ЛЕВ СИЛЕНКО. Гість з Храму Предків (вибране)

06.11.2015 - 02:36

Зоріна Небокрай

ЛЕВ СИЛЕНКО. Гість з Храму Предків (вибране)

https://www.ar25.org/node/31898

І не має ні ночі, ні днини,
Щоб у серці любов не жила,
Мій Народе, до тебе. Перлини
Дум святих мені мати дала.

ЛЕВ СИЛЕНКО. ГІСТЬ З ХРАМУ ПРЕДКІВ
Лев Силенко, 10996 рік Дажбожий (Видання друге) 1996
Я прийшов з Храму Предків, з Трипілля.
П'ятдесят мандрував я століть.
Бачив війни, і мир, і дозвілля,
Оріянські шляхи - їхню кміть.
1. МАГА Врату* врочисто дарую
Поколінням грядущим. Прийміть
Дань нетлінну, святу, золотую,
Людство світлом новим освітіть!
2. Людство томиться в тьмі: конче треба
Мозок кормом новим годувать.
Україна покликана Небом
Хід Європі новий показать.

3. Сонце Рідної Віри і Волі
Буде мислі родити нові.
І поклін племена сильні й кволі
Українській складуть голові.
4. І поклонники Маркса і Будди,
Могамета, Ісуса і Тьми,
І немудрі, і мудрії люди
Схочуть бути новими людьми.
5. Мислі люблені мною черпаю
Я з джерел Духа Предків. Моя
Краща Йсусових чуд, краща раю
Життєтворна Дажбожа Земля.
6. Я - дитина Дніпра, Сонця, Грому
Ритм моїх почувань непростий:
Він походить з Дажбожого Дому –
Вічно Рідний і вічно Святий!
7. Я родився з Безсмертя безсмертних.
Я годований серцем Землі.
З дум моїх золотих, іскрометних
Людство створить нові кораблі
8. Революцій духовної Волі.
О плянетний людський океан!
Буде честь на твоєму престолі,
Як пробудиться Люд мій, титан
19. Я речу: "Заблукалі, вертайтесь,
Рідну Віру беру із Небес,
Відчиняйте серця, не цурайтесь,
Я на радість Народу воскрес!
20. Я воскрес, і духовні кайдани
На душі розірвав. Земляки,
Кличу Вас, заліковуйте рани,
Гідно стріньте грядущі віки!"
23. Де кадило, розтоптані квіти
Владних дум, де оселі рабів
Тиміямним багатством чадіти
Завжди мусять на славу катів.
24. Я хвалити ніколи не стану
Сіть традицій підступно чужих!
Понад все возвеличу я рану
Українських героїв німих,
25. Безіменних синів України,
Непокору, хотіння і сум
Воскрешу, щоб устала з руїни
Віри Рідної праведність дум,
28. Мати-Земле, чолом я складаю
Дочкам древнім твоїм і синам,
І тобою в тобі оживаю
На немеркнучу славу вікам.
29. Люде мій, розгадаєш Минуле,
То й сучасне мудріше збагнеш,
Буде серце до Рідного чуле,
Як чужих мудреців проженеш.
30. Люде мій, шашель духа чужого,
Що ховається в міті Христа,
Сіє зерна роздорів. Премного
З правд чужих блекоти вироста!
32. Пізнавай чужу мудрість і чвари,
Та не пий із їх дзбанку вина,
Бо загубиш себе, рідні дари
І сорочку з свого полотна.
34. Нишкніть, чесні носителі чаду
Греко-римських кадильниць і тьми!
Я іду зі Святинь Києграду
Сіять зерна святі між людьми.
35. Воскреса в моїм серці вогнями
Рідна Віра святої Руси.
Я іду, як володар, шляхами
Мага Віри, звитяг і краси!
37. ПРАВОСЛАВНІ раби і поети
Пишнотливо торочать, що ми
Дикуни, що нас авторитети
Римо-грецькі зробили людьми...
38. І торочать, що нас у Славуті,
Наче стадо сліпих баранів
Охрестили. І стали закуті
Серце, крила дніпрянських орлів.
39. Кажуть: грек у старім Києграді
Став духовним жрецем (на Русі).
І для нього були на заваді
Українські обряди усі
40. Русь була на Русі на заваді?
Грек володар і серця, й ума.
Православні раби, будьте раді –
Віри вашої більше нема...
41. ХТО ми є? Азіяти, Монголи,
Вічні варвари диких степів,
Що їдять без вогню і без солі
І авгурів, і грецьких попів?
42. Хто ми є? І чи мали ми рідну
Самобутню науку життя?
Непорочну снагу і солідну,
Як святе материнське чуття?
44. Хто ми є? Діти церкви святої,
У якій замість матері жид?
Замість мудрости, возглас тупої
Алилуйщини, Євиний стид.
45. Хто ми є? Байстрюки Візантії,
Вівці стрижені римських авґур,
Чи духовні пігмеї німії,
Що бояться тривоги і бур?
46. Хто ми є? Безсоромні лакеї
Зайд московських, продажні сини,
Що стидаються Нені своєї,
Полюбивши чужі ордени?
47. Хто ми є? Гнучкошиєнки - черви,
Архидурні чужих вівтарів,
Що свій ум, свою душу і нерви
Збагатили інстинктом рабів?
48. Хто ми є? Славний рід чи отара
Християнських смиренних овець,
Котрі вірять: жиди Аврам, Сара –
Перша Мати і перший Отець.
49. Предків Дух м'ні сказав відчинити
Історичної правди Врата,
Люд, рожденний в тюрмі, розбудити,
Щоб воскресли Хотіння й Мета!
50. МИ - Трипільці, народ, що Європі
Дав божественну кміть, перший міт.
Наші Предки в біблійнім потопі
Не топились, як "грішний" семіт.
51. Наша Рідна Земля була раєм,
Де зродилась Орійська Сім'я.
Нині правди цієї не знаєм –
Ми свого відцуралися "Я".
52. Древня Індія знає, що Роди
Світлоокі на конях швидких,
Покоряючи гори і води,
З-над Дніпра прилетіли до них.
53. І над Індом створили державу,
І назвали її тоді Кіш.
Поколінням майбутнім на славу
Груз у землю Дравидську леміш.
54. Орь - великий і славний наш Тато:
Незбагненна ніким його кміть.
Світ дивують, як сонце і злато,
Сотні орьських буремних століть.
55. Німець хоче, щоб німець навчався
Твердо вірити: Орій - це Ґот,
Котрий Інд покорив, і почався
З нього Індо-Германський народ.
56. Ні, не Німці були це, не Ґоти:
Ґот боявся коней, як вовків.
І не Греки. Скажім без турботи:
Чорні очі у грецьких богів...
57. Україно, це з лона Твоєї,
Життєтворної нені-Землі
Вийшов Орій, Трипільські антеї –
Перші в світі людські королі
58. Україно, це ти колихала
Оріянських народів стару
Славнорідну колиску.
Навчала Серце, Розум молитись Добру.
59. Літ п'ять тисяч тому наші Предки,
Дикий шал загнуздавши коней,
І шкіряні вдягнувши жилетки,
До індуських примчали дверей.
60. МИ древніші, як Ной, Аврам, Сара
І казковий біблійний Самсон.
Чиста ми Оріянська "отара",
Що народам дала пантеон
61. Дивних Ведів творінь, чар намету,
Де владарствує Огні і Ом.
Від Дніпра до Індуського степу
Води й гори нам били чолом
64. Предки наші старіші, як чада
Елогимові. З наших племен
(Кимерійсько - Гиксоського стада),
Де Славута тече (Бористен),
65. Перші в світі родилися вої,
Що з Дніпра по єгипетський Ніл
Мчали летом стріли золотої,
Чудотворною спритністю бджіл.
66. "Кінь і віз" - перший транспорт людини
В Українській зродився Землі,
І пішов до племен Аккадини,
До Єгипту, в семітські краї .
