Чому ми такі невдячні? Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?
Чому ми такі невдячні? Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?
Чому ми незадоволені життям?
Чому досить часто навколо себе я чую скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення?
Чому ми такі невдячні?
Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?
Я не буду посилатися на якісь наукові (чи псевдонаукові), економічні чи політологічні (часом відверто брехливі) джерела. Я просто трохи розкажу про зміни життя на прикладі свого покоління.
В середині 1960-х років майже все було дефіцитом!
Ми не знали, що таке гарні книжки, джинси, елегантна жіноча білизна, платівки з рок-музикою та джазом, туалетний папір, жіночі прокладки, дезодорант та про багато іншого заморського дива, чим повсякденно користувалися пересічні громадяни по той бік «залізної завіси».
Телебачення працювало декілька днів на тиждень і на одному каналі. Екран телевізора був розміром трохи більше поштової картки і до телевізора продавався гаджет - велика скляна лінза, в яку наливали воду. Воду зафарбовували синькою для прання або марганцовкою, щоб зображення було кольоровим.
Ми хотіли стильно одягатися і перешивали старі штани, роблячи їх вузькими («дудочкою»), а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і розпорювали наші штани по швах.
Ми відпускали довге волосся, а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і простригали машинкою полосу від чола до маківки, що змушувало нас стригтися «під 0».
На початку 1960-х років серед молоді увійшли в моду «техаси» – штани з грубої чорної тканини, пошиті на зразок джинсів і прокльопані блискучими заклепками. Пошив коштував 10-12 рублів (грішми 1961 року випуску). Їх шили на замовлення з певною кількістю заклепок. Додаткові заклепки ставилися за окрему плату – 15 коп. за заклепку.
Ми по копійках збирали гроші на «техаси», відмовляючи собі у морозиві та солодощах.
Ми перешивали старі піджаки "під Бітлз".
В радіоефірі цілодобово вили глушилки, забиваючи не тільки передачі «Радіо «Свобода» і «Вільна Європа», а й музичні передачі з рок-н-роллом. Елвіс Преслі був кумиром молоді!
Багато хто з нас захоплювався радіотехнікою і майстрував різні приставки до стандартних приймачів, які розширювали діапазон хвиль, які можна було приймати; конструювали вузько-направлені антени.
І слухали не тільки музику, але й «ідеологічно шкідливі» радіопередачі.
Існував підпільний бізнес – саморобні платівки з записами рок-н-роллу. Ці платівки носили назву «рок на тубекульозних кістках», оскільки вони записувалися на використаних рентгеновських плівках. Коштувала така «платівка» 1 рубль. На ці гроші можна було купити 20 стаканів молока або 20 бубликів. Але духовність перемагала! Придбання платівок нагадувало шпигунський бойовик. Були місця, де тусувалися продавці. Ти приходив на місце і швендяв туди-сюди, роблячи вигляд, що когось чекаєш… Через 5-7 хвилин до тебе підходив хлопець і питав, що ти хочеш придбати. Ти йому казав і давав гроші. Він зникав. Через декілька хвилин до тебе підходив інший хлопець і передавав замовлення – скручені в трубку і загорнуті в газету саморобні платівки. Я не пам’ятаю випадків, щоб когось «кинули» і не принесли замовлене.
Фрідріх Ніцше колись сказав, що про високі речі потрібно говорити цинічно і просто. Туалетний папір було винайдено у США десь у 1860-х роках. Через 100 років в Радянському Союзі, в столиці УРСР про нього не чули. На мій сучасний погляд, туалетний папір в СРСР не вироблявся з однієї причини – хто б тоді підписувався на газети! В туалетах кожної радянської сім’ї в стіні був гвіздок, на який було нанизано шматки порваних газет. До речі, коли я проходив службу в армії, то в туалеті була аналогічна картина – біля кожного очка на гвіздку були наколоті шматки порваних газет. В громадських туалетах так само.
