«Ви, львів’яни, краще за мене знаєте про цю справу, вона не має завершення, документи не знайдені, й ті, хто ці документи вкрав, не покарані», - так прокоментувала ЗІКу сумнозвісну «архівну справу» під час сьогоднішнього перебування у Львові заступник голови Державного комітету архівів України Ольга Музичук.

«Ця справа має загальновідомий підтекст. Але я думаю, що наші правоохоронні органи просто не мають доказів, хоча відомо, хто це зробив», – ошелешила такими необачними словами Ольга Музичук. Бо з цього випливає, що коли їй відомо про крадія й вона не ставить про це до відома міліцію, то є або співучасником або покриває його!

«Справа ще не закрита, її провадять у Києві, в центральному апараті. Відкрито вам скажу, що мене дивує, що стільки років ця тема продовжує так цікавити журналістів. Мені абсолютно щиро прикро, що ми повертаємося до цієї справи замість того, щоб висвітлювати більш оптимістичні події. Я розумію, в чому тут справа саме такого інтересу, але ми не будемо повертатися до всіх перепетій справи, яка вже висвітлювалася і вашою пресою, і київською, бо всі знають перебіг подій, ми не будемо знову говорити: хто кому коли і що дарував, хто виносив, на чиє замовлення, – ви все це знаєте», – сказала Ольга Музичук, чим підсилила здивування кореспондента ЗІКу, який лишився при переконанні, що найоптимістичнішою подією було б доведення справи до суду і оприлюднення його висліду в ЗМІ.

Ольга Музичук також висловила сподівання, що «той, хто вкрав, отримає те, що йому належить за законом», запевнивши, що всі відомості про вкрадене передані до Інтерполу. «Зараз взагалі широко налагоджена співпраця правоохоронних органів із митниками, прикордонниками, Інтерполом. З нами співпрацюють і російські, і польські, і угорські, і чеські розшуковувачі, буває, що вони знаходять на аукціонах матеріали з архівів, які зникли під час великих крадіжок. Справа львівського архіву не окрема – це загальна світова тенденція, коли з художніх пам’яток крадії переключилися на архівні», – сказала Ольга Музичук.

Довідка ЗІКу.

Архівна справа у Львові - масштабний скандал, який у пресі називали крадіжкою століття, гуманітарною катастрофою.

Він розпочався із телесюжету, в якому від імені Віктора Януковича віце-прем’єр Дмитро Табачник дарував одні із київських музейних інституцій листи Михайла Грушевського, буцімто придбані за кордоном. У тих листах працівники Центрального державного історичного архіву у Львові впізнали «свої» документи. У фондах цих листів не виявилося. До того ж одній iз працівниць архіву принесли для експертизи папери з особистого фонду митрополиту Шептицького, які так само походили із ЦДІАЛ. Згодом у Гданську затримали особу, що пропонувала скановані копії пергаментних грамот ХIV—ХI століть із ЦДІАЛ.

У грудні 2004 р було відкрито кримінальну справу, яку провадило спершу Львівське міське УМВС, потім Київське, та розпочато відомчу ревізію архівних фондів. Однак слідство і ревізія не дало відповіді на питання скільки часу і в яких обсягаг тривало розкрадання та хто його здійснював. Тодішній заступник керівника УМВС у Львівській області, начальник слідчого управління Василь Попович, повідомляв, що під час сотні обшуків вдалося вилучити нові історичні документи, зокрема дві пергаментні грамоти польських королів знайшли у Києві під час обшуків у двох колекціонерів. «Скажу навіть таке: ми змусили директора архіву Діану Пельц написати нам заяву. А в процесі розслідування встановили, що працівники архіву неодноразово їй доповідали протягом 2003—2004 року, що пропали такі то й такі документи, але належного реагування не було. Думаємо, що всі ці крадіжки відбувалися не без участі працівників архіву. Нині», - заявляв Василь Попович, повідомляючи, що було доручення також допитати колишнього прем’єр-міністра Віктора Януковича. Однак на допит екс-кандидат у президенти не з’явився.

Коментував активно «архівну справу» і доктор історичних наук, заступник директора Інституту української архіографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ, професор Ярослав Шашкевич: «Львівський архів роками був «комбінатом» із експорту історичних раритетів за кордон. Викрадено найдавніші метричні книги римо-католицької церкви у Львові, документи, пов’язані із польським повстанням 1863 року, пергаментні документи з оригінальними печатками та підписами королів… На жаль, звірка, яка проводиться в архіві, здійснюється силами самих львівських архівістів, а потрібна незалежна комісія. Причому проводиться перевірка на одних поверхах, де втрати хоч і є, але менші. А на третьому поверсі, що, власне, найбільше постраждав, звірка не проходить. А саме звідти «експортували» документи до Ізраїлю. «Почистили» архів і від документів, пов’язаних із діяльністю єврейської громади, а це документи про право власності на нерухомість, землі, ліси. Не вберегли автографи Михайла Грушевського, Андрія Шептицького, Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова. Чомусь ніхто не ставить питання й про вбивство мого учня Максима Цимбала, який працював охоронцем у архіві, але писав цікаві наукові роботи, і, на мою думку, був дуже здібним істориком. Так от, він говорив мені за кілька днів до смерті, що хоче розповісти про брутальні справи, які відбуваються в архіві, та не встиг. Замовчується ще одна «дохідна справа», яку ніхто ніколи не досліджував, — видача довідок про спадкоємців у Західній Україні. Хто і коли перевіряв автентичність даних, що подаються у цих довідках? Треба «знайти» спадкоємця і його знаходять — не пропадати ж добру! А це величезні гроші! Мені дуже сумно, але львівська крадіжка — одна з найбільших архівних крадіжок у світовому масштабі».