68. МИ Сумери. На долах Євфрату
Квітли наші міста. Зиґурат –
Українську Святиню багату
Ні Халдей не ганьбив, ні Аккад.
69. Ми Сумери (потомки Трипілля).
Гідний слід наш - розкопаний Ур.
Роботящі ми діти привілля,
Сад створили з євфратських баюр.
70. Ми - легенда, звитяжні Гіттіти,
Що спалили старий Вавилон,
Присмиривши Аккадів. Леліти
Внук Сарґона не смів про свій трон.
71. УКРАЇНО, з Твоєї колиски
Вийшов славний гиксоський Киян.
Пив узвар він з трипільської миски,
Був міцний, як дніпрянський тарпан.
72. О, Кияне! Тобі фараони
І жерці сина божого Ра
Чесно били доземні поклони,
Як владиці святого Дніпра.
74. Українці в старій Филистині
(Ще тоді не жили там Жиди)
Полишали (розкопують нині)
Древньославні трипільські сліди.
75. І в єгипетських храмах Амона
Карби клали жерці - знахарі,
Що в долинах амонського трона
Гикси правлять (Трипільці старі).
76. Потім Скити могутні і славні,
(Внуки Гиксів - володарська рать)
Прославляли походи предавні,
Рідний Звичай і Рідну Печать.
77. ДЕ йорданські течуть мутні води,
Був Скитоград (тепер Бетшеан):
Там колись Українськії Роди
Мали грізних візниць караван.
78. Як вернувсь Езикел з Вавилону,
(Глянь у "Біблію", там він писав),
Що цар Гог (із Магогського трону –
З трону Скитів) Юдеїв скоряв.
79. Гог летів, наче вихор! Тарпани
Гнали перські полчища, жидів.
Де Йордань, він знечулював рани
Полином чорноморських степів .
81. Фараон Псеметих приніс дари –
Склав до ніг Українських Синів.
А жерці - святе миро і чари:
Їжу нільських владик і богів.
82. Бог Іакова - грізний Єгова
Був Дажбогом полонений. І
України священна розмова
В Ханаанській дзвеніла землі.
86. Оборонні ромейські споруди,
Що в дунайських стояли степах,
Обсипалися стрілами: люди
Українські не знали про страх.
87. Хто не знає про страх, тому сила
Правд чужих б'є поклони до ніг.
Страх людині розслаблює крила,
Порить спину, як мокрий батіг.
90. Русичі і Магоги, і Скити –
Роди кровні, відважні, старі –
Українцями стали. І жити
Мудро вміли колись на Дніпрі.
91. Різні назви у світі ми мали:
Анти, Анти! Хіба це не ми
Германаріха орди прогнали,
Готські стріли стоптали кіньми!
93. Русь (Сарматія) римській короні
Не склоняла ніколи чола.
Не була, як той раб, на припоні,
Самобутність свою берегла.
94. Берегла свої рідні Покони,
Рідну Віру і Мудрість свою.
Не могли чужинці (гегемони)
Чесно Русь покорити в бою!
95. Був учителем Греків наш славний
Анахарзис (Анакр) Скит (Сколот),
І про це написав хроніст давній –
Грек старий (мандрівник) Геродот.
96. Він писав, що з Землі Бористенів
Анахарзис (мудрець завітав).
Перший в світі тоді для Гелленів
Про безсмертя душі розказав.
97. У Атенах тоді не жили ще
Ні Сократ, ні "дивак" Демокрит.
Лиш століття пізніш вони ближче,
Знали правди, які їм дав Скит.
106. Рим у шалі розпусти, в знемозі,
У бунтах фанатичних рабів,
Попросити (в безславній тривозі)
В Бога рабського ласок зумів.
107. СТАЛИ нові жерці рабам прісно
Благомовить, що Рим за Христа
Кличе бити поклони, бо звісно,
Де покірність, душі чистота.
108. І Христос став спасителем Риму.
Понтифікси (модерні жерці)
Темну зграю рабів (незлічиму)
Хитро смирять з хрестом у руці.
109. Чуда! Чуда святі - стоязикі!
Рим імперський Христа возлюбив,
І апостольські "правди великі"
Ритуалами Марса покрив.
110. ВАШ Христос, низьколобі плебеї, -
Імператор рече Константин, -
Буде Богом державним. Ромеї,
Не міняйте імперських доктрин!
112. "Християнські жреці почнуть вчити,
Щоб раби поклонялись мені.
Рабським Богом рабів присмирити –
Найвеличніша мудрість землі!
113. "Волю, волю даю християнам
Гнути спину й тягнути ярмо,
Поклонятись Ісусовим ранам
І моє восхваляти кермо!"
114. І раби (християни в неволі)
Вільно стали молитись Христу.
Хвалять щиро одурені й голі
Римську знать і корону злоту.
116. Англікани, Іспанці і Галли
Були в Римі невільники - крам.
Рідні віри вони повтрачали –
Поклонялися римським богам.
117. Мову рідну забули, обряди,
Честь своїх волелюбних Богів.
І закуті шукали розради
Біля римських старих вівтарів
123. Святослав водив Русь у походи,
Він Ромеїв, Хозар присмиряв.
Покорялись йому гори, води
І поля світанкових заграв.
124. У чужого не вірив він Бога,
І Ромеям казав: "Йду на Вас!
Із небесним Трисуттям Дажбога
Перемога прославлює нас!
125. "Не хитруйте, Ромеї прокляті,
Я син Волі і Слава Русі.
Меч мій кутий із сонця. І в златі
Ходить Русь. Ми - хрестоси усі.
130. "Бог Жидів (Елогим чи Єгова) –
Він для них, як для нас є Дажбог.
Хай же буде в нас мудрість готова
З Богом рідним пить чар перемог.
131. "Віри різні на світі, як різні
Є на світі народи й краї.
Та закони існують залізні,
Що найкращі обряди - свої.
132. "Матерів є на світі багато
Та найкраща зі всіх матерів –
Рідна Мати. Святе її злато –
Непідкупна краса теплих слів".
134. Наше рідне походить від Роду
Оря - тата Русі, Праотця,
Що дав ім'я і мудрість Народу,
І дав нам наші риси лиця.
135. Лель замріяна - Мати Святая
(Прародителька наших племен).
Оря - Лелі, родина благая
Там зросла, де пливе Бористен .
137. ЩОБ ослабити Русь, треба вбити
Віру внуків Дажбожих, спалить
Вівтарі її слави. Втопити
Символ сили, Дажбога ганьбить.
138. Треба дати їм віру Христову,
Щоб розм'якнули їхні серця,
Щоб Русич віддав зброю й корову,
Душу й ум для гречина - отця.
139. Треба їм обіцяти спасіння
Во Христі на святих небесах,
Щоб вони нам давали насіння
Піль своїх і молитви, і прах.
140. Одурманюйте димом кадила
(Ладан легко притуплює ум),
Щоб Русич не хотів брати вила,
Зайдів хитрість уздрівши і глум.
141. Зайди з Греції, Ґотії, Риму
Русь хотіли хрестити, рекли,
Щоб ми Богу молились чужому,
Зайшлій правді свій ум віддали .
143. "Русичі! Зайди хитрі, як змії,
І голодні, як хижі вовки,
Хочуть Ваші серця і надії,
Як ту рибу зловити в сітки.
144. "Під їх усміхом схована трута,
Під їх вірою - змова й обман.
Єрей знаний з давен баламута,
На Русі ставить грецький капкан.
149. "Нині є на Русі (Україні)
Наші рідні закони, Боги,
Не черпають вони з Палестини
Ні любові, ні слав, ні снаги!
150. "Мудра й руса глава України
Однобожжя сама утвердить
Їй не треба чужої доктрини,
Щоб чужими шляхами ходить!
154. "Щоб росли рідні мислі, літали
В небесах самобутніх натхнень,
Щоб ми правду самі укріпляли.
І щоб ніч була наша, і день!
155. "Наші діти, народжені нами,
Нашу мають красу і наш ум.
Полюбивши чуже, кріпаками
Жити будуть Вітчизні на глум.
158. "Чужина нашим дітям дасть волю
Рідну Правду ганьбити й діла.
І забути себе, свою долю,
Матір добру, що душу дала
161. "На юдейських шляхах Емауса
Не шукайте любови і кпин.
Не просіть порятунку в Ісуса,
Він не Вами народжений син.
162. "Святість рідна, не створена вами,
Чести рідної вам не дає.
Учить вічними бути рабами
І вас вашою мудрістю б'є.
164. "Душеловів чужих гнати треба,
Їхня віра - принадний капкан.
Ми без їхнього пекла і неба
Знайдем Бога і зоремо лан.
165. "І полюбить брат брата, як брата
І сестру, як голубку сестру.
Без святих чужаків, і без ката
Ми прославимо матір стару.
166. "Недостойно чужими краями
Волочитися - віри шукать...
Краще ріки хай будуть богами,
Ніж чужинцю поклони складать.
168. "Якщо в рідній Русі є потреба
Віру в Бога Єдиного мать,
То приймаймо її просто з Неба –
З рук чужих недостойно приймать.
173. "Ми богів не вбиваєм! Людину
Щиро любим, як Божу печать.
Про криваву Христову кончину
Нашим дітям не хочем казать.
178. "Нечистиве - обчисть! Нерозумне
Рідних Предків чуття - врозуми.
Сам життя сотвори многодумне
І людиною будь між людьми.
179. "Рідна Віра коли не є добра,
То зігрій її серцем, добром,
Щоб була вона мудра й хоробра,
І свята, як у брагмана Ом!
180. "Поняття про божественну сутність
До духовних вершин піднеси.
Де сучасне велике, майбутність
Повна творчости, сили, краси.
181. "Дбай, щоб квітнув, як зорі весною,
Самобутньої Мудрости сад.
Болем, радістю, квітом, сльозою
Грій Молитви свої і свій лад.
182. "З вільних дум, що любов'ю багаті
І вогнем зореносних натхнень,
Нехай будуть Молитви зачаті –
І твій вечір, і ранок, і день.
183. "Правди добрі в Христа й Могамета,
Та святі їхні правди - чужі.
Раджу я із чужого намета
Не нести в рідну хату коржі.
184. "Краще грудку землі, вмиту кров'ю,
Рідних Предків зігріти в руці,
Й помолитись до неба з любов'ю,
Ніж молитись до вас, чужинці.
185. "Мудрочолі, із серцем дитини,
Предки наші великі, як Світ!
Їхня Мудрість - духовні перлини
Самобутні й міцні, як граніт.
186. "Русь, себе бережи! Чужі міти,
Віри зайшлі - це мачуха зла,
Що не може сердець обігріти,
Не прикрасить думками чола!"
187. УКРАЇНО моя, серцемовна,
Духом будь непорочна, злота,
Щоб жила між світами духовна
Українська твоя чистота!
190. Правду треба ректи Україні
Самобутню, як сила землі.
Сміло йдіть у Світи завжди й нині
Дум моїх золоті кораблі!
191. РІДНА Віра - це тайни Народу,
Що живе на границях світів.
Рідна Віра - це скарби Свободи,
Велич слави Трипільських орлів.
195. Рідна Віра свята, самобутня,
Народилась, як дуб із зерна,
Для Народу плекала майбутнє
І з Народом, як Сонце, жила.
196. Рідна Віра жила у билинах,
В материнській усмішці, в сльозах,
У сумних, світлощасних хвилинах,
У багатих і бідних хатах.
197. Рідна Віра - свобідне говіння,
Культ свободи і Дух Праотців;
Непокора свята і терпіння
Степових Українських орлів.
199. Сонце Рідної Віри - це Воля,
Що родилась із мозку віків,
Це квітучість науки, це доля
Українських святих матерів .
200. Їхні муки, їх радощі, сльози,
Їхні струджені руки, серця,
Їхня ніжність ніжніша мімози,
Їхня щедрість - не має кінця!
201. Вільно квітне Народ, що всевічно
Рідну Віру свою береже:
Як утратить цей скарб, то трагічно
Буде жити, любивши чуже.
203. ВІЗАНТІЄ, це ти умертвила
Святослава - володаря Дня
Християнським кропилом прикрила
Всі криваві ромейські діла.
204. Візантія - ромейська затія,
Лицемірна, золочена бридь.
Кожний погляд її, кожна дія
Ритуальним шаманством хитрить.
207. Греки Русь заходились кропити
(О, лукаві афонські ченці!)
Розп'яттям їм вдалося втопити
Жезл Русі в її рідній ріці.
208. ІЗ Трисуттям Дажбог в Києграді:
Внуки в нього - це ті Русичі,
Що Гречину рекли в Цареграді
Безвідмовно складати мечі.
210. "Бийте Ідола! Мучте, паліте!" –
Возречали єреї. Дажбог:
"Не мене, а свій ум пожалійте,
Русичі, Я Ваш клич Перемог.
212. "Я Ваш Дух! І просити пощади
Я не буду у рідних синів.
Полюбили чуже - дух заглади
Зробить з Вас злі отари рабів.
214. "Я Ваш Дух, мої ріднії діти,
Я не ідол, Я Ваша любов,
Ваші радощі, смутки і квіти,
Ваша Слава і Воля, і кров,
215. "Я Ваш Дух. Я і Ви - одна Сутність.
Одне Єство і Воля одна.
Неподільні Минуле й Майбутність,
Ваші весни святого зерна.
217. Образ рідний, що гідно віками
Множив Єдність і Волю Русі,
Був убитий своїми синами
І утоплений ними в Дніпрі.
219. ГРЕКАМ Русь поклонилась...Правдива
Віра, бачиш, прийшла з Чужини.
Піп кропило піднявши: "Щаслива
Русь, Дажбога свого розіпни!
220. "Володимире, нам поклоняйся!
Ім'я грецьке приймай, Базилей.
Хрест цілуй, свого ім'я зрікайся
На очах своїх рідних дітей!
221. "Базилей, це царьок, що покірно
Імператору служить. Так є:
Хто полюбить ромеїв превірно,
Той і ймення втрачає своє.
222. "Рідну Віру Русі пусти димом!
Попали, оскверни, порубай!
Жона в тебе, грекиня, то ж з Римом
Не кумуйся. За Грецію дбай!
223. "Казку слухай: "Андрей устромляє
Грецький хрест над обривом Дніпра!
Назарей твою Русь просвіщає
Іноземним світилом добра.
224. "Нень твою, стару Ольгу, хрестили,
І речали: "Гелена ти є,
Ім'я грецьке приймай. Ми вчинили,
Щоб у тебе було не твоє.
230. СВІТЛОРОДИЙ великий Дажбоже,
Ти єси зміст і Воля Руси.
Серце в Тебе, як Сонце пригоже,
І як скарби святої краси.
231. Ти живеш у мені Духом Волі,
І вогнем, що освіжує кров.
Предки рідні, святі, мудрочолі,
Ви моя, а я ваша любов.
232. Ти живеш у мені, як надія,
Що не гасне ні вдень, ні вночі.
Я - Тобою народжена Мрія,
Правдоносні духовні мечі.
233. Правда рідна і Воля, і Слава –
Це, Дажбоже, твоя благодать,
Це Твоя оріянська заграва,
Це Твоя Небом свячена рать!
234. О, Великий і Світлий Дажбоже,
Я Твій син і натхнений Пророк.
Жодна сила скорити не може
Ходу Волі моєї думок!
236. Володимире, князю наш рідний,
Ти не рідні діла карбував:
Український Народ пресвобідний,
Іноземним каноном скував.
238. Ти, як раб, приклякнув на коліна
Перед зайшлим святим хитруном,
І на сором новим поколінням
Сповідався йому, бив чолом.
240. Як ти смів у святім Киястолі
Чужинцеві поклони складать?
Ти ж володар Русі! І на волі –
Хто є гідний тебе сповідать?
242. Ти знеславив русяву Рогніду,
Матір ранив і тата її,
І прогнав, щоб пропала без сліду,
Кроки, князю, у тебе святі?
246. Ти не словом! Вогнем і мечами
Гнав Народ мій у хвилі Дніпра.
І тоді (душехват із хрестами)
Дух Русі умертвляв, як мара.
248. Легкодумний Владимире, тату,
Ти святим став, а Люд твій рабом,
Що ослабив свій ум, вільну хату,
І пришельцям складає чолом...
254. Русь, о, Скитіє, Мати святая,
Як це сталось, що ти не є ти?
Я втру сльози твої, Всеблагая,
Душе Волі, Добра, Чесноти!
260. Ні, не чваньтесь ніде, що Гречини
І апостоли (чесні Жиди)
Принесли нам духовні перлини,
Лоґос, схими і гнів сатани.
261. Принесли нам чуже, щоб закути
Наші душі в канони чужі,
Щоб роззброїти нас і роззути,
Наші нам дарувати коржі.
267. Алилуйщиків тьма! Київ критий
Чорноризними юрбами. Тло
Панахидне, охляле. Розбитий
Град Русі, де владарство жило.
270. Хтось зумів нами нас покорити
І назвати "поганством" наш ум.
Щоб хотілось нам з рідного кпити,
Він його опотворив на глум.
271. ДЕ осміяна мати, там діти
Приголомшені, кволі ростуть,
І не знають, де очі подіти,
І яку собі вибрати путь.
273. Гине Совість Русі... Християни,
Ні меча в нас, ні сили, ні дня!
Мощі, мощі, отці-васильяни
І освячена в церкві свиня.
275. Замість ратних полків - в нас затворник
Преподобний чернець Варлаам.
Теодосій - святоша, іконник
Амфилохій, Меркурій і Хам.
276. Прісномирні Пафнутій, Апатій,
Анастасій, Арсеній, Зенон,
І святий Йоасаф і Панкратій,
Чудотворний чернець Агафон.
278. Вікопомний хапун - піп Туптало,
І Алимпій - препосник і тит:
Навіть ночі святої б не стало,
Щоб оглянути цей колорит!..
280. Прополоскані мозки-каліки,
Що зреклися життя і себе!
Православні раби-недоріки,
Їм немиле і небо святе!
282. Хто це, Греки? Та ні, це Русини
Перехрещені в Греків... От, бач,
"Бог от греков". Спітнілі чуприни,
Божий страх і міцний спотикач,
284. Микол ай там і чесна Варвара
(З мощів можна вершить Еверест!),
І продати за добрі "таляри",
"Совершивши таїнственний жест".
285. Що "от Грека", то все - канонічне,
Що "от Жида" - то Боже й святе,
А що наше - гливке, анемічне,
І зів'яне, поки розцвіте.
286. Розум наш запрягли у канони,
Вбили душу у чаді кадил,
Щоб забули ми рідні Покони –
Животіли без Волі і сил.
292. Заворожена Русь (Україна)
В катакомбах чернечих дріма.
Її Мудрість ясну, як перлина,
Чужомудра ковтнула пітьма.
293. Випав меч із руки Києграда,
(Українки не родять богів).
Родять схимників - ялові стада
Візантійських кастратів - рабів.
296. Злотоверхий - монахи, дзвіниці,
Візантійські малюнки - ганьба!
Українки, хіба ви ягниці?
Де сини Ваші, де боротьба!?
301. ЧОРНОРИЗНІ попи (пресвятоші)
Проречали: "І хан - дарХриста,
Полюбіте його, святі мощі,
Стане щастям Орда Золота.
304. "Бо спасенні всі ті, що смиренні
Бо блаженні всі ті, що мовчать,
Христом люблені ті, що є темні
І щасливі всі ті, що клячать.
308. "Полюбіте Орду, бо так хоче
Саваот і святий Миколай!" –
Піп Олимпій з амвону пророче,
Присмиряючи юрби і край.
310. Шкіру, мед, віск, сукно і пшеницю,
І добротну худобу й дівчат
(Українську красу білолицю)
З рук попів брав, як дань, тоді кат.
311. Християн со хрестом християни
Віддавали, як крам у орду.
Не себе віддавали, без шани
Русокосих дівчат - кров младу.
313. О, Дажбоже, твої рідні внуки
Є холопами Греків, Татар.
Поневолений дух, скуті руки
І з хрестом, як чума, яничар.
314. О, Дажбоже, прости, що втопили
Образ Твій у глибокій ріці.
Над Тобою наругу чинили
Чорноризні пришельці - ченці.
315. Не Тебе утопили, а силу,
Що жила в Твоїм імені. Ти
Їх караєш? Дав долю безкрилу
Без звитяг, без надій, без мети?
318. "Кличуть Вас до терпінь і покори,
Сповідайтесь со страхом усі!
Будьте тихі, немов мухомори,
В дар дістанете рай в небесі!"
319. Щонеділі вони прославляли
Хана й муки Ісуса Христа,
Українських дітей катували
Страхом пекла, вогнем батога.
321. В юних душах плекали покору,
Звички рабські, байдужжя і страх.
Рідну Віру святу без розбору
Умертвляли на їхніх очах.
326. АЛИЛУЇТЬ єрей вміло, спритно
Тішить душі: він маг і мудрець
Дружить з ханом Орди. Апетитно
Трудом живиться наших сердець.
328. Впала хижа Орда. Чорна зграя
Візантійських попів (русичів)
Меч нової Орди возхваляя,
Побрела... до московських царів.
329. За вино, царські грамоти, злото,
За єпископську шапку, печать
Прославляли московське болото:
"Малороси, учіться мовчать!
333. І створилася дивна людина:
Хрест на шиї, ярмо на плечах,
І ляклива, як бита скотина,
Як охлялий приборканий птах.
336. І коли я сьогодні рабові
Щиро мовлю: "Дажбог - наш Отець,
Що нам єдність давав, Він у слові
Мав тепло наших рідних сердець".
350. Гнуться ребра, кривавиться шкіра
(Розпинає русич русича),
Бо Христова тепер у них віра,
І між ними Дажбога нема!
355. "От коли б Україна служила
Православним московським царям,
Нескорила б її папська сила
І чолом би не била ляхам!"
356. Ось таку присолоджену пашу
Українські ласують раби,
Потім жалісно плачуть: "Хто нашу
Україну спасе від ганьби?"
357. У пітьмі живете, полюбивши
Філософію рабства, ганьби,
Самошани собі не лишивши,
І святого вогню боротьби.
361. Я твій син, мій нещасний Народе,
Розпинай - я воскресну в Тобі.
Діва сина - звитяжця народить
У щасливих сльозах, у мольбі.
362. Розпинай! Муки, болісні рани
Може збудять замучену кміть
"Я" твого. І з "Я" вийдуть титани
Українських квітучих століть .
363. Розпинай! Чужу правду-оману,
Що живе на Вкраїнській Землі,
Я ніколи хвалити не стану.
Не для неї поклони мої.
365. ЩО зчинилось, мої кровнорідні?
Ви злочинство мораллю звете,
І тому живете такі бідні,
І кайдани ганьби не рвете.
369. Малороси - калічені люди,
Враже люблять, а рідне - клянуть,
І на рідній Землі вони всюди,
Мов чужинці зі страхом живуть.
371. Тих рабів, що катів полюбили,
Треба разом з катами клеймить.
Україну вони оганьбили,
Призвичаївшись в ярмах ходить.
373. Викрав хто із крови непокірність,
Вирвав з рук правдоносні мечі –
Рідній Мудрості зоряну вірність,
