От я не люблю коли з мене намагаються робити ідіота. Коли мені замість розслідування підсовують мікс з мультиків і матеріалів, явно злитих з уже існуючих кримінальних справ – і переконують що у все це я мушу повірити і збуритися, бо сумніватися - не комільфо, пише відомий журналіст Дмитро "Калинчук" Вовнянко на своїй сторінці у Фейсбук.

І ще – я не люблю, коли під маркою «боротьби з корупцією» відверто б’ють по моїй державі. Що я побачив в третій частині «розслідування» групи «Бігус-інфо» про махінації в «оборонці»?

По-перше, побачив я багато-багато емоцій – оціночних суджень, емоційних висловлювань тощо. Очевидно, «розслідування» можна було сміливо скорочувати на 6-10 хв, з 24-х. Про предмет розповідати почали лише на 6-й хвилині, доти – лише емоційні спічі (типу: «Гладковського називають смотрящим». Хто називає?) та очевидні факти (типу «Гладковський раніше очолював «Богдан». Це злочин?).

По-друге, я побачив знову знайомі по першій частині «мультики» - тобто цитати переписки невідомого походження. Позаяк дампи переписки група «Бігус-інфо» так і не надала, ці мультики – доказ, рівня напису на паркані. Подобається це комусь, чи ні.

По-третє, автори передачі посилалися на попередні частини: «Про оборудки Гладковського ми розповідали у попередньому розслідуванні». Брехня повна. Вони ні чорта не розповіли у попередньому «розслідуванні» - я вже писав про це. Все, на що вони спромоглися у «попередньому розслідуванні», це показати мультики з переписки і деталі розслідувань ГПУ, ВПУ і НАБУ.

П’ять кримінальних справ – розслідують, по одній уже існує вирок. Єдиний факт, доведений у попередньому розслідуванні, – знайомство Гладковського-молодшого з Жуковим і Рогозою. Все. Визнаю – це нечуваний злочин. У нинішній серії – те саме, мультики і домисли.

По-четверте, я побачив нові вершини жанру журналістського розслідування – доказ у вигляді листочків, на яких написані циферки ручкою від руки. Наявність таких листочків у журналістів сама собою виглядає сумнівною – покажіть мені офіс підприємця, де такі листочки, після написання на них циферок, живуть більше доби? Звідки ті листочки у журналістів? Що насправді на них написано, суми відкатів, чи розрахунок розходів на певну легальну бізнес-оборудку? Доказів нема. Нам пропонують авторам програми просто повірити.

Й нарешті про те, що справді варте уваги – про поставки висотомірів для літаків АН-26. Коротко і без всього емоційного навантаження від «Бігус-інфо» ситуація виглядає так.

Існує літак АН-26. Україна його експлуатує і ремонтує (згідно міжнародних контрактів). Для літаків потрібні висотоміри – прилади для вимірювання висоти. І от ці висотоміри підприємці, пов’язані з «Укроборнпромом», примудрилися возити контрабандою з Росії. Прилади привозили до Москви, звідти вони їхали до Арабських Еміратів. Там висотоміри проходили через кілька фірм-прокладок (стаючи в тому числі деталями для вертольотів). А потім їхали до Києва.

І отут починається цікаве.

З Москви висотоміри їхали за ціною еквівалентно 2,3 мільйони грн. З Еміратів – за ціною 2,5 мільйони грн. До Києва прилади прилетіли вже за ціною 12 мільйонів грн. Різниця – майже у 5 разів. Круто? Чому так?

Зараз розповім свою версію. Але спершу відповім на питання «чому за 5 років не замінили на вітчизняний/закордонний аналог». Причина – ціна питання. АН-26 – це літак, знятий з виробництва ще до отримання Україною Незалежності – у 1986 р. Так, якась їх кількість досі використовується – у нас, у Росії, у Казахстані, тощо. Так, Україна виконує ремонти таких літаків, але ідеться не про десятки машин – про одиниці. Кожна конкретна – смачний заказ, в кошторисі якого висотомір – не найдорожчий прилад. І от скажіть, який сенс вкладати сотні тисяч доларів у створення виробництва, аби випускати штучні прилади непевної якості (як все, що робиться напівкустарним методом) замість встановити серійний – хай дорожчий? А чому не закордонні? Та тому, що закордонний висотомір не взаємозамінний з російським, тобто – треба придумувати як його встановлювати. А це – треба перераховувати купу суміжних вузлів, бо це літак. Наскільки все це зробить дорожчим ремонт – здогадайтеся самі. Зрештою. У нас уже виробляють сучасні АН-132Д, які створені 100%-во з комплектуючих вітчизняного і західного виробництва. По мірі виходу з ладу АН-26 він їх мінятиме, але це – процес не одного року.

Звісно у нас є на ФБ мудрили, які знайшли «наш Китай» у Мелітополі і волають, що там хлопцям що не замов – все зроблять. Як технар я з такими «умільцями» справу мав часто – ціну їм знаю. Відтак – щиро пропоную отаким мудрилам замовити прилад типу висотоміру у таких «умільців» - а потім самим на ньому полетіти. Не чокаючись, за тих мудрил я вип’ю – обіцяю.

А тепер до ціни. Отут – екскурс в історію. 1941 р. Велика Британія воює проти Нацистської Німеччини. Британія – у блокаді, на торгівельних маршрутах пиратствують нацистські субмарини. Британія відчуває шалену нестачу у приладах. І от частину приладів Британія примудряється купити… у Німеччині. Звісно – не напряму, а через нейтральну Швецію. Операцію здійснювали в глибокій таємниці – Швеції аж ніяк не кортіло втратити статус нейтральної держави. Німецькі прилади везли до Швеції на фірму, яка їх потребувала в тому числі для себе. Та – перепродавала іншій, та іншій, та іншій – і так до виробництва в UK. Здійснювали всю операцію «дружні» комерсанти, а контролювала – МІ-6, якої офіційно в Британії не було. Так-так, британською розвідкою лякали весь світ, але в самій Британії офіційно розвідки не існувало – перший закон про розвідслужбу в UK прийняли у 1994 р. Доти всі їхні «Джеймси Бонди» і «команди Смайлі» офіційно були ледве не злочинцями.

І от що цікаво. Британське оборонне відомство питання ціни на прилади з Німеччини вирішувало так – воно повідомляло МІ-6, який бюджет вони готові витратити на ці приладі – а ті знаходили. Чому так? А тому, що за експортом таких приладів з Німеччини стежило Гестапо, і особа, зловлена на таких оборудках, запросто могла переміститися у Бухенвальд. Як вирішували цю проблему бритти? Банально – давали бабла. За ризик. У Швеції так само, фірма, зловлена на торгівлі з Британією продукцією оборонного призначення, могла сісти – тому їй теж давали бабла. Бабло закладали в бюджет, виставлений оборонкою. Скільки наварили на тій схемі «дружні» комерсанти, англійців (націю комерсантів) чомусь не цікавить як таке. Схема діяла до кінця війни.

Ба-більше, так само як і британці, на ринку Швеції пасся радянський «Внєшторг» - тільки «ділки» Країни Рад грошей напевно майже не лічили. Мільйонер з США Арманд Хаммер на оборудках з СРСР свого часу озолотився.

А тепер наші часи. Прослідкуємо шлях висотоміру до Києва. Вийти він міг лише з одного джерела – з заводу-виробника. Далі – до Москви, явно до фірми, яка замовила їх у виробника і продала до Еміратів. У задачі запитується – скільки людей можуть настучати у ФСБ про партію висотомірів для АН-26 (нагадую – військового літака, який ремонтують в Києві)? Далі висотоміри їдуть до Еміратів. Те, що вони кілька разів міняють найменування іі власників, – не дивно. Емірати теж не хочуть бути транзитером військових товарів і псувати стосунки з Москвою. Висотоміри треба «загубити», щоб їхній шлях не знайшла СВР Росії і убезпечити партнерів у Москві. Нагадаю, в Еміратах ФСБ себе почуває, як вдома – саме там убили Яндарбієва.

Різниця між ціною висотомірів після прибуття з Москви до відбуття в Україну – 200 тис грн. ($ 7,3 тис.) – ви всерйоз вірите, що кілька фірм в Еміратах будуть задоволені таким прибутком на експорті-імпорті приладів таких рівня і вартості? Очевидно, частину коштів «прокладки» отримували з інших каналів. З яких?

Отут ми й виходимо на різницю у 5 разів між ціною в Еміратах і ціною у Києві. Якби журналісти «Бігус-інфо» бодай трошки цікавилися історією західних спецслужб, вони б збагнули, що в ці 9,5 млн. грн. зашиті і хабарі для «потрібних людей» на заводі-виробникові у РФ і хабарі для власників фірми у Москві (за ризик опинитися в ізоляторі ФСБ), і додаткова платня за послуги фірм в Арабських Еміратах. Чому вони не ставлять свої націнки відкрито? Та банально тому, що тоді на них звернуть увагу ФСБ і спецслужби Еміратів. Тому з ними розраховуються таємно, швидше за все – через офшори.

І все це за умов, що ні на якому етапові в схему не влізла ФСБ і що не прийшлося якісь питання вирішувати в пожежному порядку, тим самим методом – заливати грішми. Що для такого типу бізнесу – буденність. Все те саме, що й у британців у Другу Світову.

Що тепер? Та все чудово! Висотомірів нам більше не бачити, як своїх вух. Контракти на ремонт АН-26 Україні помахали ручкою. ФСБ зараз ретельно вичищає працівників своєї оборонки та комерсантів, які співпрацювали з Україною. З представниками України тепер в комерційних колах Росії працювати зважиться лише божевільний. Зате – ми в гарній позі чесних йолопів. Тих, про яких в історії кажуть: «Вони – були».

І так. На медаль «За захист інтересів Росії» команда «Бігус-інфо» заслужила цілковито. Російські родичі Бігуса – можуть пишатися.