На сайті Німецького уряду я знайшла цю опцію і зареєструвалася. Довелося пройти ретельну процедуру реєстрації он-лайн, а потім цілий місяць чекати, бо запропонована дата відвідання Рейхстагу була призначена аж через місяць.  

Пропоную розповідь про цю поїздку, яку я раніше опублікувала на сайті відомого автобусного перевізника BUSFOR.

Поїхала я до Берліна автобусом із Кракова. Поїздка тривала близько восьми з половиною годин, і я приїхала на автовокзал Берліна близько шостої вечора. Було вже темно. А автовокзал знаходиться далеченько від центру – на метро треба їхати 18 зупинок, та ще й з пересадкою.

Доїхала я до станції Александрплац, на якій треба було пересісти на іншу лінію. Мені не пощастило – станцію закрили на ремонт на два місяці, як раз за день до мого приїзду! Оголошення писали, що треба було підніматися нагору і їхати до наступної станції метро автобусом три зупинки.

Щось пішло не так – чи то я втомилася, чи втратила пильність, але, коли знову спустилася у метро, поїхала не в той бік! Вийшла на вулицю – а там безлюдно, темно і страшно. Аж тут чую польську мову. Двоє молодих поляків – дівчина і хлопець – взялися мені допомогти. Поїхали разом зі мною до потрібної станції.

Я переночувала в хостелі Pension Reiter за 25 євро, а наступного дня з самого ранку пішла дивитися Берлін. У місті стояв сильний туман, тому фотографувала мало. Довго йшла пішки великим проспектом Карла Маркса. Було відчуття, що йду по проспекту Перемоги в Києві – Берлін мені дуже нагадав Київ! Тільки з велосипедами.

Image

Дійшла до площі Александрплац, зайшла до торгового центру «Алекса». На третьому поверсі знайшла фудкорт – там багато різних кафешок, серед яких була в’єтнамська. Вона виявилася найдешевшою. До того ж там все дуже просто – береш велику або маленьку тарілку і накладаєш на неї все, що хочеш. На касі платиш 4,60 євро за маленьку тарілку, 6,50 євро – за велику. Я бачила, як люди накладали собі величезні гори їжі, як їжа ледь не вивалювалася з їхніх тарілок!

У Берліні мене ще здивувало те, що в торгових центрах туалети платні (пів-євро). Я цього не очікувала, бо і в Кракові, і у Вроцлаві в торгових центрах такі точки безплатні. Як і в багатьох київських ТЦ.

Основною метою моєї подорожі до Берліну було відвідування будівлі німецького Рейхстагу/Бундестагу. Саме так і написано на вуличних вказівниках – Reichstag/Bundestag. Для того, щоб потрапити в середину будівлі на екскурсію, я пройшла процедуру реєстрації на сайті Бундестагу ще за місяць до поїздки. Мені призначили день і час у складі групи з англомовним гідом і надіслали код підтвердження, який я мала показати на вході.

Дорогою до Рейхстагу/Бундестагу я зайшла до найстарішої протестантської церкви Берліна, яка називається Parochialkirche.

Image

Вона була побудована між 1695 і 1703 роками, а 24 травня 1944 року в результаті бомбардування зруйнована. Приміщення, яке залишилося, до падіння Берлінської стіни використовувалося для виставок, концертів і навіть для складу меблів.

Починаючи з 1991 року, церкву почали поступово реставрувати, і влітку 2016 року закінчили дзвіницю із золотим сонцем на куполі і з 52-ма дзвонами.

Image

Нарешті я дісталася до Рейхстагу/Бундестагу. Пройшла сувору перевірку на вході – як в аеропорту перед вильотом! І ось наша група всередині.

Image

Після возз’єднання Німеччини 1990 року у Рейхстазі почалася велика реконструкція, а з 1995 року – будівництво скляного куполу нагорі, у середині якого можуть ходити люди. До речі, екскурсія і відвідання скляного купола – абсолютно безкоштовні! Звідти відкривається чудовий краєвид, а за допомогою аудіо-гіда можна дізнатися багато цікавого про цю будівлю.

Image

В Берліні дуже багато кафе мережі Старбакс. Щоб підзарядити телефон, я зайшла в одне з них випити кави. Заплатила 2,50 євро. Кава як кава. Нічого особливого. Єдине, що сподобалося, – біля стійки стоять чайники з молоком (різним молоком, у тому числі й кокосовим), яке ти можеш собі сам налити в каву.

Поверталася до Кракова також автобусом, але вночі. До автовокзалу знову добиралася на метро. До речі, проїзд в Берлінському метро коштує 2,80 євро. Це найдешевший одноразовий проїзд на 2 години. У Берлінському метро немає турнікетів, немає працівників – чергових по станції, як у Києві. Стоять автомати, де можна купити квиток, який обов’язково потрібно прокомпостувати. Контролер може увійти до вагону з перевіркою будь-коли. Хоча обидва рази, коли я їхала, контролерів не було.

Image

Image

Image

Вагони Берлінського метро жовтого кольору і значно вужчі, ніж вагони Київського метро. Станції, які не в центрі міста, м’яко кажучи, дуже прості, не дуже красиві і не дуже чисті. Не порівняти зі станціями Київського метрополітену! А автовокзал Берліна мені нагадав автовокзал якогось українського міста обласного рівня часів СРСР – там страшенно брудно і дуже дорого – півлітрова пляшка води коштує 1,5-2 євро, а щоб підзарядити телефон треба платити – здається, пів-євро коштує 15 хвилин підзарядки, якщо не більше.

Ну і, звичайно, не можна не сказати про дороги! Ними дуже приємно їхати – автобус їде швидко і м’яко, наче пливе морем. Їздити автотранспортом по дорогам Німеччини – саме задоволення!