Жовтнева революція — то великий «розвод на гроші»

Західний дослідник Гриффін стверджує, що планування і фінансування революції здійснювалося фінансистами Німеччини, Англії і Сполучених Штатів.

У січні 1917 р. Лев Троцький жив в Нью-Йорку, працюючи репортером комуністичної газети «Новий Світ». Потім він жив у Франції, звідки його вислали за революційні виступи. Незабаром він виявив, що є багаті уоллстрітівські банкіри, які готові фінансувати революцію в Росії. Одним з цих банкірів був Якоб Шіфф, чиє сімейство жило з Ротшільдами у Франкфурті. Онук Я.Шіффа Джон підрахував, що дід витратив приблизно 20 млн доларів для остаточного тріумфу більшовизму в Росії». Згідно з протоколом конгресу США від 2 вересня 1919  р., ще один банкір Еліу Руті пожертвував ще 20 млн долларов.

Банкіри Я.Шіфф і Е.Руті були не самі. Арсен де Гулевич, що знаходився в Росії з перших днів існування більшовиків, пізніше писав: «В особистих бесідах мені говорили, що на фінансування Російської революції більше 21 млн дол. витратив лорд А.Мілнер». 

«У 1915 р. для фінансування Російської революції була створена американська Міжнародна корпорація, — писав дослідник Гік. — Її директори представляли інтереси Рокфеллера, Ротшільдів, Дюпонів, Куна, Лоєба, Гаррімана і Федерального резерву США. Туди входили також Франк Вандерліп і Джордж Герберт Уокер, дідусь президента Джорджа Буша».

Гарі Аллен відмічав: «В більшовицькій революції були задіяні деякі з найбагатших і найвпливовіших осіб... Але, очевидно, ці люди зовсім не бояться міжнародного комунізму. Можна логічно припустити, що якщо вони фінансували революцію і не боялися її, то, мабуть, тому, що вони керували нею?».

Уїнстоном Черчілль написав у 1920 р.: «З днів Вейсгаупта, лідера таємничого Ордену іллюмінатів, до Кар-ла Маркса, до соціалістів Льва Троцького, Бела Куна, Рози Люксембург і Емі Голдман, ця всесвітня змова... неухильно зростала.

Рух грав дуже відчутну роль в трагедії Французької революції. Він був головною рушійною силою будь-якого підривного руху у XIX ст., і тепер, нарешті, ця смуга екстраординарних осіб невидимого світу великих міст Європи і Америки оволоділа російським народом до коріння їх волосся і стала фактино безперечним володарем цієї величезної імперії».

 Дослідники таємничих змов багато років запитували себе, чому капіталісти такого високого рівня, як Моргани, Варбурги, Шіффи і Рокфеллери могли потурати і підтримувати ідеологію, яка відкрито загрожувала їх багатству.

Німецькі філософи Гегель, Фіхте і Кант надихнули майбутні покоління ідеєю, що сучасна людина не має бути скута релігійними догмами і традиціями. 

 «Гегель був членом таємних товариств. Фіхте був масоном, майже напевно іллюмінатом, і звичайно підтримувався Орденом», — писав відомий дослідник таємних товариств Саттон. Сам Гегель, можливо, був членом німецької революційної ложі Ордену іллюмінатів з 1784 р., хоча ніяких конк-ретных документів знайдено не було. Він, напевно, підтримував масонську теологію раціоналізму.

Маркс направив теоретичну філософію Гегеля в материальний світ і розробив виняткове знаряддя управління людьми і подіями. Це стало відомим як діалектика Гегеля. яка блискуче була застосована на практиці. Західні капіталісти створили комунізм як конкретного ворога демократії. Такий конфлікт створив величезні ринки фінансів і озброєнь і, зрештою, привів до синтезу конфліктуючих сил. 

Члени секретних  товариств успішно використовували діалектику Гегеля упродовж століть. Вони виявили, що не варто чекати криз, а громадські виступи можна створити і керувати ними у своїх особистих інтересах. Таким чином, виникають цикли фінансових бумів і  росту, криз і революцій, воєн і загроз війни, і усе це підтримує рівновагу сил.