Найбільшою брехнею Сталіна і Хрущова була «Книга о вкусной и здоровой пище», яка тиражувалася з 1939 року (я писав про неї в одному з блогів).
Мрією кожної хазяйки було дістати банку консервованого зеленого горошку, щоб на новорічні свята зробити салат олів’є!
Різноманітного спиртного (бухла) було багато. Ціни на нього були демократичні. Коньяк тризірковий – 4 р. 12. коп.; горілка «Столична» – 3р. 12 коп.; горілка «Московська – 2 р. 87 коп.; портвейн «Таврічєскій» – 1 р. 62 коп.; вино «Біле міцне» (Біоміцин – жарг.) – 1 р. 22 коп.; пиво "Жигулівське - 37 коп.
Також натуральне червоне вино продавалося в автоматах, поруч з газованою водою.
Горілки і пиво ми не вживали зовсім! Трохи бавилися вином.
До речі, в автоматах завжди були стакани і ніхто їх не крав!
Взимку практично за кожною кватиркою висіла сітка-«авоська» з продуктами, оскільки холодильників у населення було дуже мало і на купівлю холодильника треба було записуватися в чергу при Центральному універмазі і, крім того, щотижня ходити і відмічатися в черзі (!).
У 1966 році, незадовго до мого призову в армію, ми теж записалися в чергу на холодильник «Днєпр» і на піаніно, оскільки моя старша двоюрідна сестра мріяла, що її майбутня донька буде навчатися у музичній школі (на цей час сестра ще була незаміжня).
Я пішов в армію, повернувся додому через три роки, а ще через два роки ми отримали поштівку, що надійшла наша черга на холодильник. Ще через рік ми отримали повідомлення, що надійшла наша черга на піаніно.
***
Можу сказати, що служба в Радянській Армії не несла для мене і багатьох моїх товаришів якогось ідеологічного забарвлення на кшалт «священний обов’язок», «захист соціалістичних завоювань» та інших ідеологем! Я сприймав службу в СА як необхідність, встановлену Законом, і можливість перевірити себе в суворих умовах військової служби! «Косити» від служби в нашому середовищі вважалося ознакою боягузства і ганьбою.
***
В 1970-ті джинси і шкіряний піджак були одягом творчої богеми – кінорежисерів, художників, взагалі представників творчих професій. Справжні «Lee», «Levis», «Wrangler» коштували шалені гроші: 150 – 250 рублів! Для розуміння скажу, що моя дружина у 1974 році закінчила ВИШ і отримала розподілення у науково-дослідний інститут на посаду інженера. Її зарплата становила 95 рублів на місяць. Коли ми побралися і вона принесла на роботу свідоцтво про шлюб (бо змінила прізвище), то з неї одразу почали стягати податок за бездітність – 9 руб. 80 коп. А з мене податок за бездітність брати перестали. Моя зарплата на той час становила 170 рублів на місяць.
А шкіряний піджак коштував від 250 до 600 рублів.
Щоб модно виглядати, ми по 30-40 рублів на місяць складали в копілку гроші, щоб придбати гарні речі. Але зібрати гроші було ще половина справи. Треба було ще знайти потрібний розмір джинсів! Пошуки займали не один день!
Кінець-кінцем гроші були зібрані, речі знайдені і придбані. Я поїхав на зйомки в хореографічне училище в новеньких джинсах «Levis» і італійському шкіряному піджаку! Це було дуже круто!
Київське державне хореографічне училище. Автопортрет з балериною. Кінець 1970-х років.
Ще у 1980-і роки щоб купити книгу т.зв. "підвищеного попиту" треба було здати 20 кг макулатури! Але що вважалося книгою "підвищеного попиту"? Детективи, "Королева Марго" та інша така ж сама макулатура, як і та, яку необхідно було здати.
***
У 1989 році я познайомився з персональним комп’ютером – НДР-івським «Robotron», копією IBM PC.
