Тріумвіратори (Порошенко, Льовочкін, Фірташ)

Власне, із заяв Петра Порошенка, зроблених в прес-центрі його передвиборного штабу відразу після оголошення результатів екзит-полів, прямо випливає, що вже буквально днями між гравцями в українському парламенті почнуться великі торги. Петро Порошенко підтвердив свій раніше озвучений намір зробити все для того, щоб в Україні відбулися дострокові парламентські вибори. Можливо - вже восени поточного року. Отже, лідерам депутатських фракцій, груп і неформальних об'єднань потрібно зробити все для того, щоб Порошенко свою точку зору поміняв. Простіше кажучи - передумав.

Сам Порошенко, напевно, прекрасно розуміє, перед яким екзистенціальним вибором він ставить сьогодні ключових парламентських гравців. Скидається на те, що новий президент ставить розпорядників депутатських душ перед чітким самовизначенням, і дає час на роздуми. А саме - чи новий формат більшості (пропрезидентський) , або - дострокові вибори, після яких кадровий склад Верховної Ради оновиться щонайменше на 50 %, як максимум - на 2/ 3. Це цілком ясний сигнал таким кулуарним гравцям як Єремєєв, Хомутиннік, Колесніков, Симоненко і навіть Тимошенко з Турчиновим , що продовжують контролювати значну частину колись опозиційної мега- фракції «Батьківщини».

Результат президентських виборів всім вищезгаданим особам дає чітке розуміння - збереження нинішньої каденції парламенту, нехай і при дещо іншому статус-кво - єдина надія на політичне виживання і відтворення себе в політиці в нових умовах. Електоральна карта України змінилася до невпізнання. Змінилися і актори, що мають реальні важелі впливу на ситуацію. Порошенко змінив Януковича, Коломойський видавлює з позиції олігарха № 1 Ріната Ахметова, УДАР у зв'язці з Порошенком перетворюється на реальну політичну силу, Тимошенко займає нішу конструктивної опозиції з прицілом на майбутні парламентські вибори.

Отже, склад, структура і, найголовніше - розклад сил у нинішньому парламенті вже не відповідають реальній розстановці гравців на політичній дошці. Візьмемо, наприклад, Партію Регіонів. Кандидат від ПР Михайло Добкін, який набрав на виборах трохи більше 3%, а також Ринат Ахметов, що переїхав від гріха подалі з Донецька в Київ,  - тільки ці два простих факти не дозволяють Партії Регіонів претендувати на контроль 100 депутатських мандатів. Це проти логіки.

Схожа картина і у Петра Симоненка з КПУ. Логічними виглядають відцентрові процеси в «Батьківщині». Ну а 1 % Тягнибока робить «Свободу» найбільш зговірливою при формуванні нової більшості, і,цілком імовірно, позбавляє права партії на такий ключовий портфель як пост Генерального прокурора. І нехай вибори президентські - це все-таки не парламентські - спадаючі тренди «Свободи», ПР, КПУ і частково «Батьківщини» видно неозброєним поглядом. Ніхто з них не зацікавлений зараз у позиційному протистоянні з президентом, який отримав небувалий аванс від виборців і цілком готовому до розпуску ВР. 

Разом з тим на європейському континенті штаб Порошенко-Кличко був не єдиним місцем, де піднімали келих шампанського за успішний результат заходу. Як мінімум ще одне таке місце знаходилося у Відні за адресою Schubertring, 5 - знаменитий готель Ritz, в якому нині коротає час Дмитро Фірташ в очікуванні рішень австрійського суду щодо своєї подальшої долі. Шампанське у віденському готелі Ritz пили не тільки і не стільки в силу програшу Юлії Тимошенко - келихи дзвеніли на честь загальної підсумкової конфігурації результатів голосування. Адже якщо Петро Порошенко - переможець виборів явний і очевидний, то переможець не очевидний і не настільки явний - це Дмитро Фірташ і його одвічний політичний уповноважений Сергій Льовочкін.

Ставка на Порошенка для тандему Фірташ-Льовочкін неначебто була безальтернативна, проте їх внесок у перемогу Петра Порошенка складно переоцінити. Адже тільки після віденської зустрічі Фірташа і Порошенко у квітні поточного року, яка закінчилася політичним союзом Кличка і Порошенко, для Петра Олексійовича остаточно склалася формула перемоги. А саме - конфігурація під назвою «вибори один на один з Тимошенко». Без Яценюка і що найголовніше без Кличко, який цілком міг сплутати всі карти на шляху до президентства. Тимошенко - суперник сильний, однак випав з активної політики на останні три роки. Та й щоденне промивання мізків, що супроводжувало кримінальні справи стосовно Тимошенко з 2010 по 2014 роки на всіх головних телеканалах країни, ні- ні, та залишило свій незгладимий відбиток в умах виборців.

Незрима рука Льовочкіна була присутня практично у всіх елегантних ходах штабу Порошенко проти основного опонента. Так, коли група підтримки Петра Олексійовича зрозуміла, що Тимошенко набирає рейтинг за рахунок ефективно організованих прямих ефірів на загальнонаціональних каналах країни, із засіків дістали втомленого від експериментів над самим собою Євгена Кисельова і відновили політичне ток-шоу на «Інтері», що забрало мінімум половину аудиторії у «Шустер LIVE» на останніх тижнях кампанії.

Не менш ефективною зброєю виступив і кандидат в президенти Олег Ляшко, який не просто виступив спойлером і відтягнув голоси у Тимошенко, але зміг в ході цих виборів вийти на третє місце з результатом близько 8,3 %, в ​​десятки разів підвищивши капіталізацію свого партійного проекту на прийдешніх парламентських виборах. А значить - і особисту політичну капіталізацію Сергія Володимировича Льовочкіна,  який ще з часів адміністрації Януковича міцно застовпив за собою роль куратора вічно радикального кандидата.

Анатолій Гриценко - персонаж хоч і не настільки явно афілійований з Льовочкіним, як Ляшко, проте підтримує щільну комунікацію з Сергієм Володимировичем. Взагалі цей політичний союз може багатьом здатися безглуздим і неправдоподібним, проте він вже цілком зримо оформився і навіть починає давати перші сходи. 5,5 % на виборах президента у Гриценка - ще один плюс до політичної карму Сергія Льовочкіна. Додамо сюди мерство Кличко, масовий захід УДАРу до Київради, той же « Інтер» - і побачимо, як на політичній карті знову виник гравець, що володіє чи не найкращими фігурами на шахівниці.

Серед українських журналістів близько року тому з'явилася традиція порівнювати Сергія Льовочкіна з російським майстром політичної та апаратної інтриги Владиславом Сурковим. Звичайно, подібні порівняння - журналістський штамп, і не більше. Різні долі, різні кар'єри, різні умови політичного дозрівання. Проте як мінімум одна обставина робить їх неймовірно схожими . Якось російський журналіст видання «Цілком таємно» Юрій Васильєв вивів прекрасну метафору, що товар Владислава Юрійовича Суркова - це «розумний у владі». Від себе додам - ​​«пітерські» до пори до часу, через брак таких у своїй обоймі, з радістю купували цей товар, щедро винагороджуючи Суркова за його працю. Той же товар з таким же логотипом Сергій Льовочкін продавав «донецьким» з 2007 -го по 2014 роки. Доти, доки «донецькі» його послуг потребували. Поле для комбінацій у Сергія Льовочкіна сьогодні не набагато гірше, ніж під час перебування його главою АП Януковича. А в деякому сенсі - навіть краще. Оскільки сьогодні Льовочкін - по- справжньому вільний, що є важливою обставиною для гравця.

Додамо сюди п'яте місце Сергія Тігіпка (близько 5,3 %).  Він здійснив у кінці квітня демарш і вийшов з партнерських стосунків з Льовочкіним. Не виключено, що під впливом результату Ляшко, Сергій Леонідович зрозуміє, який промах він зробив («на його місці мав бути я» (c), і незабаром повернеться в орбіту групи RUE. Також не варто забувати про козирний туз в рукаві - фігуру Валерія Хорошковського, призначення якого в уряд, за різними чутками, сьогодні активно лобіюють певні групи впливу в оточенні Володимира Путіна. Саме тандем давно знайомого Фірташу по Чернівцям Яценюка і можливого віце-прем'єра Хорошковського за президентства Порошенко - та конфігурація влади, при якій з Києвом можливий діалог (з точки зору Москви).

Чи почне Сергій Льовочкін грати в гру «перезавантаження парламенту» - питання в даний момент відкритий. Як мінімум, у його політичного союзника Петра Порошенка мотивація грати в цю гру повинна бути не менша, і це відбудеться, якщо Верховна Рада замість конструктивного підходу почне проявляти політичну короткозорість і відмовиться жити по-новому.

Проте в історії з перезавантаженням парламенту є ще кілька підводних каменів. А саме - можлива спокуса групи Фірташа-Льовочкіна і Петра Порошенка остаточно обнулити акції групи Ріната Ахметова з одного боку, і залишків «Сім'ї» з іншого. Адже кількісне представництво даних груп у парламенті абсолютно не збігається з їх реальним впливом і позицією на шахівниці в умовах, що змінилися. У того ж Льовочкіна фігур сьогодні набагато більше.

Нехай це прозвучить і антинауково з точки зору політології, але сума відсотків, які набрали близькі до Фірташа-Льовочкіна кандидати на президентських виборах (Порошенко (Кличко), Ляшко, Гриценко + Тігіпко) - це вже заявка на конституційну більшість у майбутньому парламенті, якщо парламентські вибори провести швидко і по гарячих слідах президентських . Чи це не мотивація для нового етапу гри?

Переклад з російської наш, О.К.