Вечір майже оминули своєю увагою новинарі. А там де немає камер та спалахів фотокамер - немає і народних депутатів, міністрів та інших "слуг народу". Лишень постать нардепа Олеся Донія зробила цей вечір виключенням з правил.

Особисто мене зацікавила творча частина заходу, тож ще до початку вечора я вирішив не катувати себе промовами та виступами поважних людей, і прийти на другу частину дійства. Однак, мені "поталанило" прийти вчасно... після того як кожен в залі отримав можливість сказати декілька слів про упосліджене становище української культури та мови, посварити владу нашу та сусідську, висловити особисте обурення чи захоплення різними подіями та явищами - я побачив на сцені Тараса Компаніченка. Вже після першого виступу метра я зрозумів, що прийшов не дарма. Взагалі, мистецька частини перевершила всі мої сподівання та затерла неприємні враження пустопорожньої балаканини. Нехай виступи молодих виконавців були аматорськими і не претендували на славу національного театру чи філармонії, - молодий запал та непідкупна щирість акторів запалили моє серце і змусили вкотре подумати про уроки, що нам їх дає історія. Певно, це і є найкраща згадка про чин Крутянців.

Хоча, ні... найкращою згадкою про чин буде Чин.

--------------------------------------

В тему:

Подвиг студентiв пiд Крутами: символ перемоги чи приреченостi?

По кривавій по дорозі нам іти у світ

Честь і Слава