Стаття присвячена листу, отриманому місцевою газетою, від викладача університету, в якому він попереджає, що зростання кількості суданських біженців в районі Parramatta-Blacktown призведе до спалаху злочинності та насильства і що це рівнозначно “національному самогубству”.

“Досвід практично у всьому світі свідчить, що збільшення чорного населення – це прямий шлях до зростання злочинності, насильства та цілої купи інших соціальних проблем”, - пише Ендрю Фрейзер (Andrew Fraser), ад’юнкт-професор факультету Суспільного Права Університету Маккуаре (Macquarie University’s Department of Public Law).

Недвозначно расистська заява Фрейзера є відповіддю на опубліковану 29 червня статтю, де фігурує молода дівчина, що каже: “Тепер мама і тато австралійці як і я” після того, як її батьки-суданці отримали австралійське громадянство.

В коментарі у тому ж самому випуску, де й лист Фрейзера, журналіст Чарльз Боаґ (Charles Boag) претензійно запитує: “Чи було насильство на півдні Америки спричинено чорними? Я завжди думав, що воно було спричинено білими. Чи були вбивства та каліцтва на великих просторах Австралії спричинені місцевими чорними до приходу білих? Я завжди думав, що саме білі поселенці робили такі речі.

Фрейзер вважає, що «англо-австралійці знову мовчки погодяться з поступовим розмиттям своєї унікальної національної ідентичності». Він волає, що Австралія «не може довше залишатись батьківщиною для конкретних людей», але вимушена «стати колонією Третього Світу». Він відкидає думку, що «чорні африканці та афганці-мусульмани такі ж австралійці, як і нащадки англо-кельтських піонерів, які заселили та побудували цю країну».

Під час інтерв’ю для “Parramatta Sun” Фрейзер стверджував, що «абсолютно ясно, що між расовими групами є різниця», і що «ці расові та етнічні конфлікти непереборні». Він стверджує, що «приймаючі людей із Судану, ми потенційно імпортуємо більше етнічних конфліктів».

В своєму листі Фрейзер пише, що то є «утопічною фантазія» вірити в те, що релігійні та етнічні конфлікти не будуть перенесені в Австралію, в той час як «місцеві африканські кланові групи стають більше та впевненіше»”.

Член керівництва Соціалістичного Альянсу Ліза Макдональд (Lisa Macdonald), яка живе в Сіднеї і бере участь в компанії за права біженців та мігрантів, повідомила для “Green Left Weekly”: “Кожен, кому доводиться жити, працювати та спілкуватись з суданською громадою в західному Сіднеї, знає, що такі ствердження просто нісенітниці, основані на невігластві та расизмі”.

Суданський біженець Абохораіра Алі (Abohoraira Ali), що вже 18 місяців живе у Сіднеї, сказав “Green Left Weekly”, що Фрейзер повинен «спочатку узнати та зрозуміти, що насправді відбувається у Судані», перш ніж робити «неосвічені та безпідставні» твердження.

Алі утік до Єгипту у 2001 році і у 2004 прибув до Австралії, після того, як отримав статус біженця від Головної Комісії ООН у справах біженців в Каїрі. Він пояснює, що конфлікт в Судані «не між окремими племенами, але між фундаменталістським ісламістським режимом та народом». Він каже, що «уряд створює проблему» для більшості людей, які «хочуть жити в демократичному Судані».

“Тут в Сіднеї люди з півночі Судану, з заходу, півдня, сходу, мусульмани та християни – всі втекли тому, що мають проблему з урядом,” – каже Алі, - “Вони тут тому, що уряд вбив когось з членів їхніх родин або ув’язнив їх”.

В Сіднеї “є суданська громада, яка не поділена на окремі групи та племена,” – каже він, - “тут нема ворожнечі.” Ті, хто вимушений був залишити Судан, оселились в Єгипті, Кенії, Ефіопії, Англії та інших країнах за останні 10-15 років. В цих країнах «немає проблем з ворожнечею» усередині громад. “Чому вони повинні виникнути тут,” – питає Алі.

“Араби та африканці з Дарфуру разом працюють тут в Сіднеї в одній організації, щоб спробувати допомогти вирішити проблему в західному Судані,” – каже Алі. У них однакові тревоги, в тому числі те, що ті, хто залишився у Судані «бідні і потребують здоров’я та освіти».

“Ті, хто залишили Судан і прибули сюди, шукають нового життя для своїх родин, щоб підтримати своїх дітей і допомогти своїм родинам врятуватись в Судані. Вони не збираються створювати проблеми тут.”

Результатом своїх зусиль Фрейзер «бажав би бачити Австралію звільненою від оонівської конвенції з біженців».

Степан Керкашарян (Stepan Kerkyasharian), голова Комісії з Громадських Взаємин для Мультикультурного штату Новий Південний Уельс (Community Relations Commission for Multicultural NSW) рішуче заперечує ствердження Фрейзера, аргументуючи це тим, що «на самому базовому рівні ви ніколи не будете засуджувати людину за колір».

Керкашарян пише в номері “Parramatta Sun” від 6 липня, що Австралія має зобов’язання приймати біженців, і вони не повинні бути розділені залежно від кольору або релігії.

Макдональд погоджується. “Австралія повинна прийняти більше, і не окремих біженців,” – заявила вона “Green Left Weekly”, - “Суданці, що мігрували до Австралії, рятувались від голоду, війни та жахливих репресії – обставин, які допомогли створити потужні імперіалістичні країни типу Австралії через викачування транс-національними корпораціями (включно з австралійськими компаніями) мільярдів доларів з природних ресурсів Африки, через обкладання нужденних африканських урядів важкими кредитними боргами МВФ. І патетичний внесок уряду Австралії у допомогу Третьому Світу є найнижчим серед країн Першого Світу.”

Макдональд каже, що «якщо Австралія дійсно нація, що поважає та підтримує права людини, як це проголошує уряд, тоді ми відповідальні за те, щоб здійснювати порятунок будь-кого, хто його потребує».

Макдональд також сподівається, що якщо «публічна дискусія про суданських мігрантах і про те, що сталося в Судані, відкриє очі австралійцям на події в світі та нестачу свободи та права в багатьох країнах Третього Світу – це вже буде гарною річчю для Австралії».


Racist academic attacks Sudanese migrants
“Green Left Weekly”, 13 липня 2005.

Переклав Володимир Щербина