Стефанія Яницька народилася 1 жовтня 1923 р. в українській селянській родині в с. Великі Чорнокінці Чортківського району на Тернопільщині. Її батьки бажали виховати дітей свідомими українцями, тому віддали дочку в Чортківську гімназію «Рідна школа». Після її закінчення Стефанія вчителювала в рідному селі.
Вступивши у 20-річному віці в Українську Повстанську Армію, пропагувала ідею незалежності України серед земляків. Вплинула на вступ до УПА майбутнього організатора і командира сотні «Сірі вовки», а згодом курінного Петра Хамчука — «Бистрого» (1919—жовтень 1948).
Брат Стефанії — Володимир Яницький, будучи вояком УПА, загинув від рук енкаведистів.
Володимир Яницький
Стефанія Яницька неодноразово затримувалася НКВД, але вдало втікала. Зв’язковою в УПА пробула до самого свого арешту (хоча проти неї не знайшли прямих обвинувачень). Мужньо перенісши всі катування, не зрадила побратимів і Україну.
Після звільнення з ув’язнення через заборону проживання в Тернопільській області поселилася в м. Станіславів (після 1962 р. — Івано-Франківськ). До виходу на пенсію працювала в міському автопарку.
За своїм духом Стефанія Яницька була і залишилася воїном. Вона свідомо вибрала шлях боротьби і ризику. Вона нічого не боялася і ні на кого не нарікала. Була дуже привітною і відкритою до розмови. Проте через звичку до конспірації мало що розповідала про своє минуле - тим більше, вона не вважала, що війна закінчилась. Завжди допомагала друзям конкретними справами, підбадьорювала мудрою порадою і добрим словом.
Що надавало їй сили і незламності? Якою була її віра? Безумовно, що в Стефанії Михайлівни була своя тверда світоглядна система. Вона про неї не поширювалася, проте після розмов з нею можна впевнено говорити про три факти її світогляду.
По-перше, вона сприймала Україну великою живою істотою, своєю рідною ненькою, невмирущою і незнищенною. Тому жила і вмерла у переконанні, що Україна неминуче здобуде свободу, буде сильною, просвітленою і щасливою.
По-друге, вона вірила в реінкарнацію — в те, що вона багато разів уже жила на цій землі, і в наступному втіленні знову народиться в Україні.
По-третє, вона знала, що Свастя—Сварга — це рідний український символ. Тому на центральному місці її кімнати під образом Богородиці стояв старовинний хрестиянський гуцульський (арійський) хрест у формі Свастики.
До останньої хвилини життя перебувала в активному стані. Померла «на ногах» на 84 році життя від зупинки серця. Останні роки перебувала в світлому стані душевного умиротворення, з відчуттям добре виконаного обов’язку. Її поховали на цвинтарі в селі Угорники (неподалік Івано-Франківська) поряд з могилою духовного воїна, свого найближчого друга і соратника протягом 40 років — священика Йосипа Миколайовича Каганця (17.04.12 — 21.07.87).
Вона пройшла життя Шляхом Слави — так, неначе за тобою спостерігають мільйони і ти живеш так, щоб не було соромно за свої думки, слова і вчинки.
Вона покинула цей світ, щоб через якийсь час знову повернутися до нас в новому тілі. Не сумніваюсь, що в раю вона потрапить до того простору, де продовжують життя духовні сутності героїв, священних воїнів — до Перунового полку.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!
Світ:
30 квітня 2007 р. відійшла в інший світ Стефанія Михайлівна Яницька, зв’язкова куреня УПА «Сірі вовки»
07050301e.jpg
Стефанія Яницька народилася 1 жовтня 1923 р. в українській селянській родині в с. Великі Чорнокінці Чортківського району на Тернопільщині. Її батьки бажали виховати дітей свідомими українцями, тому віддали дочку в Чортківську гімназію «Рідна школа». Після її закінчення Стефанія вчителювала в рідному селі.
