Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася досить широка стаття Анни Вєяк, у якій вона критикує литовську організацію «Вільнію», хоч звичайно, не так нахабно, як це робить стосовно українців якийсь Тусов-Любанський з Києва, що в найчорніших фарбах змальовує діяльність українських націоналістів і особливо партію «Свободу». Перш за все, авторку турбує те, що нібито литовські органи влади свідомо проводять литовізацію польської молоді, що проживає у Литві і є громадянами цієї демократичної європейської країни. У своїй статті авторка наводить цікаві факти.

Ось деякі з них: було проведено опитування 923 учнів середніх та початкових класів польських шкіл у Вільнюсі і 85 % з них задекларувало себе поляками, 10 % - литовцями, 3,5 % - росіянами і незначна кількість білорусами; 98 % з них послуговуються польською мовою, стільки ж послуговується польськими телепередачами та польською літературою. Парадоксальним є те, що другою мовою поляків, що мешкають у Литві є, на жаль, не литовська, а російська і нею послуговується 66 % учнів, а литовською – лише 35 %. Думається, що така ж ситуація є і в польських школах на Україні.

Ще донедавна учні польських шкіл Львова, як і переважаюча більшість поляків цього міста, особливо інтелігенція, воліли розмовляти, поза межами свого помешкання, російською мовою. Думається, що не слід закидати «Вільнії» спробу литовізації, бо як бачимо, значний відсоток польської діаспори в Литві ще не позбулвся радянського виховання, а чимало з них мають у своєму лексиконі терміни «Віленщина» та «Ковеньщизна», що нагадує інший термін такого роду – «Малопольська всходня». Все ж у Литві кресов’яки не такі агресивні, як їх земляки, що походять із Галичини чи Волині. Ось кілька прикладів. Хоч з 1939 р. Галичина не є у складі Польщі, а нині це частина незалежної України, все ж кресов’яки та й не тільки вони, у своїх статтях і надалі вживають колишні польські назви українських міст і сіл. Наприклад, м. Івано-Франківськ пишеться тільки Станіславів. Досить переглянути будь-який номер польськомовної газети «Кур’єр галіційський», щоб переконатися у вище сказаному. В цій газеті (16-29 листопада 2010 р.) журналістка Юлія Локетко з легкої руки перетворила с. Стрілковичі Самбірського району з українського села в польське, назвавши стою статтю «Wizyta w Strzalkowicah-polskiej wsi pod Sambore». Археологи знайшли біля с. Стрілкович поселення часів бронзи – ІІ тис. до н.е. Хотілося б спитати шановну добродійку – Юлію Локетко: «Чи тоді тут теж була польська влада?»

Сенсаційною новиною, що з’явилася на шпальтах світових і місцевих мас-медіях була інформація про визнання російською Думою факту розстрілу польських офіцерів під Катинню та в інших місцях на території колишнього Радянського Союзу, хоч цей доконаний факт давно всім відомий.

А як у Польщі? Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася інформація д-ра Єжи Буковського, члена Воєводського комітету Охорони пам’яті війни і мучеництва в Кракові, в якій підкреслено, що воєводський комітет цієї організації рішуче вимагає, переважаючою кількістю голосів, звільнити із займаної посади секретаря Ради пам’яті війни і мучеництва д-ра габ. Анджея Криштофа Кунерта. Ухвала була прийнята 18 листопада 2010 р. В чому ж звинувачують п. Кунерта? Річ у тім, що він ініціював, відкриття пам’ятника солдатам Червоної армії в Оссові, що під Варшавою і про це йдеться в ухвалі. Пам’ятник був відкритий 2 листопада цього року. На жаль, не знаємо, чи була якась домовленість з цього приводу між урядами Польщі та Росії і чи є тут якийсь зв’язок із визнанням розстрілу польських офіцерів у Катині. Але те, що ця подія, без сумніву, пов’язана з візитом російського президента Дмітрія Медведьєва – факт. Швидке впорядкування цвинтаря радянських солдатів і відкриття пам’ятника очевидно розізлило кресов’яків і польських шовіністів і зокрема представників краківського відділу КОПВ і М. Кунертові закинули і те, що він не підтримав побудови мавзолею загиблим учасникам Листопадового повстання в Копній Гурі, що біля Білостоку, що вибухнуло в листопаді 1830 р. проти російської окупації Польщі.

Дісталося д-рові Кунертові і за те, що на пам’ятнику загиблим польським високопосадовцям, що трагічно загинули під Смоленськом, відсутня релігійна та державна символіка. Поки що не маємо реакції на дану ухвалу з боку міністра культури уряду Польщі.

І все ж без антиукраїнських акцій, за останній місяць, у Польщі не обійшлося.

Читати далі