Що робити в умовах фактичного блокування народовладдя органами, які не зацікавлені в його існуванні? Відповідь: народ має перебрати на себе відповідальність за порятунок держави, але зробити це усвідомлено, структуровано і правовими методами, уникнувши помилок минулих революцій.

Крок перший – заява, що прийшов час ротації влади. Термін президентства Володимира Олександровича закінчився ще у 2024 році, і тому зараз він вважає, що тимчасово виконує обов’язки Президента. Тож країна повинна готуватися до нових виборів. І головне – він виконає свою обіцянку й на другий термін балотуватися не буде.

Мобілізовані описують мобілізацію як соціальну смерть, як закінчення свого життя. Система мала б бути змінена ще з 2014 року. Те, що хлопці 18-22 років масово виїхали і продовжують виїжджати з України, як тільки з'явилася така можливість, говорить про величезну недовіру до системи. Демографічна ситуація в Україні наразі є критичною, місцями навіть катастрофічною, але не фатальною. Ми повинні змінити систему державного управління.

Під час кризи можна зробити швидкі реформи, які нас посилять. Ми ще пишемо нову главу української історії чи вже читаємо її епілог і маємо останній шанс це змінити? Що буде після краху Другої республіки?

Настав час розкрити парадоксальну ідеологію Третього Райху як спробу побудови «ідеальної держави» – Ґемайншафт. Ми розглянемо ключові принципи націонал-соціалізму: від створення «нової людини» та теорії «соціального щастя» до органічного холізму та естетики «держави краси».

По-перше, Сирський – висуванець Єрмака, а це сьогодні майже вирок. По-друге, його ставили, в першу чергу, через слухняність і небажання псувати керівництву настрій поганими новинами. Відповідно, він дає нездійснені обіцянки, а потім змушений спотворювати інформацію про перебіг бойових дій на свою користь.

Також з’явилися нові можливості. А влада має зробити висновки. Україна має достойних і фахових спеціалістів для подальшого ведення переговорів, які були відсунуті на другий план під час правління Єрмака.

Корінь проблеми не в Зеленському та Міндічі – проблема в системі. Потрібно шукати не нового месію, а нову систему, нову архітектуру влади, нові стримування та противаги, які унеможливлять появу наступного електорального царя.

Дональд Трамп явно розчарований тим, що йому не вдалося покласти край війні між Росією та Україною. Він думав, що зможе укласти угоду простим способом, визнавши територіальні здобутки Росії та апелюючи до її економічних інтересів. Він не розумів, наскільки Путін відданий ідеї знищення незалежної української держави і наскільки важко буде змусити його погодитися на щось менше.

Правоохоронні органи, які мають захищати закон, Офіс президента використовує на те, щоб порушувати закон. Тих, хто на це вказує і заважає, відправляють на фронт, під домашній арешт або тримають у СІЗО. Сформовано механізм репресій, а державу перетворено на психопатичну диктатуру.

Арешт Кудрицького – це точка неповернення для нинішніх, які тим самим порушили всі писані й неписані закони і правила. Кудрицький вам не Міндіч. Міндіч відвалив з України, поки його патрон порішає все, а громадськість заспокоїться або забуде.

Політика США щодо Росії та України, видається, коливається залежно від того, якого іноземного лідера президент Дональд Трамп останнім часом вважає найбільшим подразником і перешкодою на шляху до миру, – українського Володимира Зеленського чи російського Владіміра Путіна. Але час від часу Трампу варто спрямовувати своє розчарування на менш відому фігуру – Андрія Єрмака, керівника апарату і правої руки Зеленського.

Американський історик Дерріл Купер кидає виклик загальноприйнятій історії, оголошуючи Вінстона Черчилля головним лиходієм Другої світової війни. Черчилль свідомо відкинув мир у 1940 році, обрав стратегію терористичних бомбардувань цивільних і спричинив глобальну катастрофу задля власних амбіцій та фінансової вигоди. Він свідомо відмовився від мирних пропозицій Гітлера, коли війну ще можна було зупинити.

Центральною подією двадцятого сторіччя безумовно була Друга світова війна. Тут нас цікавитиме ідеологічний аспект цієї війни, тобто відповідь на запитання: була ця війна спонтанним спалахом насилля чи проявом боротьби глобальних ідеологій, що претендували на владу в масштабах всієї планети?

На четвертому році війни можна з упевненістю сказати, що процес, який розпочався в лютому 2022 року, привів – як і кожна велика війна – до краху ідей і теорій, на яких ґрунтувалася суть поняття миру. Комусь здавалося, що він все знає. Хтось вважав «занепокоєння» панацеєю. Всі були глибоко розчаровані. Але безпека Європи в її практичному розумінні залишатиметься залежною від Сполучених Штатів.