Ць­ого ро­ку в Ук­раїні добігає кінця трирічна Прог­ра­ма ЄС та Східно­го пар­тнерс­тва «Куль­ту­ра і кре­ативність» – ве­лика міжна­род­на ініціати­ва, яка се­ред іншо­го ста­вила за ме­ту зміни­ти звич­не на пос­тра­дянсь­ко­му прос­торі ро­зуміння куль­ту­ри: нап­риклад, по­каза­ти, який влив во­на має на еко­номіку, та чо­му це не ли­ше дозвілля, але й рівень то­леран­тності в суспіль­стві.

Уро­чисті ви­ходи в те­атр двічі на рік, нудні й без­божно довгі ек­скурсії в му­зе­ях або щось на­род­не, де обов’яз­ко­во фігу­рує бан­ду­ра, – приб­лизно з та­ким по­нят­тям куль­ту­ри ук­раїнсь­ке суспіль­ство жи­ло до Євро­май­да­ну. Од­ра­зу після за­вер­шення ре­волюції митці, гро­мадські ак­тивісти та куль­турні ме­нед­же­ри зібра­лися, щоб зро­зуміти, якою має бу­ти куль­ту­ра в країні, яка щой­но ви­боро­ла де­мок­ратію.

Цей рух ча­сом на­бував ра­дикаль­них форм (зга­дати хо­ча б чис­ленні зак­ли­ки ліквіду­вати Міністерс­тво куль­ту­ри, які по­деку­ди з’яв­ля­ють­ся й досі) – над­то ко­ли уря­дова політи­ка ста­ла відвер­то по­пулістсь­кою, а до сло­ва «патріотизм» пе­рес­та­ли ста­витись серй­оз­но. Од­нак відтоді куль­ту­ра по­волі пе­рес­та­ла асоціюва­тися ли­ше з «над­бу­довою» та роз­ва­гами. Ста­ло яс­но, що це та­кож і ва­гома час­ти­на еко­номіки, і вод­но­час те, як ми ви­будо­вуємо суспільні зв’яз­ки.

Ос­танні три ро­ки по­каза­ли, що куль­ту­ра роз­ви­ваєть­ся в но­вому нап­рямку – як в Ук­раїні, так і в усь­ому світі, вва­жає керівник прог­ра­ми «Куль­ту­ра і кре­ативність» Тім Віль­ямс. Це пов’яза­но з роз­витком тех­но­логій, еко­номічним пе­рехо­дом від мас­штаб­них ви­роб­ництв до ма­лого бізне­су та зат­ре­буваністю кре­атив­них про­фесіоналів в інфор­мацій­но­му суспіль­стві.

Тім Вільямс 

«Ук­раїна пе­режи­ла ге­ополітичні події, які доз­во­лили ви­най­ти її за­ново: як для са­мих ук­раїнців, так і для світу. Нап­риклад, з’явив­ся Ук­раїнсь­кий інсти­тут, який про­моту­вати­ме країну за кор­до­ном. Інстру­мен­ти для ць­ого ли­ше з’яв­ля­ють­ся, але я сподіва­юся, що він тран­слю­вати­ме спільні для всієї нації ідеї, які змо­жуть зміни­ти си­ту­ацію в Ук­раїні».

Ад­во­кація куль­ту­ри, зок­ре­ма, се­ред політиків, ста­ла од­ним із нап­рямків «Куль­ту­ри і кре­атив­ності». Так, Кабінет міністрів Ук­раїни ви­корис­тав струк­ту­ру функціональ­но­го аналізу, зроб­ле­ного ек­спер­та­ми прог­ра­ми, як шаб­лон для оцінки ро­боти дев’яти інших міністерств. Аналітич­ний ог­ляд, підго­тов­ле­ний асоціата­ми прог­ра­ми, впли­нув на рішен­ня Міністерс­тва за­кор­донних справ ство­рити Ук­раїнсь­кий інсти­тут. Де­які ук­раїнські партії вклю­чили роз­ви­ток кре­атив­них індустрії до своїх прог­рам, а по­зами­нуло­го ро­ку Міністерс­тво куль­ту­ри ство­рило де­пар­та­мент для їх роз­витку.

Сигнали прогресу

Володимир Воробей 

Утім, ек­спер­ти став­лять­ся до та­ких зру­шень кри­тич­но. Це по­шире­на проб­ле­ма ук­раїнсь­ких політиків: опа­нува­ти фор­му, але за­бути про сен­си, ка­же тре­нер «Куль­ту­ри і кре­атив­ності» та ди­рек­тор агенції еко­номічно­го роз­витку PPV Knowledge Networks Во­лоди­мир Во­робей. За ос­танні кіль­ка років чи­нов­ни­ки вив­чи­ли сло­во «кре­ативність», од­нак не ви­яви­ли ба­жан­ня до­луча­тися до шир­шо­го суспіль­но­го діало­гу. А сприй­нят­тя куль­ту­ри у владі й далі за­лишаєть­ся «уро­чис­то-роз­поділь­чим», вва­жає фахівець.