У 1993 році я придбав у власність чудо техніки: IBM PC AT, зібраний у Британії, з принтером, за який заплатив великі гроші $700. На той час за ці гроші можна було придбати вживане іноземне авто. Але я не любитель авто. У моєї персоналки були такі дані: 16 мегагерц тактова частота, 1 мегабайт оперативної пам’яті і 20 мегабайт жорсткий диск.
Порівняйте з сучасними комп’ютерами! А пройшло всього-то 25 років!
Якось я прочитав, що обчислювальна потужність сучасного середнього смартфона перевищує сумарну обчислювальну потужність комп’ютерів, що розробляли політ «Аполлона» до Місяця!
***
В кінці 1980-х ми не знали, що таке мобільний зв’язок!
Для того, щоб подзвонити в інше місто, потрібно було йти на переговорний пункт, або замовляти розмову на домашній телефон і чекати, коли тобі дадуть абонента-спврозмовника.
Ще в 1991 році, працюючи з УЦІС (Велика Британія) я щоденно замовляв декілька дзвінків у Лондон, і коли мені давали зв’язок, то відправляв телефаксом інформацію.
Практично до 1990 року АОН (автоматичне визначення номера) було секретною функцією АТС, яка була доступна тільки КДБ. Коли в побутовому користуванні з’явилися перші прилади АОН, то їх треба було додатково реєструвати і оплачувати телефонній станції цю послугу. Те ж саме стосувалося і телефаксів.
Ще у 2000 році для користування мобільним телефоном потрібно були мати спеціальний дозвіл (!), який треба було носити з собою.
Передбачаючи скептичні посмішки викладаю скани дозволу, який я отримав 2 червня 2000 року!
Сьогодні можливості мобільного зв’язку просто фантастичні! Ти фотографуєш красивий краєвид чи себе з подружкою, і через «Скайп», «Вайбер» чи «Телеграм» відправляєш фото на другу сторону Землі.
Я ношу в кишені два телефони з чотирма номерами трьох операторів мобільного зв’язку.
***
Наприкінці 1980-х обивателі дивилися «Рабиню Ізауру» на маленьких кольорових екранах львівських телевізорів. Сьогодні плаский фірмовий телевізор з діагоналлю 32 дюйми став де-факто мінімальним стандартом домашнього телевізора.
***
Про доступність і можливості Інтернету я вже мовчу.
***
Європейською одежею забиті бутіки і ринки. Пропозиція перевищує попит!
Найекзотичніші продукти харчування лежать на прилавках.
***
Чому ж ми незадоволені життям?
Чому досить часто чути скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення?
Чому ми такі невдячні?
Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?
Нас бісить корупція! Але корупціонери не прилетіли з Марса чи Місяця, вони не приїхали до нас з-за кордонів України! Корупціонери виросли поруч з нами. Вони ходили разом з нами до школи, вчилися у ВИШах, працювали з нами в різних установах.
Корупціонерів виростила не тільки правляча система, але й наша байдужість і безпринципність.
Хіба ми не знаємо, що партійний діяч N нажив свої статки нечесним шляхом!? Знаємо. Але чому ми голосуємо, щоб він пройшов у Верховну Раду? Чому ми купляємось на брехливі обіцянки демагогів, за якими нічого, крім бажання особисто збагатитися нічого не стоїть!?
Невже 346 партій, що на сьогодні існують в Україні – це 346 Істин в останній інстанції!?
Чого ж ми, як дешеві шльондри, бігаємо по цим партіям і організаціям в пошуках месії, шари чи манни небесної?!
Як і скільки не бігай, - отримаєш тільки брехливі обіцянки!
Якщо мені у 1960-х обіцяли комунізм, що наступить у 1980 році і все буде безкоштовним, то сьогодні, у 2018-му, мені обіцяють "Новий курс України", який невідомо до чого приведе населення України, але реально примножить статки "мессійки".
Україна – наша країна! І тільки ми можемо навести в ній порядок!
Досить скиглити і бурчати, треба працювати і будувати нашу хату - Україну!
Україна понад усе! Слава Україні!
Сильна Україна!