Важливість: 
2
За поставки по ленд-лізу Росія не розрахувалася і досі!

Тільки в 1972 році у Вашингтоні відбулося підписання угоди про врегулювання розрахунків за ленд-лізом. За цією угодою, СРСР зобов'язався до 2001 р. заплатити 722 млн. дол., включаючи відсотки. До липня 1973 р. були здійснені три платежу на загальну суму 48 млн. дол., після чого подальші виплати припинилися. У червні 1990 року під час переговорів президентів США і СРСР сторони повернулися до обговорення боргу. Був встановлений новий термін остаточного погашення заборгованості – 2030 рік і сума – 674 млн. дол. Після розпаду СРСР зобов'язання за цим боргом перейшли до Росії.

2lend-liz.jpg

Гаррі Гопкінс і Йосип Сталін під час зустрічі в Кремлі. 30 липня 1941 р.

Генерал А. М. Корольов і генерал-майор Дональд Коннелі тиснуть руки на тлі поїзда, який прийшов в рамках поставок по ленд-лізу


Працівники господарчої служби РСЧА приймають вантажі по ленд-лізу


Рузвельт визнавав наявність досить сильних позицій ізоляціоністів, які вважали, що Сполученим Штатам краще триматися осторонь європейської політики. Тому він обрав шлях обережного залучення США до антинімецької політики за допомогою поступового впливу на політикум, засоби масової інформації та різні верстви американського суспільства.

Так, 5 червня 1937 року Рузвельт виступив у Чикаго з так званою «карантинною промовою», в якій, характеризуючи тодішню міжнародну ситуацію, зазначив:

«Здається, на жаль, вірним, що епідемія всесвітніх беззаконь починає розповсюджуватися у ширину. Коли епідемія заразної хвороби починає розповсюджуватися у різні боки, суспільство об’єднаними зусиллями влаштовує карантин для хворих, задля захисту здоров’я інших і запобігання розповсюдженню зарази».

***

15 травня 1940 року, в найтяжчий для Великобританії час, прем'єр-міністр країни Вїнстон Черчілль звернувся до президента США Франкліна Рузвельта з пропозицію про надання Англії «у тимчасове користування 40 або 50 старих есмінців» в обмін на британські військово-морські і повітряні бази в Атлантичному океані. Цим листом Черчілль підкидав американцям ідею використовувати у взаєминах між двома країнами схему оренди, або, як це було б названо зараз, оперативного лізингу. Рузвельт одразу звернув увагу на передбачувану особливу форму орендних відносин, яка на той час вже мала прецеденти в американській історії. Угода «есмінці на бази» відбулася рівно через три місяці.

Черчілль пропонував американському президентові три варіанти взаємодії: безоплатна передача; здійснення поставок на попередніх умовах оплати готівкою; лізингові відносини або оренда обладнання. Перший варіант був для Англії найкращим. Однак, у відношенні як першого, так і другого варіантів Черчілль не ставив особливих ілюзій, добре знаючи Рузвельта і його можливості в Конгресі. Найбільш реальним представлявся третій – організація взаємин між двома країнами на основі оренди або лізингу.

Для Рузвельта це теж був найбільш прийнятний спосіб взаємодії між двома англомовними країнами, оскільки аналіз громадської думки та різні політичні дискусії, що проводилися в країні, показали велику вигоду здачі озброєння в оренду в порівнянні з наданням кредитів. Крім того, застосування нової ленд-лізівської програми давало можливість не тільки відкрити в США нові робочі місця, а й надавати серйозний вплив на політику держав – одержувачів допомоги.

На американців найбільше вплинула та форма, в яку наділив пропозицію про надання допомоги Рузвельт: «Уявіть собі, що загорівся будинок мого сусіда, а у мене на відстані 400 – 500 футів від нього є садовий шланг. Якщо він зможе взяти мій шланг і приєднати до свого насосу, то я зможу допомогти йому загасити пожежу. Що ж я роблю? Я не кажу йому перед цією операцією: «Сусід, цей шланг коштував мені 15 доларів, тобі потрібно заплатити за нього 15 доларів». Ні! Яка ж угода відбувається? Мені не потрібні 15 доларів, мені потрібно, щоб він повернув мені мій шланг після того, як закінчиться пожежа».

[Так ідею ленд-лізу сформулював Гаррі Гопкінс, агент радянської розвідки. – В.Ф.]

За розпорядженням президента в міністерстві фінансів стала поступово створюватися робоча група з розробки законопроекту про ленд-ліз. [А там, як ми знаємо, працював агент радянської розвідки Декстер Вайт. – В.Ф.] До роботи підключили співробітників військового і військово-морського міністерств.

***

Етапною же вважається промова Франкліна Рузвельта в червні 1940 року у Шарлотсвіллі, Вірджинія, в якій він наголосив:

«Сьогодні десятого червня 1940 року, у цьому університеті, заснованому першим американським вчителем демократії, ми возносимо наші молитви і шлемо наші найкращі побажання тим, хто за морями веде з великою мужністю битву за свободу».

А далі президент Рузвельт став на шлях прямого порушення законів США!


10 січня 1941 р. в Сенаті і Палаті Представників почалися слухання по новому законопроекту. 11 березня 1941 р. Закон про ленд-ліз був підписаний, а вже 27 березня Конгрес США санкціонував перші асигнування на військову допомогу в розмірі 7 млрд. дол. Таким чином, Закон запрацював одразу ж після прийняття.

Регулювання розрахунків здійснювалося у відповідності з наступними принципами:

1) поставлені матеріали: машини, різна військова техніка, зброя, інші предмети, знищені, втрачені та використані під час війни, – не підлягали оплаті;

2) майно, що залишилося після закінчення війни і придатне для цивільних цілей, належало оплатити повністю або частково на основі представлених США довгострокових кредитів;

3) Закон передбачав і можливу відмову в постачанні матеріалами з причин секретності (в першу чергу, обладнання) і першочерговому задоволенні потреб власних збройних сил;

4) військові матеріали, що збереглися, залишалися у країни-одержувача, але уряд США залишав за собою право витребувати їх;

5) обладнання, виробництво якого не було завершено до кінця війни, і ленд-лізівські матеріали, що перебувають на складах урядових установ США, могли купуватися країнами, для яких вони замовлені, з наданням американського довгострокового кредиту;

6) термін поставок за законом встановлювався спочатку до 30 червня 1943 року, а потім щорічно продовжувався.

У відповідності з цими умовами уряд США укладав угоди з союзними країнами. Кожна держава, яка підписала цю угоду мала надати фінансовий звіт. Крім цього, країни-лізингоотримувачі брали на себе зобов'язання сприяти захисту Сполучених Штатів і надавати їм допомогу матеріалами, які були у них, а також надавати різні послуги і інформацію.

Згідно із законом про ленд-ліз здійснювалися поставки не тільки озброєння, а й промислового устаткування, торгових суден, автомобілів, продовольства, палива, медикаментів.

***

22 червня 1941 року, після початку війни Німеччини з СРСР, Черчилль і Рузвельт пообіцяли Сталіну забезпечити Радянський Союз максимальною кількістю тих матеріалів, яких потребувала країна. Для цього у військово-морському міністерстві була розроблена, а в Конгресі США проведена Програма Перемоги, яка передбачала збільшення військового виробництва як мінімум в два рази.

1 жовтня 1941 року в Москві було підписано Перший Московський Протокол про постачання Радянському Союзу до кінця червня 1942 р. У кінці місяця, 30 жовтня, Рузвельт повідомив Сталіну, що американські поставки будуть здійснюватися під безвідсоткову позику на суму 1 млрд. доларів. З оплатою протягом десятиліття, починаючи з шостого року після закінчення війни (сам же закон був поширений на СРСР 28 жовтня, тобто за два дні до офіційного повідомлення).

Протягом всієї війни були підписані ще три Протоколи – Вашингтонський, Лондонський і Оттавський, – названі так за місцем підписання. Термін дії першого був визначений з жовтня по 30 червня 1942 р.,  наступні ж протоколи продовжувалися по липень 1943 р., липень 1944 р., травень 1945 р.

Офіційно ленд-лізівські поставки були припинені 12 травня 1945 р., і з цього дня аж до переходу Червоною Армією маньчжурської кордону завезення вантажів здійснювався вже по «спецпрограмі 17 жовтня» і додаткового до неї списку Молотова-Мікояна. Відповідно до Протоколів встановлювалися максимальні обсяги військових і цивільних матеріалів, які США і Великобританія могли виділити Радянському Союзу.

***

Вочевидь, небагато росіян знає, що один з найкращих радянських льотчиків-асів тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін воював на американському винищувачі «Аерокобра» і здобув на цьому літаку 48 зі своїх 59 повітряних перемог.

Ас Покришкін на крилі своєї Аерокобри


З відомих радянських асів на P-39 воювали Амет-Хан Султан, Г. Речкалов, Н. Гула, В. Фадєєв, П. Кутах (що став згодом маршалом авіації і заступником міністра оборони СРСР).


Мабуть, лише фахівцям з воєнної історії відомо про події 19 вересня 1942 року, коли лейтенант Олександр Павкін саме на американському танку «М3 Стюарт» атакував німецьку танкову колону і знищів 11 танків з 16.