Ольга Бірзул 

Після Ре­волюції Гідності в Ук­раїні на дер­жавно­му рівні справді з’яви­лись цікаві куль­турні ініціати­ви, ка­же Оль­га Бірзул, асоціат­ка «Куль­ту­ри і кре­атив­ності» в Ук­раїні та прог­рамна ко­ор­ди­натор­ка Міжна­род­но­го фес­ти­валю до­кумен­таль­но­го кіно про пра­ва лю­дини DocudaysUA. Се­ред них, нап­риклад, Ук­раїнсь­кий куль­тур­ний фонд, який фінан­су­вати­ме про­ек­ти, об­рані на кон­курсній ос­нові.

Од­нак де-фак­то ця струк­ту­ра функціонує за звич­ни­ми для ук­раїнсь­кої політи­ки за­кона­ми.  «Скла­даєть­ся вра­жен­ня, що цю історію до­ручи­ли по­гано­му ре­жисе­ру. У пер­ших серіях ць­ого серіалу ми спос­теріга­ли, як не­долу­го й неп­ро­зоро фор­муєть­ся ек­спертна комісія фон­ду. У нас­тупних – як політи­ки під час фор­му­ван­ня дер­жавно­го бюд­же­ту на 2018 рік у “руч­но­му ре­жимі” впи­су­ють у вит­ра­ти фон­ду фес­ти­валі своїх друзів чи од­но­думців», – ділить­ся Оль­га.

Окрім то­го, за­яв­ля­ючи про про­моцію куль­ту­ри, політи­ки час­то ма­ють на увазі ли­ше про­суван­ня про­паган­дистсь­ко­го про­дук­ту. Нап­риклад, у дер­жбюд­жеті з ініціати­ви Мінкуль­ту на нас­тупний рік виділе­но 500 міль­йонів гри­вень на ви­роб­ниц­тво «фільмів патріотич­но­го спря­муван­ня». А в справді ефек­тивній пітчин­говій сис­темі Держкіно вже кіль­ка років існує секція «патріотич­но­го» кіно. В умо­вах інфор­мацій­ної вій­ни це – крок на­зад, вва­жає Бірзул. Особ­ли­во зва­жа­ючи на те, що кількість профіль­них ви­дань, які б пи­сали про куль­ту­ру, що­року змен­шуєть­ся, а з ни­ми – й мож­ли­вості кри­тич­но ос­мислю­вати куль­тур­ний про­дукт.

Рагнар Сііл 

Утім, навіть як­що політичні за­яви про важ­ливість куль­ту­ри – су­то дек­ла­ративні кро­ки, во­ни є сиг­на­лами підви­щен­ня обізна­ності в суспіль­стві та на політичній арені, вва­жає ек­сперт з куль­тур­них та кре­атив­них сек­торів «Куль­ту­ри і кре­атив­ності» Раг­нар Сііл.

«В Ес­тонії, на по­чат­ку 2000-х, прак­тично не бу­ло ані обізна­ності що­до по­тенціалу куль­тур­них індустрій, ані якоїсь політи­ки для спри­ян­ня й­ому. Ли­ше після ба­гать­ох років по­яс­нень, що куль­ту­ра та кре­ативність мо­жуть зро­бити для кон­ку­рен­тос­про­мож­ності еко­номіки та при­ваб­ли­вості регіонів, ес­тонські політи­ки на­решті за­хотіли асоціюва­тися з цим ру­хом, – заз­на­чає Сііл. – Нап­рикінці 2000-х кож­на партія вклю­чила кре­ативні індустрії до своєї пе­ред­ви­бор­чої прог­ра­ми. Це ство­рило се­редо­вище, де вже не потрібно бу­ло пе­реко­нува­ти всіх, що ми маємо інвес­ту­вати в кре­ативні індустрії. Замість ць­ого ми мог­ли про­дов­жу­вати імпле­мен­ту­вати ре­альні стра­тегії та ме­ханізми підтрим­ки. Втім, куль­турні та кре­ативні ек­спер­ти ма­ють бу­ти уваж­ни­ми та слідку­вати, щоб сло­ва й справді пе­рет­во­рюва­лися на дії».

Закрити профспілки, найняти піарника

За ре­зуль­та­тами досліджен­ня інди­каторів впли­ву куль­ту­ри на роз­ви­ток країни за ме­тодо­логією ЮНЕС­КО, яке про­вели в рам­ках «Куль­ту­ри і кре­атив­ності», вне­сок кре­атив­них індустрій у ВВП Ук­раїни ста­новить 4% – май­же втричі мен­ше, ніж сіль­ське гос­по­дарс­тво, тро­хи мен­ше, ніж гірни­чобудівна про­мис­ловість, і вдвічі біль­ше, ніж будівниц­тво.

Порівню­вати цей по­каз­ник із по­каз­ни­ками інших країн важ­ко че­рез різни­цю ме­тодо­логій підра­хун­ку, по­яс­нює Раг­нар Сііл. Утім, за­ува­жує ек­сперт, він усе од­но є на­бага­то ви­щим, ніж очіку­вало­ся. Окрім то­го, куль­турні індустрії за­без­пе­чу­ють 3% ро­бочих місць в Ук­раїні. Най­при­бут­ковіши­ми сфе­рами є те­леба­чен­ня, ди­зайн та архітек­ту­ра.

Ук­раїнсь­ка ІТ-індустрія ду­же успішна на За­ході, і кре­ативні індустрії мог­ли б насліду­вати її мо­делі роз­витку, як­би бу­ла відповідна підтрим­ка нет­воркінгу, ви­ходу на міжна­род­ний ри­нок та ви­димості ць­ого сек­то­ру, ка­же Тім Віль­ямс. Успішні прик­ла­ди роз­витку ок­ре­мих індустрій мож­на по­яс­ни­ти са­ме тим, що їм вда­лося ста­ти час­ти­ною еко­номіки, а зна­чить – от­ри­мати підтрим­ку з бо­ку юристів, інвес­торів, агентів, дис­триб’юторів, мар­ке­тологів, піар­ників та лобістів, які ма­ють спра­ву з їхнім про­дук­том.

«Куль­турні про­фесіона­ли у більш тра­дицій­них куль­тур­них індустріях, як пер­форма­тивні чи візу­альні мис­тец­тва, пе­реваж­но, не ма­ють та­кої підтрим­ки, – ка­же Віль­ямс. – Я ду­маю, що це наслідок ра­дянсь­кої сис­те­ми, в якій во­ни функціону­вали раніше. Як­би Ук­раїна мог­ла ви­буду­вати для них цю сис­те­му по­серед­ників, ми би по­бачи­ли ро­боти ук­раїнсь­ких ху­дож­ників на а­укціонах Нью-Й­ор­ка чи Па­рижа. Най­пер­ше, на мою дум­ку, вар­то зак­ри­ти ці пос­тра­дянські творчі профспілки та зас­ну­вати про­фесійні асоціації для пред­став­ників кре­атив­них індустрій. Од­нак я ро­зумію, що, на жаль, до ць­ого не­має ані політич­ної волі, ані політич­ної сміли­вості».

І хо­ча ек­спер­ти відзна­ча­ють, що в ос­танні ро­ки помітно зрос­ла цікавість до ук­раїнсь­ко­го куль­тур­но­го про­дук­ту, по­пит на куль­ту­ру в Ук­раїні за­галом ли­шаєть­ся низь­ким, до­дає керівник «Куль­ту­ри і кре­атив­ності». Згідно з досліджен­ням, ли­ше 0,88% вит­рат у сім’ях ста­нов­лять вит­ра­ти на куль­ту­ру. Той са­мий по­каз­ник у країнах з подібним до ук­раїнсь­ко­го ВВП ста­новить 2% або ви­ще.

Для ць­ого є три при­чини, по­яс­нює Тім Віль­ямс. По-пер­ше, ігно­руван­ня ав­торсь­ко­го пра­ва – тоб­то не­легаль­не ска­чуван­ня кон­тенту, нес­пла­та ро­ялті ав­то­рам то­що. По-дру­ге, низь­кий дос­туп до інтер­не­ту – в Ук­раїні ним ко­рис­туєть­ся ли­ше по­лови­на на­селен­ня. І, по-третє, брак якісної куль­тур­ної жур­налісти­ки. «Куль­ту­ра – це те, хто ми є. Са­ме то­му медіа відповідальні за те, щоб ви­корис­то­вува­ти куль­ту­ру як інстру­мент для аналізу та дис­кусії що­до то­го, ку­ди Ук­раїна пря­мує і як усе суспіль­ство виз­на­чає се­бе, а не ли­ше еліти», – на­голо­шує Віль­ямс.

Творити чи менеджити?

«Під час ро­боти прог­ра­ми «Куль­ту­ра і кре­ативність» ста­ло зро­зуміло, наскіль­ки ру­димен­тарни­ми є знан­ня най­кра­щих куль­тур­них ме­нед­жерів та жур­налістів країни що­до куль­тур­ної політи­ки, а са­ме вміння виз­на­чати та аналізу­вати істотні суспільні пи­тан­ня, фор­му­люва­ти стра­тегічні підхо­ди (політи­ки) та про­пону­вати їх варіан­ти, – за­ува­жує Во­лоди­мир Во­робей. – Без ць­ого у нас вис­на­жена ла­ва за­пас­них для по­пов­нення ор­ганів вла­ди но­вого ти­пу – цілий сек­тор має вип­ро­дуку­вати сотні куль­тур­них ме­нед­жерів, здат­них зас­ту­пити по­сади в ор­га­нах вла­ди». Ми маємо нав­чи­тися ду­мати не квар­та­лами, а де­сятиліття­ми, бо са­ме за цей час куль­ту­ра здат­на сфор­му­вати нові цінності, ка­же ек­сперт.

Утім, куль­турні ме­нед­же­ри в Ук­раїні пос­ту­пово зміню­ють пог­ляд на сфе­ру своєї діяль­ності, ка­же Оль­га Бірзул: «Мені й самій на по­чат­ку кур­су «Куль­ту­ра і кре­ативність» різа­ло ву­хо сло­во “індустрія”. Я наївно ду­мала, що куль­ту­ру тре­ба не ме­нед­жи­ти, а тво­рити.  Але вже де­сять років я спос­терігаю, як ви­гора­ють мої ко­леги, як ги­нуть цікаві ініціати­ви, про­ек­ти та ви­дан­ня, як до­рослі лю­ди жаліють­ся у своїх інтерв’ю на все, крім влас­них по­милок».

Зок­ре­ма, не­без­пе­ка цієї про­фесії по­лягає в то­му, що як суспіль­ство, так і самі про­фесіона­ли час­то сприй­ма­ють її як ак­тивізм. «Подібна “во­лон­терсь­ка” діяльність роз­бе­щує вла­ду, яка замість ви­роб­лення куль­тур­них політик чи про­думу­ван­ня ви­важе­них ме­седжів нерідко про­дукує дис­кримінаційні за­коноп­ро­ек­ти і мо­ву во­рож­нечі. І са­ме тут ме­нед­же­рам куль­ту­ри бра­кує не стіль­ки знань, скіль­ки сил “лу­пати ту ска­лу”, – вва­жає Бірзул.

Анастасія Нуржинська 

Час­то наріка­ють та­кож на брак освіти для куль­тур­них ме­нед­жерів, од­нак за­раз існує чи­мало аль­тер­на­тив­них дже­рел з он­лайн-кур­са­ми та профіль­ної літе­рату­ри. Так, в рам­ках «Куль­ту­ри і кре­атив­ності» роз­ро­били 14 он­лайн-курсів вісь­мо­ма мо­вами. «Час­то це чи не єди­на мож­ливість от­ри­мати знан­ня від зна­ного спеціаліста, – ка­же ек­спертка з ко­мунікацій прог­ра­ми «Куль­ту­ра і кре­ативність» Анас­тасія Нур­жинсь­ка. – Всі кур­си без­коштовні, прис­вя­чені вузькій та прак­тичній темі, нап­риклад, на­писан­ню про­ек­тної за­яв­ки або фан­драй­зин­гу, й три­ва­ють від 15 до 40 хви­лин». Во­на та­кож ра­дить ор­ганізаціям, які пра­цю­ють у гро­мадсь­ко­му сек­торі, ство­рюва­ти свої нав­чальні плат­форми – як для по­ширен­ня знань, так і для про­моції.

Се­ред інших ко­рис­них ре­сурсів, які з’яви­лися під час ро­боти прог­ра­ми  «Куль­ту­ра і кре­ативність» – аналітичні бри­фи про куль­тур­ну дип­ло­матію, крос-куль­тур­ну ко­лабо­рацію, роз­ви­ток фо­тог­рафії та ди­зайн-код, які підго­тува­ли асоціати прог­ра­ми, посібник з 30 най­кра­щими прик­ла­дами ре­новації пром­зон, а та­кож звіт про про­ект «Кре­ативні міста та регіони», ре­алізо­ваний у місті Косів.

Досліджен­ня, яке про­вели ек­спер­ти прог­ра­ми «Куль­ту­ра і кре­ативність» підтвер­джує: Ук­раїні ще ба­гато на­лежить зро­бити для роз­витку кре­атив­них індустрій та їхньої а­уди­торії. Досі де­які підхо­ди до сфе­ри куль­ту­ри рад­ше бу­ли б на часі в ХХ столітті, ка­же Тім Віль­ямс. Про­те си­ту­ація пос­ту­пово змінюєть­ся. Ли­ше нові то­вари мо­жуть з’яви­тися на по­лицях ма­газинів за ніч, за­ува­жує він. Для по­яви но­вих кон­цептів потрібно на­бага­то біль­ше ча­су.