Врятували честь України
02.07.2006 - 14:23
Врятували честь України
Категорія
Українаhttps://www.ar25.org/node/9811
Найбільша цінність кожної нації — життя у своїй власній незалежній державі. Коли український народ живе у «своїй хаті», як Тарас Шевченко назвав Українську державу, тоді він має свою й правду, і силу, і волю. Ми проголосили Українську державу в перших визвольних змаганнях 1918 — 1920 років, а потім на Закарпатті у 1939-му.
Саме нинішнього літа минає 65 років з часу, коли 30 червня 1941 р. на хвилях Львівської радіостанції імені Є. Коновальця пролунали історичні слова Акта відновлення Української держави. Тим актом повідомлялось: волею українського народу, ОУН під проводом С. Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів і дочок України. Акт відновлення держави і покликане державне правління на чолі з Ярославом Стецьком поблагословили митрополит А. Шептицький та єпископ Григорій Хомишин від Греко-Католицької Церкви і митрополит Полікарп — від Української Православної Церкви.
Увесь український народ, підготовлений Організацією Українських Націоналістів до боротьби, кинувся у вир відбудови власної держави. На Наддніпрянщину пішли похідні групи ОУН, які понесли вістку про відновлення державності всупереч планам будь-якого окупанта.
Актом 30 червня Україна заявила Москві, Берліну, Варшаві і цілому світові, що ми нація, яка ніколи не погодиться бути тягловим конем у чужому возі, бути Варшавським сміттям, гряззю Москви, як писав Тарас Шевченко.
Головний Провід не сподівався від Німеччини манни небесної. Всім стало ясно — за волю і незалежність треба боротися, бо це єдиний шлях до перемоги. Гітлер вимагав відкликати Акт 30 червня, але уряд Ярослава Стецька врятував честь України і не зробив цього. І відразу гестапо почало арешти і розстріли українських націоналістів, інтелігенції. Провідників Степана Бандеру, Ярослава Стецька та ряд інших було кинуто в тюрми і концтабори. Ось такою-то була «співпраця» з Німеччиною, про яку так любить кричати П. Симоненко і вся комуністична рать.
Загарбникам відповіли створенням у 1942 році УПА, а згодом, у 1944 р. підпільного уряду УГВР — Української Головної Визвольної Ради. Боротьба була жорстокою, проте лише своєю рішучістю могли відповісти українці окупантам, які хотіли мати нашу священну землю у своїх кігтях. Бо німецький націонал-соціалізм нічим не відрізняється від московського комуно-соціалізму: один одного вартий. Тому-то московські імперіалісти і їхні колаборанти так ненавидять націоналістичну ідею, висловлену в кличі ОУН-УПА: «Воля народам — воля людині». Акт відновлення української державності продемонтрував усьому світові незламну волю української нації — жити власним державницьким життям і захищати його збройно і політично. і цю рішучість висловлено стихійно у народній — націоналістичній заповіді: Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї.
Пам’ятаймо слова Ярослава Стецька, сказані 30 червня 1941 р.: Ми, націоналісти, були переконані, що несемо правдиві ідеї, ми вірили в них, у наші правди, але водночас ми були пересвідчені, що правда не перемагає сама з себе, але перемагає тоді, коли перемагають її безсмертні носії. Таке дається з волі Бога.
Саме нинішнього літа минає 65 років з часу, коли 30 червня 1941 р. на хвилях Львівської радіостанції імені Є. Коновальця пролунали історичні слова Акта відновлення Української держави. Тим актом повідомлялось: волею українського народу, ОУН під проводом С. Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів і дочок України. Акт відновлення держави і покликане державне правління на чолі з Ярославом Стецьком поблагословили митрополит А. Шептицький та єпископ Григорій Хомишин від Греко-Католицької Церкви і митрополит Полікарп — від Української Православної Церкви.
Увесь український народ, підготовлений Організацією Українських Націоналістів до боротьби, кинувся у вир відбудови власної держави. На Наддніпрянщину пішли похідні групи ОУН, які понесли вістку про відновлення державності всупереч планам будь-якого окупанта.
Актом 30 червня Україна заявила Москві, Берліну, Варшаві і цілому світові, що ми нація, яка ніколи не погодиться бути тягловим конем у чужому возі, бути Варшавським сміттям, гряззю Москви, як писав Тарас Шевченко.
Головний Провід не сподівався від Німеччини манни небесної. Всім стало ясно — за волю і незалежність треба боротися, бо це єдиний шлях до перемоги. Гітлер вимагав відкликати Акт 30 червня, але уряд Ярослава Стецька врятував честь України і не зробив цього. І відразу гестапо почало арешти і розстріли українських націоналістів, інтелігенції. Провідників Степана Бандеру, Ярослава Стецька та ряд інших було кинуто в тюрми і концтабори. Ось такою-то була «співпраця» з Німеччиною, про яку так любить кричати П. Симоненко і вся комуністична рать.
Загарбникам відповіли створенням у 1942 році УПА, а згодом, у 1944 р. підпільного уряду УГВР — Української Головної Визвольної Ради. Боротьба була жорстокою, проте лише своєю рішучістю могли відповісти українці окупантам, які хотіли мати нашу священну землю у своїх кігтях. Бо німецький націонал-соціалізм нічим не відрізняється від московського комуно-соціалізму: один одного вартий. Тому-то московські імперіалісти і їхні колаборанти так ненавидять націоналістичну ідею, висловлену в кличі ОУН-УПА: «Воля народам — воля людині». Акт відновлення української державності продемонтрував усьому світові незламну волю української нації — жити власним державницьким життям і захищати його збройно і політично. і цю рішучість висловлено стихійно у народній — націоналістичній заповіді: Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї.
Пам’ятаймо слова Ярослава Стецька, сказані 30 червня 1941 р.: Ми, націоналісти, були переконані, що несемо правдиві ідеї, ми вірили в них, у наші правди, але водночас ми були пересвідчені, що правда не перемагає сама з себе, але перемагає тоді, коли перемагають її безсмертні носії. Таке дається з волі Бога.
Останні записи