 

М3 Стюарт к M3, - американський легкий танк Другої світової війни; світлина з танкового музею  Кубинка поблизу Москви, фото ruslan99


Широкому російському загалу також мало відомо про встановлення грізних реактивних мінометів БМ-13 (відома «Катюша») на осі повнопривідних американських машин марки «Студебекер».



У післявоєнний період висловлювалися різні оцінки ролі ленд-лізу. В СРСР частіше умалялася значимість поставок, у той час як за кордоном стверджувалося, що перемога над Німеччиною була визначена західною зброєю і що без ленд-лізу Радянський Союз не встояв би.

У зв'язку з цим, хотілося б розглянути значущість і постаратися дати найбільш об'єктивну оцінку значенню ленд-лізу. За деякими важливими позиціями без цих поставок армія і народне господарство Радянського Союзу не могли обійтися. Необхідність в подібних закордонних поставках визначалася як браком матеріалів, так і можливістю отримання новітніх зразків озброєння для швидкого перевлаштування власних військових заводів на випуск набагато більш досконалої військової техніки, але вже радянського виробництва. В результаті, Радянський Союз поступово ставав виробником кращих видів зброї, що дуже допомогло йому надалі, в період вже «холодної війни».

Начальник Другого відділу Держплану СРСР в звіті керівництву вже після закінчення війни, в кінці 1951 року, торкаючись проблеми нарощування виробничих потужностей в довоєнні роки, відзначав: «Ми йшли майже виключно шляхом будівництва цехів і заводів і не враховували такий важливий резерв, як удосконалення технологічних процесів і впровадження новітніх досягнень науки і техніки».

Не можна скидати з рахунків і кількісний фактор ленд-лізівської допомоги, в результаті чого були істотно знижені людські втрати. Так, частка поставок по ленд-лізу в загальному обсязі поставок для армії і цивільних потреб становила: по бронетанковій техніци – 16%; літакам – 15,3%; бойовим кораблям – 32,4%; зенітній артилерії – 18,4%; радіолокаційній апаратурі – понад 80%; тракторам – 20,6%; металорізальним верстатам – 23,1%; паровозам – 42,1%; вантажним і легковим автомобілям – 66,1%.

Ця оцінка дана тільки за кількісними показниками без урахування якісних характеристик машин, їх вантажопідйомності, потужності двигуна, прохідності.

Втрати по автомобілях протягом війни склали 351,8 тис. одиниць. При цьому число доставлених в СРСР машин перевищила 427,7 тис. од. Багато проблем доставки людей, вантажів, техніки були зняті за рахунок «фордів», «доджів», «студебейкерів», «остінів».

Отримані Радянським Союзом 295,6 тис. тонн вибухових речовин склали 53% від усіх вироблених на вітчизняних підприємствах. Ще більш вражаючим виглядає таке співвідношення по міді – 76%, алюмінію – 106%, олова – 223%, кобальту – 138%, вовни – 102%, цукру – 66% і м'ясним консервам – 480%.

Номенклатура поставок громадянського промислового обладнання була дуже великою і різноманітною. Наприклад, на Сталінградському тракторному заводі більше половини всіх машин і устаткування отримані по ленд-лізу. Поставлялися виробничо-технологічні лінії і навіть заводи, зокрема, американські нафтопереробні підприємства в Куйбишеві, Гур'єві, Орську, Красноводську, шинний завод в Москві, завод з виробництва алюмінієвого прокату. Надалі ці підприємства ефективно працювали і в мирний час.

Після закінчення війни, Сполучені Штати направили всім країнам-лізингоотримувачам пропозицію погасити заборгованість. Уряд США не вимагав оплати військового устаткування і матеріалів, як і передбачалося законом. Але за цивільні поставки: пароплави, паровози, залізничні вагони, трактори, електростанції та інше обладнання, що знаходилося в СРСР за станом на 2 вересня 1945 р., – необхідно було заплатити.

У 1947 році США оцінили борг СРСР за поставки в 2,6 млрд доларів, але через рік суму знизили до 1,3 млрд доларів. Планувалося, що погашення буде проводитися протягом 30 років з нарахуванням 2,3% річних. І. В. Сталін ці рахунки відкинув, сказавши, що «СРСР сповна розплатився за боргами ленд-лізу кров'ю». Як обгрунтування своєї точки зору СРСР наводив прецедент списання боргів за постачання по ленд-лізу іншим країнам. До того ж І. В. Сталін цілком резонно не хотів віддавати кошти розореної війною країни потенційному супротивникові у Третій світовій війні, до якої він готувався.

На присвячених цьому питанню переговорах (у 1948 р.) радянські представники погодилися виплатити незначну суму і зустріли добре прогнозовану відмову американської сторони. Переговори 1949 р. теж ні до чого не привели. У 1951 р. американці двічі знижували суму платежу, яка стала дорівнювати 800 млн. дол., проте радянська сторона погоджувалася сплатити тільки 300 млн. дол. На думку радянського уряду, розрахунок повинен був вестися не у відповідності з реальною заборгованістю, а на основі прецеденту. Цим прецедентом повинні були стати пропорції при визначенні боргу між США і Великобританією, які були закріплені ще в березні 1946 року.

І тільки в 1972 році у Вашингтоні відбулося підписання угоди про врегулювання розрахунків за ленд-лізом. За цією угодою, СРСР зобов'язався до 2001 р. заплатити 722 млн. дол., включаючи відсотки. До липня 1973 р. були здійснені три платежу на загальну суму 48 млн. дол., після чого подальші виплати припинилися. У червні 1990 року під час переговорів президентів США і СРСР сторони повернулися до обговорення боргу. Був встановлений новий термін остаточного погашення заборгованості – 2030 рік і сума – 674 млн. дол.

Після розпаду СРСР зобов'язання за цим боргом перейшли до Росії.


Літаки для Радянського Союзу


Кораблі для Радянського Союзу


Танки для Радянського Союзу


Автомобілі для Радянського Союзу


Музейні експонати



По ленд-лізу Америка поставила в СРСР 2 мільярди 77 мільйонів банок свинячої тушонки загальною вагою 646.600 тонн!


Виробництво свинячої тушонки для СРСР на заводі в г.Цінціннаті, штат Огайо.


З чого складалася справжня американська свиняча тушонка!


Пікантно, але навіть гудзики для уніформи РСЧА виробляли в Чікаго!


Джерела:

  • БУТЕНИНА Н. Ленд-Лиз: сколько же мы должны? «МИР ИСТОРИИ», 2002, №1.
  • Архив внешней политики Российской Федерации. Ф. Отдела печати. Оп. 10. Д. 667. Л. 12, 13.
  • Российский государственный архив социально-политической истории. Ф. 82. Оп. 2. Д. 417. Л. 203.
  • Бережков В.М. Как я стал переводчиком Сталина. М., 1998.
  • Гриф секретности снят. Потери Вооруженных сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах. Под ред. Г.Ф.Кривошеева. М., 1993.
  • Ильин А. Самолеты союзников по ленд-лизу // Международная жизнь. № 7. 1995.
  • Как Сталин хвалил "Аэрокобру" признавая свой провал в развитии авиации перед войной // https://is2006.livejournal.com/1958251.html
  • Кащеев Л.Б., Реминский В.А. Автомобили ленд-лиза. Харьков, 1998.
  • Котельников В.Р. Авиационный ленд-лиз // Вопросы истории. № 9 — 10. 1991. С. 223 — 278.
  • Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер-министрами Великобритании в Великой Отечественной войне. В 5 тт. Т. 1. Наука. М. 1982 — 1984.
  • Секретная переписка Рузвельта и Черчилля в период войны / Пер. с англ. М., ТЕРРА. 1995.
  • Советско-английские отношения во время Великой Отечественной войны. Т. 1. Наука. М., 1984.
  • Советско-американские отношения во время Великой Отечественной войны. Т. 1. Наука. М., 1984.
  • Андрей ЧАПЛЫГИН. ЛЕНД-ЛИЗ в цифрах и фактах. // https://leon-rumata.livejournal.com/3550607.html
  • Шервуд Р. Рузвельт и Гопкинс. Глазами очевидца. Т. 1, 2. М., Иностранная литература. 1958.
  • «Известия». 20 июня 1990 г.
  • «Правда». 31 мая 1955 г.
  • Як США та Британія врятували СРСР у найбільш критичний момент війни? // майдан закордонних справ // http://landlease.mfaua.org/

 

  • United States, Department of State. Report on War Aid Furnished by the United States to the U.S.S.R. Wash.: Office of Foreign Liquidation, Lend-Lease Export Summaries, 1945.
  • Kimball F. The most unsordid act: Lend-Lease, 1939 — 1941. N.-Y., 1973.
  • Soviet Supply Protocols. Wash., 1947.
  • Sutton A. Western Technology and Soviet Economic Development, 1930 — 1945. Vol. 1, 2. N.-Y., 1974.

Наші інтереси: 

Знати все про військове співробітництво США, Великобританії і СРСР під час Другої світової війни.

Гравець: 
Володимир Федько
98

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка