Україна перерахувала Ізраілю понад 7 мільйонів доларів на компенсації родичам загиблих у катастрофі літака Ту-154, збитого над Чорним морем восени 2001 року.

Про це повідомив речник Міністерства закордонних справ Маркіян Лубківський.

За домовленістю з Ізраїлем та Росією, громадяни якої також загинули у катастрофі, родини кожного загиблого отримають по 200 тисяч доларів.

Подібна угода щодо компенсацій родичам загиблих була укладена 26 грудня в Москві із російським урядом. Тепер вона потребуватиме ратифікації парламентами країн.

Водночас під час останніх переговорів Росія та Україна не обговорювали можливість виплати компенсацій авіакомпанії “Сибір”, яка виконувала рейс. Тому інформація про це на офіційному сайті МЗС Росії стала для Києва сюрпризом.

Про це заявив пан Лубківський: “Для нас ... було певною несподіванкою, що це питання з’явилося на офіційному сайті Міністерства закордонних справ Російської Федерації, оскільки саме це питання під час переговорів у Москві не розглядалося. Крім того, ми виходимо з того, що з підписанням угоди всі питання, пов’язані із загибеллю людей в цій катастрофі, на міжурядовому рівні врегульовано. Це питання – питання “Сибіру” – в даний момент не стоїть на порядку денному міжурядових переговорів, оскільки воно лежить в іншій площині”.

(Між іншим, міжурядову угоду з Ізраілем щодо компенсацій за жертви катастрофи Ту-154 було ратифіковано українським парламентом голосуванням руками. Опозиція оскаржує легітимність всіх голосувань, проведених минулого тижня.)

В той же час Україна не визнає своєї провини за катастрофу і виплачує гроші тільки з гуманітарних міркувань. І взагалі, сама ця справа викликає дуже багато запитань, які ніяк не узгоджуються з “офіційною російською версією”.

1. Ракету російського виробництва було запущено з російського полігона в Криму (за безпеку відповідає російський начальник полігона). Запускав український оператор під наглядом російських фахівців в присутності командуючого російського ВПС-ППО генерала Карнукова (йому, між іншим, оперативно підпорядковане й українська ППО). Чому всю провину приписують Україні?

2. Чому Росія вперто відмовляється шукати “чорний ящик”, мотивуючі це тим, що у Чорному морі висока концентрація сірководню, що може вибухнути? Тобто впавший на високій швидкості “чорний ящик” вибуху не викликав, а акуратний безпілотний батискаф, що шукає самописець по сигналу встановленого на останньому радіомаяка, обов’язково вибухне?

3. Чому не спрацювала система самоліквідації ракети, натомість вона пролетіла не заявлені 100, а 400 км і збила літак? Чи не вина тут російських розробників і виробників?

4. Чому російське керівництво полігона затримало стрільби на одну годину – рівно настільки, наскільки затримався цей нещасний ТУ-154 через непередбачену посадку в Болгарії? Його що, навмисно чекали?

І перелік таких “чому” цим не вичерпується.

Доволі дивно виглядає позиція Президента України. Україна не визнає своєї провини, розслідування не проводиться, переконливих доказів немає, купа фактів, що не вписуються в “офіційну російську версію”. А Президент раптом починає каятись від імені України, звинувачувати українських військових і вимагати взяти всю провину на Україну.

На думку приходить аналогія із сьогоднішнєю ситуацією в Литві. Там сейм готується до імпічменту Президенту не за якійсь злочини, а лише за те, що Президент є залежним від сторонньої людини (в даному випадку – від російського бізнесмена). А від кого є залежним Президент Кучма, що вимушений так дивно поводитись?