В аеропорту він підвищив голос на свого прес-секретаря Ганну Герман, дуже жорстко поспілкувався з іноземними журналістами, потім закрився в кабінеті і не виходив з нього до 23 години. А його прес-секретар у цей час вирішувала: писати заяву про звільнення зараз чи ще потрібно почекати.

Цими днями Віктор Федорович не сходив з екранів телевізорів. Картинка «Я і Путін» множилася, тиражувалася, смакувалася. Великий Дон, мабуть, що одержав запевняння в безмежній підтримці своїй кандидатурі ще місяць тому у Москві, сподівався, що питання про його перемогу уже вирішене. У тому числі і на 420 дільницях, які планувалося відкрити на території Росії. З дільницями не склалося. Як і з однозначною «широкою і масовою» підтримкою Путіна, що повинна була стати основним ударом по виборцях в Україні, які не визначилися. Путіну написали два варіанти тексту – один являв собою повну беззастережну підтримку Януковича, що межує з термінами «втручанням у справи держави» і «прямою агітацією», другий – той, який ми, власне, побачили на екрані.

У нас немає поки що офіційних пояснень, чому Путін натиснув кнопку «стоп» для кандидата від влади. Ми можемо тільки припускати, що Росія не любить, коли програє. Як кажуть, іноді краще жувати, ніж говорити. Краще промовчати. Утім, навіть того, що Путін записав Януковича в розряд рідних і друзів», з ким він святкував останній свій день народження і того, що похвалив прем'єр-міністра за зростання ВВП, було достатньо. І крапка. І – довга бесіда з Леонідом Кучмою. Про що?

Дивна річ – і в палаці «Україна», і на військовому параді, присвяченому 60-річчю звільнення України від німецько-фашистських загарбників, Президент не був схожий на Президента, який іде. Кучма усім своїм виглядом давав зрозуміти, що він, і тільки він, продовжує залишатися головною дійовою особою України. І що (це вже чисто суб'єктивне відчуття) іти на спокій не збирається. Не схожий на того, хто має намір взагалі віддавати комусь владу. Ці гіпотетичні, і ще раз повторюю, суб'єктивні припущення, засновані не тільки на постійній недовірі до того, що влада говорить, що декларує, і що реально робить, але і на певних умовиводах.

Зрозуміло, що в передвиборному марафоні цинічних заяв набагато більше, ніж щиросердих визнань. Але все-таки. Гарант Конституції повинен гарантувати те, що ці вибори відбудуться. Незрозуміла політична багатовекторність і постійне лицемірство справляють максимально гнітюче враження. І не тільки на політикум – на суспільство в цілому. У гарантію того, що вибори пройдуть мирно, мало хто вірить. Тому що такої гарантії просто не існує. І це проблема не країни, а тих, хто уособлює в цій країні верховну владу.

Напругу в країні посіяла в першу чергу позиція Президента, який до інаугурації наступного глави держави повинен нести персональну відповідальність за дотримання прав, свобод і обов'язків, виписаних у Конституції. І який повинен неупереджено ставитися до кожного зі своїх потенційних змінників. Однак цього не відбулося. Адміністрація Президента, на думку ряду експертів, не може нині гарантувати проведення відкритих, вільних і демократичних виборів, а тим більше чесних, оскільки вже не раз була викрита в неправді.

Приклади? «Їх є у мене». З одного боку, Кучма заявляє про підтримку кандидата, що асоціюється з владою. З іншого боку – як розповідають обізнані джерела, він м'яко кажучи, переконував реального начальника виборчого штабу цього кандидата Андрія Клюєва грати у вибори «чесно». Чим може закінчитися чесна конкуренція для кандидата від влади - зрозуміло, як білий день. З третього боку – Кучма просить міністрів-силовиків забезпечити спокійний хід виборів. З четвертого – почалося формування якихось далеко не міфічних «добровільних підрозділів». Невже їхня сила буде спрямована на стабілізацію ситуації під час виборів? З п'ятого – заявляється про рівноправний доступ до засобів масової інформації, із шостого – ми знаємо чи не поіменно влаштовувачів «життя за темниками» і стражів «цензурованих новин». Можна продовжувати і далі.

Про що можуть свідчити ці обставини? Хто нагнітає суспільні страхи і хто запускає в народ слоган «краще б уже залишався Кучма»? Чи не він, раптом, зацікавлений у пропаганді «революційного духу»?

Чи контролює Кучма силовиків (питання, яке ми, до речі, задавали і раніше)? Саме відповівши на це питання, можна зрозуміти, що, власне кажучи, готується в країні – затяжна громадянська війна з непередбачуваними результатами, чи локальний бунт для придушення будь-якого підступу заколоту.

Очевидно, що довівши країну до «точки кипіння», Президент буде мати досить аргументів, щоб оголосити про скасування виборів і введення надзвичайного стану в країні. Для такого рішення необхідно зібрати силовиків, провести екстрене засідання Ради нацбезпеки та оборони України. Суспільна напруга в країні, так само як і політична, може викликати тривалі акції протесту. Однак влада на чолі з Кучмою вже не одноразово виходила з подібних колотнеч. Так може статися і зараз, за місяць до інаугурації нового глави держави.

Чи варто нагадувати, що в скасуванні виборів (або зриві виборчого процесу) не зацікавлені обидва фаворита гонки, оскільки кожен з них має право вважати себе «без п'яти хвилин Президентом». Але хіба важлива думка кандидатів для Кучми в даному випадку?

Швидше за все, після чергової «чоловічої розмови» з Путіним, президент РФ став для Леоніда Кучми символом гарантій. Незважаючи навіть на те, що в силу своїх особистих якостей український Президент не звик комусь довіряти. У Леоніда Даниловича іншого виходу немає: у грі, де почалося «полювання на відьом», йому нема на кого спертися.

В часі такі припущенні збіглися з висловленнями про «тайну вечерю» в Адміністрації Президента, на якій було вирішено зірвати вибори президента, тому що Президент не бажає перемоги Януковича. І що нібито за такого сценарію Леонід Кучма сподівається просидіти на своїй посаді, щонайменше, до весни, і тільки після того, як в Україні за будь-яку ціну буде проведена ревізія Конституції, буде призначена нова дата виборів глави держави.

Страшилка? Реальність?