Яку мали колись Русичі?
389. "І є вчені у нас, добре вчені:
Роблять копії з копій (богів),
І, як ті, що на смерть приреченні,
Умираючи, хвалять катів.
399. "Ми хороші тому, що хороше
Від хороших Жидів прийняли.
І ми чесні тому, що негоже
Все "поганство" своє прокляли.
402. "І навчили нас в ярмах ходити,
З рідних Предків сміятись, з гнізда
Материнського, Боже мій, кпити
І рятунку просити в хреста?
403. "Ми не любим Жидів-садукеїв,
Та без жида в нас Бога нема.
Ми не любим Гречинів-ромеїв,
Та без них - ми отара німа.
412. "Москаля ми навчились хвалити
Він, як Каїн біблійний, наш брат.
Папі римському вмієм кадити,
Як кадив йому піп Йосафат.
423. "Якось буде - коби то все знати:
Добра чарка, хліб білий, як сніг.
"Слава Йсусу", - все буду казати,
Починаючи їсти пиріг.
428. Нас так греки колись просвіщали,
Як тепер просвіщає москаль,
Щоб хохли від хохлів видерали
Печінки за почесну емаль
429. Золотавих зірок, за монети,
Наш - не наш, большевицький шашлик,
Продались в Україні поети
І колгоспний сліпий чередник .
431. Десять зійдеться їх - зразу сварка:
Суперечливих десять думок –
Рим чи Греки? Об'єднує чарка:
Біля церкви жидівський шинок.
432. Християнилась Русь... Спритно нині
Комунарять її москалі.
Слава в неї - це рани на спині...
Віра в неї - це шия в ярмі…
435. Я крізь сльози сміюся, глузую
З безпорадносте рідних братів,
І мечуся самітній, сумую,
Що вони вихваляють катів.
439. Що м'ні з того, що Ягве, Юпітер
Чуда мали, страхіття, синів:
Їхні чуда - чужий мені вітер,
Їх сини - в нас не мають братів.
440. Що м'ні з того, що правнук Давида –
Добродушний Ягвшуя Христос,
Пишно вдітий у міт ясновида,
Був смиренний, як раб-малорос?!
441. Що м'ні з того, що смирний Ягвшуя
Був ягнятком, помер на хресті.
З мук ситніють його, алилуя,
Чорні ризи й корони злоті!
442. Я святих возвеличу, як Волю,
Як Вітчизну - безсмертність мою,
Тих святих, що згоріли на полі
За братів у нерівнім бою.
443. Муки, болі, священні терпіння
Славлю я українських синів,
Їхні душі - святе воскресіння,
Їхні душі - безсмертя віків.
444. Чужоземні святі - спритні маги,
Промисловці шаманських кадил,
Не дають Україні наснаги,
Ні любови, ні щастя, ні сил!
445. Чужоземні святі мають звичку
Правд чужих і чужих вівтарів:
Кличуть нас до своєї каплички,
Щоб ми славили їхніх богів.
446. ЗЛА є святість і святість є добра,
Рідна святість - лікує серця,
А чужа - небезпечна, як кобра,
Наче муки без краю й кінця.
447. Греко-римський обряд - твір поганства
Там шаманське кадило і чад,
Чреволюбне, розбещене панство,
І між ними... Єгова і Гад.
448. Є у біблії дивні обряди
Стародавніх семітських племен,
І мій люд вірить їм, Йсуса ради,
Міць утративши рідних знамен.
451. Сина, сина свого Ягвешую
Дав розп'ята катам на хресті?
Міріям - його матір младую,
Без синочка лишив, о, святі!
452. Без синочка лишив, матір - маму!
Боже Ягве, де ж милість твоя?
Християни, яку амальґаму
Непривітну почула земля?!
454. Дочки татові "плід" дарували:
Лот від доньок мав доньок, синів,
Їхні дива священними стали
Для усіх боголюбних попів.
455. Я і Небо на скитській могилі
Думи - гості мої (біль віків),
Гості горді, буремні і милі,
Ніби крила кавказьких орлів.
456. Йду в минуле століть: ніби бачу
Я священні купальські вогні,
І єднаюся з ними, і плачу –
Рідно, рідно на серці мені!
457. У Трипільських Часах на Купала
Русокосі дівчата в гаях
Вінця ніжно плели: і буяла
Рідна радість у рідних серцях.
458. Їхня Леля, як світ ніжна Леля –
Прародителька (Мати свята),
Їх узвар, мед, насіння, Оселя
Духа Предків - Небесні врата.
459. Їхній Орь - мудрий Орь, рідний Тато –
Оріянських учитель племен,
Їхня слава, обряди, їх злато
І краса самобутніх знамен!
460. Їхній світ - Рідний Світ і пашниця
Писанки, щедрий дар, коляда.
Українська краса білолиця.
Совість чиста - джерельна вода.
461. Я і Небо на скитській могилі:
Рай душі оживає, горить!
Ви зі мною, Трипільці! Не в силі
Мені пам'ять про Вас спопелить.
462. Ви і Я - одна кість, одна сила,
Радість чесна, натхнення святе.
З Ваших крил поросли мої крила,
З Ваших дум моя дума росте!
463. ЗЛОТОВЕРХИЙ-під злотом отрута
Чарів зайшлих і Євиний гріх,
І Народ мій - сердега закутий
Пада ниць, як із гілки горіх.
464. Вчиться в церкві, що там десь за морем
Пахне мудрістю й Богом земля,
А на рідній Русі вбитий горем
Божий раб напідпитку гуля.
465. Піп (ромей), як душа лиха, хора,
Хрест піднявши, ревниво карта:
"Розвратилася молодь, від вчора
Хтось в гаю на сопілці співа?!
466. "Православні, хто гра на сопілці,
Під ним пекло горить, земля, міст.
Хіба можна всміхатися дівці
В день Крєстітєля - смуток і піст!
467. "Православні, колись во Юдеї
Та Крєстітєль ходив, Іоан.
Танці грішні були Соломеї,
Як тепер ось купальський аркан!
468. На тарелі глава Іоана,
Крапа кров на смиренних мирян,
А вам танці?! О, віра погана
На Русі - в українських селян!"
469. ...Затхла, темна, мій Боже, картина:
Ні думок, ні натхнень, ні хотінь.
Сліпо вір і живи, як скотина,
І речи: "Саваоте, амінь?".
471. Молодь йшла із церков: у дібровах,
Де життя, щебетання пташок,
Розквітала в сердечних розмовах,
В хороводах краси, гагілок.
472. Молодь вірно несе Богом дані
І зачатки життя, і весни,
Сподівання вечірні, і ранні,
Мисль крилату й молитви снаги
473. Молодь любить природу і чари
Вільних дум, і крилатих сердець.
Що там римські пилати і чвари
Авраамових кіз і овець?!
474. Що там міти старої Юдеї
І смерть бога на римськім хресті?!
Русь - святе має Небо! Антеї
Вір чужих не бажають собі!
476. Рідний звичай - пісні, співомовки,
Сонце в душах, весна - у крові.
Квітнуть маком дівочі головки,
А серця? Не серця - солов'ї!
478. Люблять вічні Вогні Оріяни,
Рідносердні і мудрі слова,
Дуб, березу і білі каштани –
Все, що в душу життя налива!
480. Я і Небо на скитській могилі,
Кину оком - отари рабів
Зайда спритно пасе на вудилі,
Професійно тренує, як псів.
484. І скалічений люд б'є поклони,
Щоб рогатий пропав Сатана,
Хвалить царські порядки-закони,
Рай знаходить у чарці вина.
492. Мій хороший народ вірив щиро
Гіпнотичним єрейським казкам,
Бив поклони, приймав "Боже" миро,
Тихо зайшлим корився панам.
