Ми, українці, будучи однією з найвойовничих націй Європи, маємо в своєму літописі не одну величну перемогу. Одним з прикладів переможних битв є битва під Оршею здійснена 8 вересня 1514 року військом під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького, на той час Гетьмана Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтстького, нащадка Рюриковичів, некоронованого володаря Руси-України.
В той момент, Московське князівство ось вже два роки вело війну проти Литвинсько-руської держави. В липні московіти оволоділи Смоленськом, і просували в глибину території Князівства. Великий князь Сигізмунд мусив вживати рішучих заходів, щоб врятувати свою країну, і тому з поміж всіх кандидатів на гетьманську посаду обрав українського князя з Волині Костянтина Острозького, що вже до того прославивсь в боях з татарами.
27 серпня за Березіною відбулась перша сутичка з передовими московськими полками. Московити відступили. Невдалось їм стримати русько-литвинські сили і при переправі через Бобер. Литвинські та руські війська знищили всі ворожі застави на своєму шляху і вирушили на Оршу. В чотирьох милях від Орші на річці Кропивній стояло 80-ти тисячне військо на чолі з воєводою Іваном Челяднином. 6 вересня литовці підійшли до Дніпра і почали шукати місця для переправи через ріку. Московські військові пильно стежили за діяльністю свого ворога. Але не зауважили і залишили без охорони один брід, через який гетьман переправив на другий берег кінноту. Піхота переправилась на човнах та плотах. Воєвода Челяднин вирішив одним ударом покінчити з русько-литвинським військом. В своїй перемозі він не сумнівався. “Почекаємо поки вони переправлять всі війська, бо наші сили настільки великі, що без сумніву ми зможемо без великих зусиль або їх розбити, або гнати це військо аж до Москви. Нарешті, єдине що нам залишиться – це захопити всю Литву”.
В ніч з 7 на 8 вересня все русько-литвинське військо переправилось на лівий берег Дніпра і відійшло від річки на дві милі. Виявилось, що в строю війська залишилось тільки двадцять п’ять тисяч солдат. Головна надія була на гармати, під вогонь яких гетьман сподівався затягнути московітів.
Перед битвою Острозький відвідав церкву, де благав Господа про перемогу. Він поклявся побудувати дві церкви у Вільно: «Коли милостивий і всемогутній Бог дасть нам перемогу над безбожним ворогом і передасть в наші руки його людей, таких жорстоких, і таких чисельних». Вранці 8 вересня 1514 року два війська були готові до кривавої січі.
Першими розпочали московити – вдарили по центру русько-литвинського війська, де перебував Констянтин Острозький. Русини з литвинами легко відбили першу атаку. Тоді московити попробували прорвати фланги і вдарити з тилу. Допомога, яку послав гетьман змусила московитів відступити і на цей раз. До обіду відбувались дрібні сутички між двома військами. Очевидно, Челяднин хотів обезсилити русинів та литвинів подібною тактикою, а потім розправитись з ними. Сил вистачало. Після обіду московити вдарили по всьому флангу війська Острозького. Основний удар наносився по центру. Розпочалася жорстока різанина. Острозький на коні був в середині бою, і вів за собою солдат: “Це наша звитяга і нас чекає тріумф! Вже ворог слабіє! Браття милі, проявить звичну мужність в цей нелегкий час! Будьте мужніми в мужньому тілі! Нехай кожен наповниться духом проти ворога. Сам Бог стоїть за нас! Є нам допомога з неба! За мною сміливіше наступайте! А в мужності згадайти славних батьків! Ось я перед вами свою голову ставлю! Першим на неприятеля свою шаблю підіймаю!”. І вояки Острозького витримували шалений натиск московитів. Але ось русько-литвинське військо крок за кроком почало відступати, а після і взагалі кинулося тікати. Московити ринулись в слід і потрапили прямо під гармати.
Хитрість Острозького вдалась – ворог потрапив в пастку. Гармати вдалирили по неприятелю. Острозький перешикував свої війська і знову вирушив в атаку: “ О відважні лицарі! Тепер потерпіть! Тепер покажіть свою мужність! Згадайте мужність своїх предків!”. Цього наступу литовців московіти не витримали. Челяднин все ще міг врятувати становище - треба було тільки послати по допомогу за полками князя Михайла Булгакова. Але побачивши втечу своїх солдат Челяднин «здав князя Михайла» і сам втік з поля битви, а разом з ним і запасні полки. Русини та литвини розбили полки Булгакова, і переправившись через Кропивну, кинулися наздоганяти ворога. Острозький стоячи на березі ріки підбадьорював солдат: « Гей хлопці тепер кожен послужіть як можете!». Московіти більше не чинили ніякого спротиву, щоб врятуватись. В ночі були знищені залишки московського війська. Челяднин так і не втік, його догнали та взяли в полон. Ніколи ще московські війська не зазнавали такої поразки. 30 тисяч вбитих, 46 воєвод взятих в полон, князів та бояр, півтори тисячі боярських отроків, і коло 8 тисяч солдат. Серед трофеїв знайшли і тисячу кайданів, які Василь ІІІ приготував для вояків Великого князівства.
