Відьму терпіли. З нею змирились, бо вона була під захистом могутнього покровителя, стара служила Йому.

Тепер баба чекала смерті. Третій тиждень вона лежала без руху. Помирала в страшних муках, тіло здригалось від конвульсій, очі запали та розум старої ще працював...

***

Сонце вже сідало за обрій, і невеликий гурт хлопців і дівчат, що повертались із сусіднього села, прискорив ходу: не хотілось, щоб сутінки застали в дорозі. Стежка вивела їх на околицю села.

***

...Тіло старої напружилось. Легкий вечірній вітерець, залетівши в хату, освіжив стару, від чого її очі засвітились, на безкровних губах з’явилась посмішка.

- Ще встигну... – прошепотіла вона.
Її очі загорілись, виснажене обличчя ожило, губи заворушились, і в старій хаті пролунало страшне закляття.


------------------------------
Текст повісті - у файлах zakliattia.zip або zakliattia.doc