Про це йдеться у Зверненні до спільноти УКУ ректора Університету о. Бориса Гудзяка, керівника Духовно-пасторального відділу Юрія Щурка і віце-ректора з питань призначення та місії УКУ Мирослава Мариновича.

Як йдеться у зверненні, кілька днів тому християни східної традиції увійшли у Різдвяний піст (Пилипівку). «Різдвяний піст закінчиться урочистим літургійним проголошенням: «Христос Рождається!», дивовижним чаром Свят-вечора, а тоді веселим співом Коляди. Щиро сподіваємося на те, що свій різдвяний вертеп сформує і студентство УКУ; впевнені, що невеличкі колядницькі ватаги організують зі своїми дітьми й наші молоді батьки.

Але радість очікування цього свята щороку затьмарюється лихим передчуттям, що в час найвищої духовної кульмінації святого Різдва у нашу хату знову увірветься вертепний Жид, – і насіння зла, що його вертепне дійство мало б виполоти, знову загніздиться в нашій душі», – зазначають автори звернення.

Вони додають, що в їхньому Університеті немає однозначного ставлення до цього феномену. Дискомфорт від цього вертепного образу й відчуття, що він суперечить духовній поставі сучасного християнина й етосові УКУ, сусідує з настороженим ставленням до спроб вилучити його, що сприймається як зневаження давньої традиції та улягання стороннім силам.

«Наше завдання на цей Різдвяний піст – остаточно вирішити, якими в цьому питанні мають бути місія та етос УКУ. Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ Жида був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль – поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті – сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.

З цього пласту української народної культури видно, що в певні епохи соціальні біди українського народу асоціювалися з єврейством (як, до речі, і навпаки). Ясна річ, далеко не кожен, хто щиро сміявся, бачачи гротескні кривляння вертепного Жида, був запеклим антисемітом. Дві етнорелігійні групи жили поруч; їхні звичаї були часом зрозумілими для іншої групи, а часом і кумедними. І за поняттями «жида» й «гоя» стояли свої міжгрупові табу, що їх плекали з обох сторін», – зазначають керівники УКУ.

Але часом, за їхніми словами, гротескна забава мала далеко не гумористичне продовження, коли по українських селах і містечках зграйки хлопчаків не раз гналися по вулиці за єврейським однолітком, скандуючи уже не барокове: «Жид! Жид!». Пізніші політичні наслідки такої «забави» ми, вибачте на слові, відхаркуємо й досі.

«Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове. Адже ми легко зрікаємося, наприклад, традиції посту – хоч знаємо, що деяких бісів людина може вигнати з себе «лише молитвою і постом» (Мт. 17:21). Ми легко забуваємо про одвічне правило пошанування святої неділі чи спільної трапези у родині, хоч усі ці звичаї є не лише Божим законом, а й антропологічними та культурними імперативами, занедбання яких призводить до великих втрат», – йдеться у зверненні.

Крім того, автори зазначають, що дихотомічне вертепне дійство просто вимагає персоніфікації полюсу зла – без цього óбрази добра стали б «ходульними». Проте є різниця між образами Ірода та Смерті, з одного боку, та образом Жида – з іншого.

«В тому другому випадку зло ототожнюється з цілою етнорелігійною групою – отже, ми маємо вирішити, чи справді така світоглядна позиція є нашим новітнім «богослов’ям визволення», яким ми хотіли б оберегти себе від вселенського зла. Насправді жодна людська культура не має монополії ні на чесноти, ні на пороки. У всіх людей ДНК за своєю природою однакові, й не існує гену підлості чи, навпаки, доброчесності. Отже, кожен народ, як і кожна людина, може вознестися до найвищих духовних вершин і шубовснути у найгірші гріховні провалля. Євреями в історичному бутті були не тільки міняйли, торговці та лихварі. Євреями були, зокрема, апостоли, члени найдавнішої християнської спільноти та майже всі автори Нового завіту (за винятком Луки). Єврейською була Пресвята Родина – Йосиф та Марія. Врешті-решт, по Своїй земній Матері євреєм був і Сам Ісус, Різдво Якого ми готуємось тепер зустрічати», – зазначено у зверненні.

Керівництво УКУ наголошує, що сучасні прояви зла розмаїті та універсальні, і пропонує спільноті університету, а особливо студентству, наново осмислити генезу зла.

«Богослови мали б виявити, в чому справжній корінь наших соціальних, національних і політичних лих, і у вертепному дійстві донести його до людей з оздоровчими гумором і сатирою. Історики мали б остерегти нас від повторення помилок минулого. Від соціальних педагогів ми очікуємо рецептів, як можна загоїти роз’ятрені суспільні рани», – йдеться у зверненні.

Нагадаємо, співвласник швейцарської компанії «РосУкрЕнерго», мільярдер Дмитро Фірташ цього року став меценатом Українського католицького університету. Він у числі інших меценатів фінансує будівництво університетського містечка у Львові.

---

В тему:

Гроші не пахнуть: Дмитро Фірташ став меценатом Українського католицького університету

Апостоли Ісуса: галілеяни чи юдеї?

Послання кризовому людству

Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби

Куди подівся Іуда Іскаріот?

Чому Іуда зрадив Ісуса?

Святий Йосип і Діва Марія були друїдами