Повертаючись до Троцького, ми бачимо, що він залишив США 27 березня 1917 р. разом з майже трьома сотнями революціонерів і грошима, які забезпечила йому Уолл-стріт. За Троцьким стежили англійські агенти, що підозрювали його у співпраці з німецькою розвідкою, починаючи з його перебування у довоєнному Відні. Залишаючи Нью-Йорк, Троцький заявив: «Я повертаюся в Росію, щоб повалити тимчасовий уряд і припинити війну з Німеччиною».

Коли судно з Троцьким і його оточенням зупинилося в Галіфаксі вони і їх кошти були затримані канадською владою, що обгрунтовано боялася, що революція в Росії може звільнити частину німецьких військ, які тоді зможуть воювати з союзницькими військами на Західному фронті.

Але це занепокоєння зникло, коли старий друг президента Вільсона полковник Хаус сказав керівнику секретної британської служби Вільяму Вайсмену, що Вільсон хоче, щоб Троцького відпустили. 21 квітня 1917 р.  британське Адміралтейство розпорядилося випустити Троцького, який, маючи на руках американський паспорт, продовжив свою поїздку до Росії.

Після невдалої революції 1905 р. тисячі російських активістів були вислані, включаючи Троцького. Тоді ж Ленін пристосував теорії Гегеля, Фіхте, Раскіна і Маркса до політичної і економічної ситуації в Росії. (Після багаторічних спроб реформ і після бунтів у Санкт-Пе-тербурзі цар був вимушений відректися від престолу 15 березня 1917 р. 

У той час коли Троцький їхав в Росію з американським паспортом і фінансами Уолл-стріт, Ленін також залишив заслання за допомогою німців у супроводі приблизно 150 підготовлених революціонерів. Його посадили в горезвісний «запечатаний поїзд» у Швейцарії, забезпечивши, принаймні, 5-ма мільйонами доларів. Потяг безперешкодно проїхав через Німеччину завдяки Максу Варбургу і вищому німецькому командуванню. Леніна, подібно до Троцького, в уряді Олександра Керенського також називали німецьким агентом. У листопаді 1917 р. Ленін і Троцькийзахопили владу у Росії.

Російські революціонери типу Леніна і Троцького використовувалися німцями для того, щоб вивести Росію з війни. Але на вищому рівні була створена примара на ім’я «комунізм» для підтримки страху і протиставлення комунізму і капіталізму, а згодом і комунізму та нацизму.

Ленін, безумовно, усвідомлював, що їм маніпулюють потужні сили. «Держава не функціонує так, як ми б хотіли, — писав він. — Людина на колесах, і їй здається, що вона ними керує, але автомобіль не рухається в бажаному напрямі. Він рухається так, як того хочуть інші сили».

Ленін називав ці сили «фінансово-монополістичними капіталістами».

Отож, головне питання: чи повернули свої капітали  банкіри, що фінансували революцію у Російській імперії?

Міжнародний банківський капітал, захопивши Російську імперію, кинув у маси гасло «Грабуй награбоване!». Проте більшовики грабувати допускали тільки своїх людей. Грабувати — то було привілеєм владної номенклатури. Адже ніхто з  більшовиків не знав, скільки вони протримаються, і тому на перших порах хапав усе, чим можна було поживити-ся. Відразу ж після захоплення влади були розграбовані палаци, захоплені коштовності і гроші банків, каси у торгівельних закладах. Вже у грудні 1917 р. більшовики заявили про експропріацію усіх банків, захопивши, таким чином, усі фінанси і золото Росії.

Ось що пише про це учений і письменник Ю.Козенков: «Ленін наказав ВЧК негайно узяти на облік усіх осіб, у яких можуть бути які-небудь фамільні цінності і заощадження. До цієї категорії відносилися усі громадяни, яких більшовики прирівняли до багачів, тобто тих, у кого дохід був 500 крб. на місяць і вище, а також власники нерухомості, акцій, векселів, грошових сум понад 1000 крб. Вони зобов’язані були представити в домові комітети заяви із зазначенням прибутків, адреси і місця служби. Особи, винні у невиконанні цієї вимоги, каралися штрафом у 10 тис. рублів або в’язницею. Сума заощаджень в тисячу рублів практично була... навіть у дрібних крамарів, кустарів, власників городів, не кажучи вже про інтелігенцію. Пізніше межу категорії багатих Ленін опустить до 1000 руб. на місяць. Для придушення будь-якого протесту проти цієї злодійської акції спішно створювалися латиські, німецькі, австрійські, угорські та інші інтернаціональні полки, які зміцнювалися комісарами». Так починалося завоювання Росії.

