У центрі Києва, по дорозі на зустріч з російським опозиціонером Іллею Пономарьовим, був убитий екс-депутат Держдуми Денис Вороненков, який втік нещодавно в Україну зі своєю дружиною Марією Максаковою і негайно взявся роздавати інтерв'ю про криваву суть путінського режиму, пише відома російська публіцистка Юлія Латиніна в колонці "Новой газеты.

Звісно, я розумію, що Денис Вороненков — не ангел. Що на ньому проби ніде ставити. Що кількість кинутих партнерів, віджатих грошей, провернутих афер там просто зашкалює. Але і Литвиненко, вибачте, теж був не ангел. Тепер, коли після його вбивства минуло стільки років, і правило aut bene, aut nihil вже перестало діяти, про це теж можна говорити відкрито.

Олександр Литвиненко був плоть від плоті дрібно корумпованого ФСБ 90-х років, який поставив не на того наймача — Бориса Березовського, і, втікши до Лондона, замість того, щоб чесно розповісти про свій бойовий шлях, почав складати для «Кавказ-центру» тексти про Путіна-педофіла, про те, що за датськими карикатурами на Мухаммеда стояли російські спецслужби, про те, що російських заручників в Іраку обезголовили особи «слов'янської національності».

Литвиненко залишився плоть від плоті ФСБ — його методи, прийоми, тільки зі знаком, зміненим на 180 градусів.

Те ж саме Вороненков. Ще недавно він був частиною режиму: того самого апарату силовиків, які, як вампіри, смокчуть виснажений російський бізнес, заробляють не на виробництві, а на віджиманні, роблять чорне білим, верхнє нижнім, і в процесі добувають з перемелених ними доль справжню, щиру, доларову зелень. Він мав нещастя належати до фракції, що програла, втік в Україну, оголосив себе борцем за свободу, і почав розповідати все, що, на його думку, хотілося чути його новим друзям <...>

З Литвиненком його ріднить і ще один момент: обидва вони були силовиками. Їх сприймали як зрадників. Треба сказати, що перебіжчиків із спецслужб взагалі у всьому світі не люблять: Річард Томлінсон, який розповів про будні МІ6, теж нажив собі неприємностей.

У КДБ ж існує довга і почесна історія поводження зі зрадниками, почата в 1930-х роках вбивствами Ігнатія Рейсса і Вальтера Кривицького, — співробітників НКВС, які вжахнулися сталінським чисткам і обрали свободу.

У тому, що Вороненков був смертельно небезпечний для режиму і міг щось таке розповісти, чого режим не переживе, я не вірю. По-перше, він нічого не міг розповісти, що не відомо всій Москві. По-друге, в сучасному світі немає нічого, від чого не можна відірватися. Справа тут в іншому: в честі мундира.

Денис Вороненков убитий у Києві, так само, зауважимо, як і Павло Шеремет, чиє вбивство після вбивства Вороненкова виглядає зовсім по-іншому.

Якими б не були безпорадними Київська поліція і СБУ, вони кинуть на розкриття цього злочину всі сили. На мій погляд, є дуже велика ймовірність, що його розкриють, так само, як було розкрито вбивство Литвиненка. У такому разі Кремлю не відмитися <...>

У Кремлі можуть бути впевнені, що в нинішньому становищі Росії вбивство Вороненкова буде супроводжуватися не меншим міжнародним скандалом, ніж теракт у центрі Лондона із застосуванням полонію.

І навряд чи хто-небудь в західних ЗМІ буде входити в тонкі душевні подробиці про те, що рухало Денисом Вороненковим. Кілька пострілів назавжди перетворили цю людину з афериста, який втік від розборок, на мученика і святого, який поліг у нерівній боротьбі з Кремлівським Злом.