Ультиматум диктаторів-імперіалістів

Саме до нього, а не до української влади апелював Володимир Путін у своєму коментарі цій ситуації. Російський президент вже давно не вважає Україну самостійною державою, тому тиснути на її керівництво ніякого сенсу він не бачить.

Його мета – змусити Європу і США домогтися від Києва реалізації тієї частини Мінських угод, де сказано про «особливий статус» ОРДЛО, що майже автоматично призвело б до зняття з РФ економічних санкцій і фактичної перемоги Москви у війні.

Щоб зробити Меркель і Обаму поступливішими, Путін намагається використовувати кримську історію відразу за двома напрямками. По-перше, розкручуючи тему «тероризму», він прагне зобразити Україну країною, яка влаштовує провокації, не прагне до миру і не може контролювати власні силові структури. По-друге, він майже відкрито шантажує Захід. Назвавши Україну державою-спонсором тероризму і пообіцявши покарати її за це, Путін ставить США і Європу перед таким вибором: «Або ви досягнете покори від своїх протеже у Києві по-хорошому, або я це зроблю по-поганому».

Те, що ця заява фактично є ультиматумом Заходу, покликаним підкреслити факт відмови Кремля від участі у зустрічі в Нормандському форматі в Пекіні. В якості підтвердження серйозності намірів у Криму вже розміщене велике військове угруповання, а Чорноморський флот приступив до широкомасштабних навчань. У випадку, якщо США і Європа не зможуть або не захочуть домогтися від Києва потрібних Москві змін до конституції, ці сили можуть бути використані «для нанесення точкових ударів по об'єктах терористичної інфраструктури», як це називають російські провладні політологи. Великомасштабне вторгнення навіть їм зараз видається менш імовірним. Проте, навіть обмежені удари можуть викликати серйозну кризу в Україні – а саме цього Кремль і домагається.

Час для шантажу Заходу Путін вибрав досить вдало – перед Вашингтоном і Брюсселем вже встали проблеми серйозніше. Інформація про «диверсантів» трималася в секреті до завершення переговорів між російським і турецьким президентами. Судячи з усього, вони закінчилися успішно: до шантажу Європи і США Ердоган приступив одночасно з Путіним.

У Туреччині, проте, свій список вимог і погроз, який для Заходу нічим не краще путінського. Від США Ердоган вимагає видати свого політичного опонента Фетхуллаха Гюлена, погрожуючи в іншому випадку виселити американців з необхідної для боротьби з ІД авіабази «Інджирлік». Від європейців він хоче негайного безвізового режиму і гору грошей, не виконуючи при цьому ніяких умов. У разі відмови з боку ЄС Анкара відкриє кордон для мільйонів біженців, які крокують до Європи з усієї Азії.

Складно придумати щось більш неприємне для Заходу, ніж цей вибір. Виконання вимог Ердогана буде означає зраду власних корінних цінностей. Невиконання – гору політичних, військово-стратегічних і економічних труднощів епічних масштабів. Україна на цьому тлі відійде на двадцять п'ятий план європейського та американського порядку денного.

Міжнародний консорціум диктаторів-імперіалістів у складі Володимира Путіна і Реджепа Ердогана, ледве встигнувши оформитися, вже створив для своїх сусідів і всього цивілізованого світу цілу купу серйозних неприємностей. Ультиматуми, які вони висувають, вкрай болючі для Заходу, але йти на їх виконання не можна – це їх тільки надасть завзяття. Для США і Європи зараз особливо важливо проявити жорстку, єдину і принципову позицію, не піддаватися на шантаж.

До речі, Україна все робить правильно вже зараз: війська, включаючи підрозділи ППО, приведені в бойову готовність. І це – найкраща відповідь на ультиматум Путіна.