Вступивши у 20-річному віці в Українську Повстанську Армію, пропагувала ідею незалежності України серед земляків. Вплинула на вступ до УПА майбутнього організатора і командира сотні «Сірі вовки», а згодом курінного Петра Хамчука — «Бистрого» (1919—жовтень 1948).
Брат Стефанії — Володимир Яницький, будучи вояком УПА, загинув від рук енкаведистів.
Володимир Яницький
Стефанія Яницька неодноразово затримувалася НКВД, але вдало втікала. Зв’язковою в УПА пробула до самого свого арешту (хоча проти неї не знайшли прямих обвинувачень). Мужньо перенісши всі катування, не зрадила побратимів і Україну.
Після звільнення з ув’язнення через заборону проживання в Тернопільській області поселилася в м. Станіславів (після 1962 р. — Івано-Франківськ). До виходу на пенсію працювала в міському автопарку.
За своїм духом Стефанія Яницька була і залишилася воїном. Вона свідомо вибрала шлях боротьби і ризику. Вона нічого не боялася і ні на кого не нарікала. Була дуже привітною і відкритою до розмови. Проте через звичку до конспірації мало що розповідала про своє минуле - тим більше, вона не вважала, що війна закінчилась. Завжди допомагала друзям конкретними справами, підбадьорювала мудрою порадою і добрим словом.
Що надавало їй сили і незламності? Якою була її віра? Безумовно, що в Стефанії Михайлівни була своя тверда світоглядна система. Вона про неї не поширювалася, проте після розмов з нею можна впевнено говорити про три факти її світогляду.
По-перше, вона сприймала Україну великою живою істотою, своєю рідною ненькою, невмирущою і незнищенною. Тому жила і вмерла у переконанні, що Україна неминуче здобуде свободу, буде сильною, просвітленою і щасливою.
По-друге, вона вірила в реінкарнацію — в те, що вона багато разів уже жила на цій землі, і в наступному втіленні знову народиться в Україні.
По-третє, вона знала, що Свастя—Сварга — це рідний український символ. Тому на центральному місці її кімнати під образом Богородиці стояв старовинний хрестиянський гуцульський (арійський) хрест у формі Свастики.
До останньої хвилини життя перебувала в активному стані. Померла «на ногах» на 84 році життя від зупинки серця. Останні роки перебувала в світлому стані душевного умиротворення, з відчуттям добре виконаного обов’язку. Її поховали на цвинтарі в селі Угорники (неподалік Івано-Франківська) поряд з могилою духовного воїна, свого найближчого друга і соратника протягом 40 років — священика Йосипа Миколайовича Каганця (17.04.12 — 21.07.87).
Вона пройшла життя Шляхом Слави — так, неначе за тобою спостерігають мільйони і ти живеш так, щоб не було соромно за свої думки, слова і вчинки.
Живосил Лютий. Мати Слава (аудіо, 2.69 Мб)
Вона покинула цей світ, щоб через якийсь час знову повернутися до нас в новому тілі. Не сумніваюсь, що в раю вона потрапить до того простору, де продовжують життя духовні сутності героїв, священних воїнів — до Перунового полку.
Живосил Лютий. Меч Арея (аудіо, 4.93 Мб)
Разом зі Стефанією Яницькою нас поступово покидає генерація героїв УПА. Це значить, що їм на зміну мають прийти нові герої, священні воїни нової доби.
Хай Буде!
Стефанія Михайлівна Яницька з майбутніми героями
----------------------------
В тему:
УПА діяла на території Білорусі до 1953 року
Схід і Захід разом. Витоки Української Повстанчої Армії
Сповідь чекіста
14 жовтня - Свято Української Зброї
УПА воювала з НКВД, а не з Червоною армією
Визнання УПА потрібне не лише воякам, а й наступним поколінням
Армія безсмертних. Вони мислили в категоріях тисячоліть
Український патріот Марко Каганець
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков