Якось раз вийшов козак Мамай з дверей не дверми, з воріт не воротами, вийшов у чисте поле та й сів собі під розкидистий самотній дуб. Сів собі й грати на бандурі почав. І день грав, і ніч грав, і Чумацький шлях таємниче виблискував на темнім небі.

І перед світанком явився Мамаю старець у довгій білій свитині, з посохом у руці. Говорив той мудрець слова дивні:

- Слухай мене, козаче! Хочеш ти себе відшукати, Тим, Ким є насправді стати? Є за Калиновим мостом, куди не веде жоден з людських шляхів, священне Світло Самосіянне. Принеси мені іскру від того Світла і я покажу тобі, Хто ти є!

На цих словах зник старець, вдаривши посохом в землю, і гуркіт від того розлігся, наче грім прогримів.

Став козак Мамай думати й гадати, як йому те Світло розшукати й назад додому повертати. Вдихнув він глибоко і побачив, що земля під ним наче прогнулася – знак то був. Вдихнув Мамай ще раз, спробував під землю проскочити. Та земля пружною стала, наче гума та. Й вилізли з-під неї Ревнощі з очами великими, з кігтями гострими.

Побачив в очах тих козак дівчину йому милу, що з іншим тепер гуляє, а на нього й уваги не звертає. Хмикнув Мамай:

- Ну й хай собі гуляє, щастя їй бажаю, а на мене шлях довгий зараз й тут чекає.

Зникли Ревнощі, наче не було їх ніколи на цьому світі, а Земля відкрила свої брами для Мамая.

Опинився наш козак серед підземних вод, холодних та стрімких. Позаду була темрява й спереду пітьма. Лише на дні щось світилося вогняними сполохами. Хотів нирнути Мамай – і знову нічого не вийшло. Побачив він, що тримають його міцно кайдани важкі – прив`язаності мирські. Дістав Мамай шаблю й рубанув по них що було сили. Не витримали кайдани удару такого від щирого серця і розпалися. Став козак вільним та зміг спокійно пройти крізь брами Води.

Йшов Мамай крізь Воду та Вогонь, а язики полум`я розступалися перед ним. І думав козак:

- Який молодець все ж таки я! Ось вже половину шляху здолав, завдання мудреця майже виконав!

Став тут Вогонь стіною, не пропускаючи далі. Вийшла Гординя з того Вогню, став козак з нею битися. Чи то жар його сліпив, чи то сили лишали, але наступала й наступала Гординя. Каявся вже Мамай словах своїх гордовитих:

- Що ж за молодець я такий, коли навіть Гординю здолати не можу?
Підставилася тут Вона під удар й була порубана щиро. Вогонь же розійшовся новою брамою, якою козак і пішов.

Було навкруги знов чисте поле, по якому гуляв вітер. Від краю до краю простяглися ряди налитого колосся. Блукав Мамай по ньому й день, й два, а на третій почала вже Злоба брати – мабуть, завів його шлях кудись не туди. Не було звідси видно ніякого ходу, тільки вітер тішив землі вроду. Сів тоді козак, заспокоїтися собі наказав, взяв шаблю й віддер від себе Злобу, щоб не бути поживою її. Вітер одразу ж підхопив Мамая та й поніс у синє Небо вище лісу, що стоїть, вище хмарочки, що ходить.

І ось став козак Мамай перед Калиновим мостом, який через річку Смородину перекинутий. Були води в тій річці вогняні, розпаляли вони тоненькі гілочки, котрими міст тримався. На гілочках тих побачив Мамай самого себе. Підійшов поближче й спитав:

- Ти хто?

- Я – це ти, а ти – це я, - посміхнулася постать.

- Кривду говориш! – покачав головою Мамай й змахнув шаблею.
Як врізалася вона у постать, лишився козак тіла, але очі добре зріли безмежне та безсмертне Світло. Воно було й тут, й там, й зверху, й знизу. А сам Мамай був іскрою від Нього, яка теж Сама Сяяла.

І зіткався зі Світла старець усміхнений.

- Ти втратив усе, що й так не було Твоїм. Натомість Ти згадав Себе, візьми ж це Світло у нагороду!

І бачив козак Мамай, що Чумацький шлях був лише смужкою на Його долоні…

23.03.7517 (2009)

---

В тему:

Козак Мамай у пошуках Грааля

Першолюдина Арійської раси

Сяйво жертовності

Пророцтво про Третій Гетьманат

Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.

Добра Новина для Четвертого Переходу

2010: виходимо у Простір волі!