СадВ огні нестримної навалирубали, різали наш сад...А ми дивилися назаді за минулим сумували...Руками власними тюрмутворили ми собі одвічну...О будьте прокляті,— комуназад повернуте обличчя!Кати нас брали на штикиза слово, правдою повите...Ви ж розумієте?! Вікине знали ми, чиї ми діти!..Хтось застромив у серце шилов чеканні марному весни...В саду розкішному лишилисьодні пеньки та бур'яни.Кати на струни наші жилитягли із рук, як сон, блідих...І з нас співців собі купили,щоб грали їм на струнах тих.Ми йшли кривавими стежками,нам тільки снився волі гук.І похоронно над полямикричав і плакав чорний крук...Він нам кричав про волі гнів,щоб ми повстали, захотіли!