Технологічні новації швидко пронизують усі сфери життя, і час стає найдорожчим економічним ресурсом. Відтак, роботодавці дедалі вимогливіше підходять до підготовки кандидатів на працевлаштування. У відповідь освітній ринок пропонує все більше нових коротких вузькопрофесійних курсів і програм, у тому числі онлайн. Але що робити з традиційним університетським навчанням, розрахованим на декілька років?

Конкуренція і розвиток технологій прискорюються такими темпами, що визначити заздалегідь набір знань, необхідних на роки вперед, стає практично неможливо. За оцінкою Світового банку (WorldBank, 2016), 65% сьогоднішніх учнів початкової школи працюватимуть над завданнями, яких ще взагалі не існує. Таким чином, інвестування у вузькоспеціалізовану освіту стає свого роду купівлею кота в мішку. Знання застарівають швидше, ніж встигають потрапити у підручник. Google завжди знатиме більше, і вся його інформація доступна для всіх у будь-який момент.

Тоді хто, чого і як має навчати? І чи потрібна сьогодні університетська освіта взагалі? Схоже, її традиційним формам настає кінець.

Багатолітні спостереження над найнятими працівниками дозволили виявити ключові чинники їхньої успішності: здатність працювати в команді, аналітичне мислення, вплив на розвиток колег, упевненість у собі, здатність поважати людей іншої культури та передбачати їхню реакцію.

Як з'ясувалося, фокус має бути не на знаннях і вміннях, а на особистих якостях, таких як розвинений інтелект, внутрішня свобода, культурно-психологічна чутливість та лідерські риси. 

Очевидно, саме в такому напрямі має рухатися сучасна освіта. 

Неодмінною умовою виконання освітою такої ролі є свобода, і університети мають стати її бастіонами. Призначення університетів у суспільстві з самого початку їхньої історії полягало не у стандартизації й уніфікації, а у зіткненні ідей. Це завжди робило навчальні заклади небезпечними як для авторитарних урядів, що воліють жорстко контролювати програми і дослідження, так і для ієрархічної бюрократії в самих університетах. 

Джерело