10 квітня 1918 р. міжнародний авантюрист і агент німецького генерального штабу, духовний батько Ленина — Парвус (Гельфанд) захоплювався величезною роботою, яку виконали народний банк і наркомат фінансів більшовиків. Цілий оберемок відомостей і інвентарних описів, рахунків, застав, сертифікатів і багато чого іншого, усе зведене в підсумкову таблицю награбованого більшовиками в Росії за цей час. Одних тільки золотих монет царс-бкого карбування минулого століття було захоплено більше 26 млн штук на загальну суму 265 млн золотих рублів. Окрім цього, мільйони золотих французьких франків, швейцарських франків, золотих гіней, ас-сигнацій фунтів, франків, марок, доларів. Срібні монети і зливки срібла, золото, коштовні камені. Всього по курсу 1913 р. ці багатства оцінювалися у 2,5 млрд золотих рублів. До цінностей музеїв ще не дійшли. Так золотий потік награбованих у Росії багатств спрямувався в Німеччину.

Другий золотий потік лився в Швейцарію, в її знмениті конфіденційністю банки. Ці банки не лише охоче приймали не відмите від  крові золото, але і наводили на своїх клієнтів ВЧК Росії. Не даремно Дзержинський їздив до Швейцарії, а Парвус зв’язував воєдино золоті потоки, які текли з Росії, на рахунки більшовицьких вождів у Швейцарії. Першими на цьому попалися Урицький і Володарський, потім Зиновьєв.

«Звичайно, одним з важливих завдань вождів більшовиків була і вдячність  банкірам США за їх допомогу у фінансуванні революції в Росії, — пише Козенков. — В Америку, з якою ще не було дипломатичних стосунків, відріджається з необмеженими фінансовими повноваженнями Карл Мартене, соратник Ленина, що повернувся з ним в Росію у квітні 1917 р. в «опломбованому вагоні» з Німеччини і який пізніше підозрювався у шпигунстві. У 1919 р. його мало не ррозстріляли за це, але врятував Ленін. Так от цей повпред Леніна, прибувши до США, купив будинок, відкрив своє бюро і почав переговори з американськими банками і фірмами, розміщуючи в них замовлення і гроші на суму майже у вісім мільярдів доларів!».

У чому ж справа? Чому раптом такий інтерес до США? Саме у ці роки Світовий центр закуліси, розташований у Лондоні, прийняв рішення про перебазування у США, які вони намітили зробити своїм центром. А щоб це зробити, треба захопити владу в Америці у свої руки. Для цього потрібні гроші... Тому з різних країн, і в першу чергу із завойованої Росії, почалося перекачування мільярдів у банки США. Тоді як Мартене накачує Америку награбованим у Росії золотом, Литвинов, що здійснював таку ж акцію в Англії, посилає йому 27 травня 1919 р. телеграму: «Уся наша політика проходить через прагнення до зближення з Америкою. Ми готові давати усілякі економічні концесії американцям переважно перед іншими іноземцями».

Проте незабаром поліція США провела обшук в будинку Мартенса і виявила масу листівок із закликом: «До робітників Америки! Боротьба робітників проти імперіалізму є громадянська війна...». Мартенс був негайно висланий зі США. 