493. Чому так - інші силу зростили,
Поклоняючись Йсусові. Ми
Навіть ім'я своє загубили
І затратили глузд між людьми?
494. Інші вірять Ісусові словом,
Ділом вірять у силу меча.
Ми душею повірили, домом,
Болем серця, кістками плеча.
495. Ми зреклися себе, ми вітали
Хлібом-сіллю усіх християн!
Вони дари святі забирали,
Дерли шкіру з гостинних селян.
498. ЛЮДИ рідні мої - темні гої
"Я" згубили, Дажбожі шляхи.
Хвалять смирність покори тупої,
Книг шукають про рай і гріхи.
500. Візантійські цілують ікони.
Братня ненависть - їхній закон,
Запозичені славлять канони:
Там є Бог, де юдейський Сіон!
504. Кміть у них: "Ми раби терпеливі,
Б'єм із горя себе і жінок,
Любим Йсуса, життя справедливе,
Православіє, танці, шинок."
505. Зрозумій, мій нещасний народе,
Що синочки твої не твої:
Їхня мисль, як безбатченко бродить
Там, де правди чужої краї.
506. Найбідніші на світі ті люди,
Що звуть рідною святість чужу,
І що кажуть, б'ючи себе в груди:
"Богу, бачите, вірно служу!"
507. Русь, сини твої вчені й невчені
Просять мудрости в зайшлих панів
І, як душі калічені, темні,
Вчать народ свій любити катів.
509. Море рабських традицій – топитись
Є де внукам! Не праведний Дім
Рідних Сил, а капличка: сваритись,
Щоб було де (традиції!) всім!
510. Прадід в ярмах ходив. І дід внуку
Мовить гордо: "Традицію чти,
Вчись молитись в ярмі й цю науку
Вихваляй, як кропило й пости!"
518. Ви віками молились гречину –
Толк губили на рідних шляхах.
Пробудіться! Пізнайте причину
Горя вашого в ваших ділах.
519. Рабські звички діди дали внукам:
Щоб охлопились, спутали гнів,
Вбили ум, душу кинули мукам.
Возлюбивши своїх ворогів.
522. Звички рабські тримають у рабстві
І невчених, і вчених рабів.
Звички волі тримають в лицарстві
І невчених, і вчених синів.
523. Раб не вміє відважно хотіти
І не вміє за честь умирать.
Він привиклий со страхом тремтіти
І со страхом на світ нарікать.
524. Люд гнучкий, як весною лозина,
Бив поклони і поле орав:
Звички тата приймала дитина –
Рабством раб сам себе обділяв.
540. ПРИВЕДІТЕ синів, я наснажу
Їхню кров переможним вогнем,
Щоб Диявола стерли на сажу,
Поздоровили світ з новим Днем!
541. Приведіте доньок, в Іфіґіди
Я вогонь заберу і їм дам,
Щоб богинями стали. І гріти
Вміли душу Дажбожим синам.
542. Приведіте доньок, їх убрати
Треба в злото і пишний наряд.
І манери вибагливі дати,
Щоб їх вабом пишавсь Києград.
544. Мати добра не та, що до школи
Правд чужих шле синочка й дочку,
Щоб зрікались себе, мали поли
Чужостильні - науку чужу.
545. Дітям школа чужа дає волю
Рідну Правду ганьбити, діла
Ратних Предків, принизити долю,
Матір добру, що душу дала.
546. Мати добра не та, що бажає
Доні зятя з чужих островів,
Воя рідного в двір не пускає,
Бо він ранений в шалі боїв.
548. Добра мати не ніжить, гартує,
Сина вчить непокірних скорять.
Рабська мати дух дітям каструє,
Щоб їх тілові ситности дать.
549. ЗНОВУ - знову одна і та ж казка –
Все вертаюсь туди, де є плач,
Де юдейський пассовер (чи паска),
На козацькім столі спотикач.
551. Вірять в чудо чуже. Рідне худне,
Рідне корчиться, чахне рабом,
Родить мислі охлялі, як блудне
У лакея - п'яниці чолом.
553. Примиритись не можу я. Віра,
Рідна Віра - це Сонце моє!
Чую, кажуть мені: "Ти невіра,
У тобі - дух поганства жиє?"
555. Дух поганства? Твоя рідна мати
Чтить життєпис юдейських царів.
Відучили її шанувати
Чрева плід свій (Дажбожих синів).
557. Гамаликам юдейського чату
Б'є доземно сердечний поклін
Ради Йсуса. Неситому кату
Книш пече, а сама їсть паслін.
560. Чом наруга така? Як закути
Рідні мислі в потужні діла?
Де дістати рецепт, зілля-руту,
Щоб людина в людині жила?!
562. ВІРЮ, слово моє темні скали
Забобонних марнот розбива,
Щоб єрейські тортури пропали,
Воля Сонцем в душі ожила.
563. Є на світі молитв пребагато
І пророків, і зла, і чудес.
Думи, думи мої, духа злато:
Не ти перший, Ісусе, воскрес.
564. Воскресав Деонісій і Митра,
Озиріс добродушний (не Сет!),
І Бог Крішна, і Огні. Не хитра
Вість моя і проста, як стилет.
565. Воскресають боги, сини Божі,
Чесні люди, пророки. Брати,
Крізь епохи минулі, негожі
Тяжко м'ні до вас Сонце нести!
566. Я прийняв би Христові всі муки,
Голод Будди, терпіння святих,
Щоб побачить твої вільні руки,
Мій Народе, без ласок чужих!
569. Вірте мукам розкутого сина,
Що народжений з вашого "Я",
Він на ваших очах, як сльозина,
Він орел ваш і ваше дитя.
570. Будда добрий, але не всі люди
Вірять Будці. Христові також.
Світ тому є прекрасний, що всюди
Не однаково квітне сад рож!
571. Ні Яґвшуя, ні Ягве, ні Будда,
Ні поклонники Маркса, ніхто
Україну мою не розбудить
Ні за десять століть, ні за сто!
572. Хто розбудить її?! Лише сила
Ратних жертв (Український Вулкан!).
Не зламає її тоді крила
Ні святий чужинець, ні тиран!
573. КОЖНЄ плем'я колись і понині
Має долю свою і мости,
Не підходять моїй Україні
Ні криваві зірки, ні хрести!
574. Греко-римські манери і зради
Скрізь в Європі лишили сліди.
Україно моя, Бога ради,
Будь собою з собою завжди!
575. Не мавпуй прусака, мудрість жида
І латинів, і чудь (москаля),
Бо придбаєш духовність гибрида,
Мисль не буде твоєю твоя.
576. Україно моя, всі секрети
Я відкрию Тобі: Ти свята,
Ум тренуй, не занедбуй багнети,
Щоб твоя була воля твоя.
577. Ум тренуй, не занедбуй багнети,
Скорпіона души - рідний чвар.
Рви чужі душеловні тенета,
Рідну Віру плекай - Божий дар!
578. Клекоти, Україно, вулканом,
Розхитай злі основи земель.
Йди на прю з чужим богом-тираном,
Що п'є кров твоїх рідних осель!
579. УКРАЇНА в Європі - це львиця,
Що із серцем дитини дріма.
Слави праведнорідна сестриця,
І їй рівних у світі нема!
580. Їй судилося Богом, судьбою,
Світ калічений боєм ідей,
Освіжити, умитись сльозою
За невинно закутих людей!
581. МАГА Врата. Сини Оріяни,
Дух мені Ваших Предків сказав,
Щоб порвав я духовні кайдани
І до Рідної Віри Русь звав!
582. На Русі на святій Волю рідну
Рідна Віра в собі берегла,
І наснагу владарську й свобідну
Щедро в душі синівські лила.
583. Щоб були ми з собою собою,
Щоб чужою була чужина,
Рідна Віра обмита сльозою
Дум моїх мені Богом дана.
584. ДО Народу прийшов я у гості,
Погостюю і знов відійду.
Душу чулу і мислі, і кості
На Жертовник Вітчизни кладу.
585. Хто збагне мої мислі, не буде
Себелюбним щасливим рабом,
Що кайдани обожнює, блудить
І душею своєю й умом.
586. Я моє не моє - Предків дари
Володарської волі і дум.
Українські сварливі отари,
Я прийшов, щоб будити Ваш ум.
587. Не гоніте! Прийшов я з Святині
Предків Рідних святої Русі,
Привітайте мене, брати, нині,
Я є Ваш, а ви - сльози мої.
588. Я прийшов, бо така воля Неба,
Воля Правди, Землі і століть.
М'ні ні слави, ні злата не треба,
М'ні чужа нерозсудлива хіть!
589. Крила дум моїх сильні й широкі
І натхненні священним вогнем.
Хитромудрі тирани жорстокі.
Ви із ніччю йдете, а я з Днем!
590. Ви калічили ум мого люду
Десять чорних пропащих століть.
Ви Мазепу судили без суду,
Чорноризні шамани, мовчіть!
592. ТРИ дні, Христе, тебе розпинали,
Мій Народ розпинають щодня!
Душу мучать і розум скували –
Розмокає од крови земля!
593. Тіло, Христе, твоє розпинали, -
Кат латинський душі не чіпав.
Нині душу мою закували,
Щоб я Рідної Віри не мав!
594. Я прийшов, мене ждали віками
Ті святі, кому Честь дорога.
Кат не вб'є мене словом, мечами,
У мені живе Воля й Снага!
596. Воплотилась в мені світла сила
Степових українських небес.
Мати-Русь мене розуму вчила,
Щоб я мудрістю волі воскрес!
597. ЗАРАТУСТРЕ, Ісусе і Крішна
Був я гостем у Вас, тепер Ви
Завітайте до мене, щоб грішна
Совість людська не кпила з Руси.
598. "Гарі, Крішна" - співають брагмани, -
Ти наш, Бог, наше сонце і світ!"
"Віті, Будда!", - лунають пеани:
Кожний хвалить свій зоряний міт.
599. Гості добрі мої, сини Божі,
Ви не можете Люд мій спасти,
То мене не судіте. Пригожі
Україні дарую мости!
600. Я дарую мости з мислі, з грому,
З мого серця, з душі і краси,
І речу: "Повертайтесь додому,
Блудні діти святої Руси!
601. "Я святу Україну хрестити
Не дозволю ромейським попам –
Без їх діл вона буде світити
І мені, і прийдешнім вікам!
605. Жде мій Люд вчителів мудрочолих
Із Дажбожим гербом на грудях,
Проповідників чесних, не кволих,
З побратимським вогнем у серцях.
606. Прийде рідний духовний Учитель,
Буде вчити про рідні діла.
Українського Духу носитель
Не продасть чужинцеві чола!
609. Я люблю мій Народ, як дитину
Любить мати, що пестить і б'є.
За любов я страждаю і гину,
Люде мій, моє серце, твоє!
610. Я сміюсь з твого горя, а тихо
Плачу. Гірко. А сльози - як сіль.
Людства я сирота: дивне лихо
Впало в серце і множиться біль!
611. Біль, не біль! Я родився будити
Сонну Русь - традиційних рабів.
Рідним Духом братів поріднити,
Рідним Духом святити синів!
612. МІЙ Народе, вставай, пробудися,
Правдоносна твоя вільна рать!
Духом чину, звитяг збагатися,
Хоче Бог Рідну Віру вітать!
613. Бог - це Воля і Мудрість народу,
Бог - це Правда святої Руси.
Бог - це Дух Українського Роду,
Світ Любови, обличчя Краси.
615. РАДЖУ я Рідну Віру прийняти
В кожній краплі крови, у чуттях
Її мудрість святу звеличати,
На яву жити з нею і в снах.
616. Жити з нею у примхах дитини,
В ніжних ласках дівчини, в тюрмі,
В материнських солоних сльозинах,
На фронтах, на колючій стерні.
617. Жити з нею на смертній постелі,
В болях серця, в самітній журбі,
У святині праматері Лелі,
В такті серця, в тяжкій боротьбі.
618. Жити з нею у горах Сибіру,
На сухих австралійських пісках,
В Парагваї, на схилах Паміру,
І в канадських багатих містах.
619. Зміст життя і ходіння, і пляни
Українську придбають вагу.
Русь свята зцілить душу і рани.
Серцю дасть переможну снагу.
620. І Русич (українець) пізнає
Корінь пекла і раю, і зла,
І народам Землі прочитає
Книгу Мудрости, Правди, Добра .
622. І народяться в нас добрі діти:
Вільна кров до їх жил попливе.
Буде мати-Вітчизна радіти,
Що під сонцем Свобода живе.
625. Про орлів моїх дум, що ніколи
Не давали спокою мені,
І були замість хліба і соли
У години веселі й сумні.
626. Правда рідна у рідному серці
Рідну Віру плекає завжди,
Помирає і квітне у герці,
Щоб потомкам дать волі сади!
627. Рідна Віра кладе рідні карби
На костисті рамена віків,
Родить вічні божественні скарби,
Родить воїв, святих мудреців.
628. "ХТО я є? І які вчив науки? –
Люд питає, - Де правду черпав"?
Я учив сам себе. Сміх і муки
Українські душею пізнав.
628. "ХТО я є? І які вчив науки? –
Люд питає, - Де правду черпав"?
Я учив сам себе. Сміх і муки
Українські душею пізнав.
632. Я син матері (син оріянки)
Її радощі, серце і спів,
І недоспані ночі, і ранки,
Я такий, як і сотні синів.
634. Сповила мене мати, як знала.
Я був богом для неї, життям.
Серцем серце моє зігрівала,
І чуття мої гріла чуттям.
635. І я виріс на скитських могилах,
У степах, де волошки, жита.
Потекла у моїх юних жилах
Кров Дажбожих онуків свята.
636. Потекла у моїх юних жилах
Святославова кров русичів.
Як поранена чайка на хвилях,
Я цілющих шукав берегів.
637. І в крові народилась обнова –
Сила внуків Дажбожих, їх рать.
О, ні Маркс, ні Ісус, ні Єгова
Рідну Віру мою не вмертвлять!
640. Я відроджую волю Дажбожу –
Вольне "Я" України (Руси),
Гідну силу її і пригожу
Оріянську чеснотність краси!
643. Ум родився мій з чистого злата
Українського світу - ума.
Земле вічная, нене багата,
Не один я, а ти є одна!
644. Не один я, що кров твою маю
І волошковий колір очей,
І напій животворний черпаю
Із твоїх вічноюних грудей.
645. Я твій син, я твій гнів, вічна слава,
Я з Твого народився зерна,
Вільним духом моїм Величава
Будь вовіки і віки Одна!
646. Є земель на Плянеті багато,
Сонць у космосі много горить,
Де життя моїх Предків почате,
Там і скарб мого щастя лежить.
652. Я натхненник Дажбога. Я з грому
Слави Предків Русі творю Хід
Віри Рідної. Богу чужому,
Щоб не кланявсь мій добрий Нарід.
653. Говорив я з Христом і Мойсеєм,
Мудрий Будда був свідком мені.
Не тужу за чужим прометеєм,
Сиротою йдучи по стерні!
661. І не має ні ночі, ні днини,
Щоб у серці любов не жила,
Мій Народе, до тебе. Перлини
Дум святих мені мати дала.
675. Русь, будись! Відбери у монгола
Славу рідну, окрадена Ти.
Від релігій чужих стала квола
І сумна, як підгнилі хрести.
688.Русь, будись! Не лякайсь мого ходу,
Я – твій син, твоєї крови,
Вольна іскра невольного роду,
Вольні мислі твоєї глави!

Останні записи

Опубліковано Зоріна Небокрай 6 November, 2015 - 02:51

Я виплакалася, читаючи його творчість. Говорить прямо в душу! Пропоную познайомитися з творчістю Л. Силенко. Звичайно, що знайдуться протиріччя, можливо щось неприємне. Гірка правда! Силенко - це зов крові! Він об'їздив світ вивчаючи кожне слово в кожному давньому писанні. Можна і послухати. Мага Віри я ще не читала .

Опубліковано Анатолій Висота 6 November, 2015 - 07:51

Зоріно, я помітив твій щирий коментар, написаний сьогодні, 6 листопада 2015 р. вночі. Гарна публікація. Матимеш від мене за неї 10 галів. Дома маю й читав Силенкову МАГА ВІРУ. Моя баба Федора мала дівоче прізвище СИЛЕНКО. З наголосом на И. Вона родом з Трипілля.

Опубліковано Зоріна Небокрай 6 November, 2015 - 19:50

Щиро дякую, Анатоліє, за підтримку! Ось така в нас сильна родина!

Опубліковано Майя 6 November, 2015 - 22:14

Дякую, пане Анатолію і пані Зоріно! Так є, що завдяки НО, можу спілкуватися тут, читати такі твори, шукати відповіді на свої запитання, діяти. Читала, і линули думки... Ось одна з них: світ білий і одночасно кольоровий. Вишивання - вишиванка гладдю і хрестиком, білим по білому (чистота, святість, краса ). Є і кольорові ... У книзі "Вишивання долі" М.Чумарної зірки різнокольорові, як веселка. Зірки восьмикутні - 4 вісімки... Країна Магогія, дольмени..."Русичі і Магоги, і Скити - Роди кровні, відважні, старі Українцями стали...Прославляли походи предавні, Рідний Звичай і Рідну Печать"... Дякую.

Опубліковано Арсен Дубовик 11 November, 2015 - 10:43

Певно, що "хрестоси".

125. "Не хитруйте, Ромеї прокляті, Я син Волі і Слава Русі. Меч мій кутий із сонця. І в златі Ходить Русь. Ми - хри(Е)стоси усі.

...яка різниця – Хрестос чи Христос? Річ у тім, що ці два зовнішньо подібні слОва позначають зовсім різні поняття. Гелленське, тобто давньогрецьке слово «хрестос» (χρηστoς) є дуже давнім, адже часто зустрічається в творах античних авторів. У різних контекстах воно, згідно зі словниками, позначає такі якості, як «хороший, найкращий, добрий, доброзичливий, щасливий, успішний, сприятливий, порядний, чесний, впорядкований, облаштований, корисний, благотворний, шляхетний, благородний». В античні часи цим словом також називали людей, які досягнули високого рівня просвітлення, мудрості, святості, досконалості, божественної свідомості. Саме в такому значенні воно вживається в Євангелії, наприклад: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти хрестос – Син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Мт 16.16–20)....

Опубліковано Зоріна Небокрай 13 November, 2015 - 00:26

Дякую, Арсене! Згідна і поправлю на "хрестоси".