Наступного дня, Острозький милостиво прийняв полонених воєвод, а потім відправив їх до великого князя в Борислав. Але війна не закінчилася. В руках московитів залишалися Смоленськ, Мстислав, Кричів, Дубровна.
Острозький почав готуватися до нового походу. Немалі втрати понесли литвинські і руські війська, але все-таки гетьман поставив собі за мету повернення до складу ВКЛ всіх захоплених ворогами земель. Тим більше, що Василь ІІІ поспішив залишити Смоленськ, а в самому місті проти московитів змовились. Смоленський єписком Варсанофій через свого племінника прислав Сигізмунду листа про бажання смолян здати місто Острозькому. Треба було поспішати до Смоленська. І князь Констянтин, залишивши гармати в обозі, з кіннотою та піхотою направлявся до міста. Поспів би він вчасно…але несподівано пішли дощі, які зіпсували дороги. Війська важко перебирались через слякоть. За чотири тижні війська нарешті дійшли до Смоленська. По дорозі частина солдат захворіла, і до міста Острозький підійшов з шістьма тисячами воїнів. Очевидно, що з такими військами не можливо було штурмувати добре укріплене місто. Тут з’ясувалось, що смоленський воєвода князь Василь Шуйський викрив змову. Варсонофія заточили у в’язницю, а інших змовників московіти повішали. Не випадало взяти місто і тривалою облогою. Московіти спустошили смоленські околиці і не було чим прокормити військо. Сигізмунд, враховуючи ситуацію, наказав гетьману повернутися назад. По дорозі назад Острозький відвоював Дібровну, Кричів та Мстислав. У Вільні його чекала урочиста зустріч. 3 грудня все місто вітало героя Оршанської битви. На честь Острозького Сигізмунд побудував тріумфальну арку, через яку він в’їхав на чолі військ в столицю Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтстького. Віленці з квітами зустрічали героя.
Волинський літопис так згадую про нашого видатного князя:
„а гетьману його, видатному князю
Костянтину Івановичу Острозькому
дай Боже багато здоров’я і щастя на майбутнє щоб як нині; побив рать московською щоб так побивав рать татарську проливаючи їх кров бусурманську”
Сам великий гетьман принесе ще не одну перемогу руському народові, а його рід фактично стане символом незборимого і рішучого патріотизму. Патріотизму аристократичного за духом, а не безголово-анархічного. То ж пам’ятаймо істинних героїв нашої нації!
Слава Перемозі!
Підготував Ярема Галайда
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
В річницю славної битви під Оршею...
Світ:
07091001s.jpg
27 серпня за Березіною відбулась перша сутичка з передовими московськими полками. Московити відступили. Невдалось їм стримати русько-литвинські сили і при переправі через Бобер. Литвинські та руські війська знищили всі ворожі застави на своєму шляху і вирушили на Оршу. В чотирьох милях від Орші на річці Кропивній стояло 80-ти тисячне військо на чолі з воєводою Іваном Челяднином. 6 вересня литовці підійшли до Дніпра і почали шукати місця для переправи через ріку. Московські військові пильно стежили за діяльністю свого ворога. Але не зауважили і залишили без охорони один брід, через який гетьман переправив на другий берег кінноту. Піхота переправилась на човнах та плотах. Воєвода Челяднин вирішив одним ударом покінчити з русько-литвинським військом. В своїй перемозі він не сумнівався. “Почекаємо поки вони переправлять всі війська, бо наші сили настільки великі, що без сумніву ми зможемо без великих зусиль або їх розбити, або гнати це військо аж до Москви. Нарешті, єдине що нам залишиться – це захопити всю Литву”.
В ніч з 7 на 8 вересня все русько-литвинське військо переправилось на лівий берег Дніпра і відійшло від річки на дві милі. Виявилось, що в строю війська залишилось тільки двадцять п’ять тисяч солдат. Головна надія була на гармати, під вогонь яких гетьман сподівався затягнути московітів.
Перед битвою Острозький відвідав церкву, де благав Господа про перемогу. Він поклявся побудувати дві церкви у Вільно: «Коли милостивий і всемогутній Бог дасть нам перемогу над безбожним ворогом і передасть в наші руки його людей, таких жорстоких, і таких чисельних». Вранці 8 вересня 1514 року два війська були готові до кривавої січі.
Першими розпочали московити – вдарили по центру русько-литвинського війська, де перебував Констянтин Острозький. Русини з литвинами легко відбили першу атаку. Тоді московити попробували прорвати фланги і вдарити з тилу. Допомога, яку послав гетьман змусила московитів відступити і на цей раз. До обіду відбувались дрібні сутички між двома військами. Очевидно, Челяднин хотів обезсилити русинів та литвинів подібною тактикою, а потім розправитись з ними. Сил вистачало. Після обіду московити вдарили по всьому флангу війська Острозького. Основний удар наносився по центру. Розпочалася жорстока різанина. Острозький на коні був в середині бою, і вів за собою солдат: “Це наша звитяга і нас чекає тріумф! Вже ворог слабіє! Браття милі, проявить звичну мужність в цей нелегкий час! Будьте мужніми в мужньому тілі! Нехай кожен наповниться духом проти ворога. Сам Бог стоїть за нас! Є нам допомога з неба! За мною сміливіше наступайте! А в мужності згадайти славних батьків! Ось я перед вами свою голову ставлю! Першим на неприятеля свою шаблю підіймаю!”. І вояки Острозького витримували шалений натиск московитів. Але ось русько-литвинське військо крок за кроком почало відступати, а після і взагалі кинулося тікати. Московити ринулись в слід і потрапили прямо під гармати.
Хитрість Острозького вдалась – ворог потрапив в пастку. Гармати вдалирили по неприятелю. Острозький перешикував свої війська і знову вирушив в атаку: “ О відважні лицарі! Тепер потерпіть! Тепер покажіть свою мужність! Згадайте мужність своїх предків!”. Цього наступу литовців московіти не витримали. Челяднин все ще міг врятувати становище - треба було тільки послати по допомогу за полками князя Михайла Булгакова. Але побачивши втечу своїх солдат Челяднин «здав князя Михайла» і сам втік з поля битви, а разом з ним і запасні полки. Русини та литвини розбили полки Булгакова, і переправившись через Кропивну, кинулися наздоганяти ворога. Острозький стоячи на березі ріки підбадьорював солдат: « Гей хлопці тепер кожен послужіть як можете!». Московіти більше не чинили ніякого спротиву, щоб врятуватись. В ночі були знищені залишки московського війська. Челяднин так і не втік, його догнали та взяли в полон. Ніколи ще московські війська не зазнавали такої поразки. 30 тисяч вбитих, 46 воєвод взятих в полон, князів та бояр, півтори тисячі боярських отроків, і коло 8 тисяч солдат. Серед трофеїв знайшли і тисячу кайданів, які Василь ІІІ приготував для вояків Великого князівства.
Наступного дня, Острозький милостиво прийняв полонених воєвод, а потім відправив їх до великого князя в Борислав. Але війна не закінчилася. В руках московитів залишалися Смоленськ, Мстислав, Кричів, Дубровна.
Острозький почав готуватися до нового походу. Немалі втрати понесли литвинські і руські війська, але все-таки гетьман поставив собі за мету повернення до складу ВКЛ всіх захоплених ворогами земель. Тим більше, що Василь ІІІ поспішив залишити Смоленськ, а в самому місті проти московитів змовились. Смоленський єписком Варсанофій через свого племінника прислав Сигізмунду листа про бажання смолян здати місто Острозькому. Треба було поспішати до Смоленська. І князь Констянтин, залишивши гармати в обозі, з кіннотою та піхотою направлявся до міста. Поспів би він вчасно…але несподівано пішли дощі, які зіпсували дороги. Війська важко перебирались через слякоть. За чотири тижні війська нарешті дійшли до Смоленська. По дорозі частина солдат захворіла, і до міста Острозький підійшов з шістьма тисячами воїнів. Очевидно, що з такими військами не можливо було штурмувати добре укріплене місто. Тут з’ясувалось, що смоленський воєвода князь Василь Шуйський викрив змову. Варсонофія заточили у в’язницю, а інших змовників московіти повішали. Не випадало взяти місто і тривалою облогою. Московіти спустошили смоленські околиці і не було чим прокормити військо. Сигізмунд, враховуючи ситуацію, наказав гетьману повернутися назад. По дорозі назад Острозький відвоював Дібровну, Кричів та Мстислав. У Вільні його чекала урочиста зустріч. 3 грудня все місто вітало героя Оршанської битви. На честь Острозького Сигізмунд побудував тріумфальну арку, через яку він в’їхав на чолі військ в столицю Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтстького. Віленці з квітами зустрічали героя.
Волинський літопис так згадую про нашого видатного князя:
„а гетьману його, видатному князю
Костянтину Івановичу Острозькому
дай Боже багато здоров’я і щастя на майбутнє щоб як нині; побив рать московською щоб так побивав рать татарську проливаючи їх кров бусурманську”
Сам великий гетьман принесе ще не одну перемогу руському народові, а його рід фактично стане символом незборимого і рішучого патріотизму. Патріотизму аристократичного за духом, а не безголово-анархічного. То ж пам’ятаймо істинних героїв нашої нації!
Слава Перемозі!
Підготував Ярема Галайда
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта