневі комуністи готують мітинг проти євроінтеграції країни. У Києві політики пробують порозумітися з проблемними питаннями євроінтеграції України. А з Москви лунають загрози на адресу Кишинева і Києва, які, на думку російських очільників, безпідставно сподіваються на зближення з ЄС.

Протягом останніх тижнів стрімко погіршилося загалом позитивне ставлення мешканців України до Росії. Цьому сприяли: спроби російських чиновників обмежити доступ українських товарів на митну територію РФ; напад російських прикордонників на український рибальський баркас в Азовському морі, що мало наслідком загибель трьох громадян України; та зверхні закиди найвищих російських керівників стосовно територіальних та інших претензій до України.

Андрій Окара розповів, чому українська влада так прагне в Європу. Для опозиції так звана євроінтеграція має перш за все ціннісний вимір. Для них Європа – це земний рай, вони люблять довго і красиво говорити про європейські цінності. А для Януковича і "донецьких" євроінтеграція – не цінності, а інтереси. Інтереси власного бізнесу, інтереси власної легалізації на Заході.

Вона сприймається як щось відразливе: знамено небезпечних темних пристрастей і планів, синонім ксенофобії, расизму, саботування ЄС тощо. Національна ідентичність не є конкретним питанням, що вимагає відповіді «так» чи «ні».

В Україні не дуже поміченою пройшла дата 40 річниці військового перевороту у Чилі. Президент цієї країни Сальвадор Альєнде по суті став жертвою протистояння у «холодній війні» двох тогочасних світових надпотуг: Радянського Союзу і Сполучених Штатів.

В Україні становище з демократією викликає найбільше розчарування, а Білорусь перестрибнула відразу від радянської диктатури до диктатури іншого роду – так оцінює становище у регіоні Френсіс Фукуяма, культовий американський політолог і філософ, автор книжки «Кінець історії і остання людина». Кореспондент Радіо Свобода зустрілася з Френсісом Фукуямою у Стенфордському університеті в Каліфорнії у США.

Недавня галаслива кампанія «антифашизму» лише дискредитувала це поняття і вистрілила в порожнечу. Утім дим, як водиться, не без вогню. В останні роки набрала сили інша ідейно-політична течія, типологічно споріднена з фашизмом, але не тотожна йому. Ця течія давно відома у світі і в Україні під назвою інтегральний націоналізм. Ще кілька років тому здавалося, що інтегральний націоналізм в Україні зійшов нанівець.

Коментуючи святкування так званого 1025-річчя хрещення Русі та приїзд на нього московського державного-церковного бомонду, голова Всеукраїнської асоціації політичних наук ВАЛЕРІЙ БЕБИК заявив, що це свято - політичне і до реального стану справ у православному християнстві не має жодного відношення.

Церква незмінно посідає перше місце за рівнем громадської довіри серед суспільних інститутів в Україні. Для влади і політиків вона повсякчас виступає таким собі «донором легітимності». Зазвичай – добровільним донором, інколи – не цілком добровільним. Участь у церковних заходах під об’єктивами телекамер для посадовців та громадських діячів усіх калібрів перетворилася на один зі способів підтвердження їхнього статусу осіб публічних – значущих та впливових. Шати священства надають респектабельності офіційним прийомам, засіданням провінційних «партгоспактивів» та концертам на честь різних професійних свят.

Фільм Алана Паркера "Життя Девіда Гейла" (The Life of David Gale, 2003, Germany-USA). Девід Гейл і його подруга Констанція - активісти і лідери громадського руху за скасування смертної кари. Але суспільство і уряд відкидають їхні доводи про неприпустимість смертної кари, а саме те, що людина може бути страчена за помилковим звинуваченням. Одного разу Констанцію знаходять мертвою, і за її вбивство заарештовують Девіда (Кевін Спейсі), оскільки всі докази вказують на його причетність до смерті дівчини...

Польський сейм вирішив відмовити 148 українським парламентарям з Партії регіонів і Компартії у їхньому проханні визнати геноцид поляків українцями 1943 року в так званій Волинській трагедії. Мабуть у міжнародній політиці це стане унікальним прикладом національної безвідповідальності українців і мудрості та толерантності поляків.