Вже в цей час почалося масове розкрадання золота і коштовностей з Гохрану Росії. У травні 1921 р. Яків Юровський написав донос про те, що з Гохрана машинами вивозять кудись золото ящиками, а накази на це підписані керівникам справами Раднаркому і завізовані Леніном. Накази ці, наче були фальшиві, а до розкрадання золота мало безпосереднє відношення ВЧК і її керівники, зокрема, Бокій. Дізнавшись про це, Бокій заарештовує оцінювача Гохрана Я.Шелехеса, друга Юровського (обоє до революції були ювелірами і годинникарями). З Шелехеса відразу почали вибивати потрібні свідчення, і Юров­ський кинувся до Леніна, який негайно спробував витягнути Шелехеса з кігтів ВЧК і шле секретне послання Уншліхту, заму Дзержинського і безпосередньому начальникові Бокія, з проханням звільнити Шелехеса на поруки старих біль-шовиків. Проте Ленін дістає відмову... Він вибухає гнівним посланням, на яке Бокій йому відповідає вибаченнями і проханням не втручатися у справи ВЧК: «Адже ви добре знаєте, в чому справа. Хіба не ви ще в квітні 1921 р. прислали нам наступну записку: «Таємно, т. Уншліхту і Бокію! Це неподобство, а не робота! Так працювати не можна...» «Додається вирізка з газети «Нью-Йорк тайм» із вже зробленим (особисто Леніним): «Метою «робітничих» лідерів більшовицької Росії, мабуть, є маніакальне бажання стати другими Гарун-аль-Рашидами з тією лише різницею, що легендарний каліф тримав свої скарби в підвалах палацу у Багдаді, тоді як більшовики вважають за краще зберігати свої багатства банках Європи і Америки. Тільки за минулий рік на рахунки більшовицьких лідерів надійшло:

Від Троцького — 11 млн доларів в один тільки банк США і 90 млн швейцарських франків у Швейцарський банк;

Від Зиновьєва — 80 млн швейцарських франків у Швейцарський банк;

Від Урицького — 85 млн швейцарських франків в Швейцарський банк;

Від Дзержинського — 80 млн швейцарських франків;

Від Ганецького — 60 млн швейцарських франків; 10 млн дол. США;

Від Леніна — 75 млн швейцарських франків.

Здається, що «світову революцію» правильніше було назвати «світовою фінансовою революцією», уся ідея якої полягає у тому, щоб зібрати на особових рахунках двох десятків чоловік усі гроші світу. З усього цього ми, проте, робимо сумний висновок про те, що Швейцарський банк все-таки виглядав з точки зору більшовиків набагато надійнішим, ніж американські банки. Навіть покійний Урицький продовжує тримати свої гроші там. Чи не виходить з цього, що нам необхідно переглянути свою фінансову політику під кутом її більшої федералізації?».

Так увесь світ дізнався, що більшовицькі вожді — пересічні карні злочинці, злодії, тому у записці у ВЧК Ленін і робить акцент на «витоку інформації».  Але, схоже, розмежування в банді вже намітилося серйозне, і ВЧК грала свою гру, збираючи компромат на основних «паханів» більшовиків. Золото віднині почало спливати двома шляхами: за кордон на особисті рахунки і у сховища ВЧК, а партійні функціонери почали ділитися на два табори. Тих, хто оточував Троцького і збирався втекти, і тих, хто групувався навколо Сталіна, щоб будувати нову соціалістичну державу. Тих, у кого батьківщина була в будь-якому місці землі, де можна було солодко жити, і тих, у кого батьківщина була одна — Росія.

Через 5 місяців після скандальної публікації, газета «Нью-Йорк таймс» в номері від 23 серпня 1921 р. пише: «Банк «Кун, Лейба і К0», субсидуючий через свої німецькі філії переворот в Росії в 1917 р., не залишився у програші від своїх вдячних клієнтів. За перше півріччя поточного року банк отримав від Рад золота на суму 102 млн 290 тис. доларів (понад 20 млрд доларів по курсу 1990-х років). Вожді революції продовжують збільшувати вклади на своїх рахунках у банках США. Так, рахунок Троцького всього у двох американських банках за останній час зріс до 80 млн дол. Що стосується самого Леніна, то він наполегливо продовжує зберігати свої «заощадження» у Швейцарському банку, незважаючи на більш високий відсоток річних на нашому вільному континенті».

Більшовикам було мало грабувати населення, банки, музеї, палаци, торговельні підприємства тощо. Починаючи з 1917 р., вони почали грабувати імператорські гробниці, царські усипальні,  склепи і навіть мавзолеї святих отців. А 23 квітня 1922 р. Ленін підписує декрет «Про вилучення церковних цінностей на користь тих, що голодують».

«Цей крок захопив усіх, — пише Бунич, — ...Робота мала відбутися «пекельна». По країні налічувалося близько 80 тис. християнських церков, в основному православних. Загони ГПУ (так тепер називалася ВЧК) кинулися до воріт храмів і монастирів. Віряни намагалися своїми тілами захистити дорогоцінні святині. Мародери без усіляких коливань відкривали вогонь. З ікон зривалися дорогоцінні оклади і срібне начиння, включаючи дароносиці і паникадила XV — XVII ст., литі золо-ті хрести часів Іоанна Грозного і перших Романових, пакувалися у ящики і мішки. Виколупувалися коштовні камені, зривалися палітурки з Біблій, конфісковувалися усі знайдені золоті і срібні монети. Палали вогнища з древніх ікон, горіли інкунабули і палеотипи, Біблії XIII ст., крушилися олтарі».

У травні 1922 р. патріарх Тихон був заарештований разом з усіма членами Священного Синоду. 32 митрополити і архієпископи були розстріляні...

Усі ці події дуже нагадують Французьку революцію. Велика афера усіх віків під умовним найменуванням «Світова революція» продовжувала свій переможний хід. Не існує цифри, здатної  якоюсь мірою підвести грошовий підсумок розграбуванню Російської імперії. Зруйновані церкви височіли серед попелища пам’ятниками загиблої цивілізації. Переважна частина інтелігенції була закатована, розстрілянаі або втікла з країни. Сільське господарство зруйноване, економіка развалена, річковий флот загинув, рухомий склад залізниць  знищений. Росія перетворилася на поле, усіяне лише мертвими кістками.

А що ж вождь революції — Ленін? У грудні 1922 р. сталася трагічна несподіванка. Ленінському поручителеві у всіх фінансах партії більшовиків і особистих вкладах вождів у Швейцарії Ротштейну у швейцарському банку заявили, що за вказівкою власників, а точніше їх уповноважених, шифрів, що знали комбінацію, і девізів, усі гроші основного капіталу переказані на три окремі рахунки з новими цифровими комбінаціями. Правда, гроші на особових рахунках залишилися незайманими. Парвус завдав Леніну потужного удару. На вимогу Леніна його привозять у Кремль, де найбільш страшні побоювання стають фактом. У кабінеті вождя здійснено ретельний обшук, розкрито сейф і вилучені «архісекретні» документи, включаючи банківські довіреності, чекові книжки і цілу колекцію закордонних паспортів. Це його остаточно добило. Це був саме той удар, від якого він не лише не зміг відновитися, але і помер у страшних муках...

От як описує І. Бунич останні дні вождя: «Воїни-інтернаціоналісти цілодобово несли караул навколо розкішного двоповерхового особняка, колишнього заміського палацу великого князя Сергія Олександровича, у Горках. У морозну різдвяну ніч 1923 р. вони почули страшне виття, здавалося, прямо з-під будинку. Стояла глибока ніч, в небі світив повний місяць. Клацнувши затворами своїх  австрійських карабінів, вартові стали сходитися на джерело виття, вирішивши, що до особняка підійшли з лісу вовки. Але вовків не було. На заскленій веранді першого поверху в кріслі-каталці сидів Ленін, одягнений в тілогрійку і валянки. Піднявши виснажене обличчя до місяця, він протяжно і дико вив. Злий дух волав до своїх побратимів у космосі, просячись на волю. Він зробив свою справу...

У тріскучі морози січня 1924 р. робітники копали котлован під тимчасовий мавзолей Леніна. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїна, схоплена морозом, не була помічена відразу. У першу ж відлигу труба лопнула, заливши людськими випорожненнями мавзолей. Дізнавшись про це,  патріарх Тихон, шо перебував під домашнім арештом  скорботно завважив: «По мощам і єлей».

За матеріалами книги «Невидимый заговор против человечества»
підготував А.ГуСЄВ