Таємниця чотирьох євангелій

Головним методом антихристиянської пропаганди є облудна інтерпретація Євангелія (“благої звістки”, “доброї новини”). Вона ґрунтується передусім на вириванні окремих частин з контексту та їх профанічному поясненні. Для прикладу розглянемо фрагмент з Євангелія, який доволі часто використовується для інформаційних маніпуляцій.

Про що не знав святий Матвій



У Євангелії від Матвія (15.21-28) описано подію, яка сталася з Христом та Його учнями за межами Галілеї: “І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті крихти, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала”.



Після прочитання цього фрагмента вимальовується в уяві приблизно така картина: Христос спокійно подорожував з учнями, аж ось за ними прив’язалася жінка і почала голосно просити у Христа допомоги. Проте Він на неї не зважав, аж учні самі до Нього звернулися, оскільки жіноче голосіння почало їх дратувати. Тоді Христос їй досить різко відповів, що Він прийшов не до таких, як вона, а до “овечок загинулих дому Ізраїлевого”. Проте вона не образилась і продовжувала далі просити. Побачивши її віру, Христос все ж таки змилосердився і зцілив її дочку.



Ситуація досить пікантна. Виходить, начебто Христос робить дискримінацію за національною ознакою, оскільки прийшов не до всіх людей, а до одного народу. На цій основі противники християнства роблять висновок: Христос прийшов лише до юдеїв, яких він називає дітьми, а не до всіх інших народів, яких він порівнює зі щенятами. На перший погляд такий висновок виглядає цілком логічно. Але насправді в ньому немає ні логіки, ні правди.



Щоб у цьому переконатися, погляньмо, як цю ж саму подію описав інший евангеліст — Марко (7.24-30): “І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав. А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей і кинути щенятам! А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок... І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки! А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї”.



Марко додає лише кілька деталей, але вони радикально змінюють сутність події. Виявляється, що Христос із учнями не йшов по полю, а намагався з ними усамітнитись. Зрозуміло для чого — для передачі учням Свого вчення, для відкриття їм сокровенних знань, недоступних для широких мас, які постійно багатотисячними натовпами ходили за Ним у пошуках зцілення та чудес. Адже Христос кожному давав знання у міру його розуміння, тому для простолюддя говорив притчами, а своїм учням — прямо: “Тому, що вам (учням) дано пізнати таємниці Царства Небесного, — їм же не дано” (Матвій, 13.11).



Так от, під час довгожданного усамітнення Христа з учнями для їх навчання, з’являється якась жінка і починає безцеремонно вимагати уваги до себе і свого горя. За логікою цієї грекині, однієї з багатотисячного натовпу потребуючих, Христос заради неї одної має перервати навчання з гуртом своїх учнів, які залишили свої родини та майно і жертовно посвятили своє життя вищому служінню — заради тисяч таких, як ця жінка.



Христос намагається пояснити несправедливість її претензій, звертаючись до неї характерною для Нього образно-символічною мовою: “Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей і кинути щенятам!”. Дітьми Він називає учнів як спадкоємців Його науки, а хлібом — Своє вчення, яке йде від Бога-Отця (ці символічні образи знаходимо в багатьох місцях Нового Заповіту). Тому слова Христа треба розуміти так: “Дай, щоб перше Мої учні наситилися знаннями, бо не годиться залишати без знань Моїх спадкоємців заради випадкових людей”.



Проте жінка не зрозуміла його слів і сприйняла їх буквально: “Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...”. Христос це зразу побачив: виходить, що вона, будучи простою людиною з конкретним мисленням, помилково сприйняла Його слова як вказівку на свою другосортність, але це не зменшило її віри в Його силу і милосердя. Тому далі слідує швидка розв’язка цієї колізії: “За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!”.



Повнота Чотириєвангелія



Із наведеного вище дослідження випливають три принципові висновки:



1. Євангеліст Матвій не був свідком описаної події, тобто він не був апостолом (в християнській літературі щодо цього немає однозначного рішення). Справді, описана ним ситуація явно відтворена з чужих слів. Окрім того, він не був знайомий з “Євангелієм від Марка”.



2. Кожен євангеліст описував події з власної точки зору, на основі наявних у нього відомостей.



3. Повну картину євангельських подій можна відтворити лише на основі синтезу відомостей зі всіх чотирьох євангелій.



З цієї причини в християнській науці вживається термін Чотириєвангеліє, яке підкреслює, що книги чотирьох євангелістів є єдиним цілим і лише разом вони володіють повнотою знань. Ця аксіома посилюється тим, що число 4 символізує мудрість, повноту й універсальність (4 сторони світу, 4 пори року, 4 арійські варни, 4 фази розвитку, 4 доби — Золота, Срібна, Мідна і Залізна, 4 квадри — персонально сумісні четвірки психотипів тощо).



Важливо, що стократній четвірці в багатьох індоєвропейських абетках відповідає буква “У”, яка позначає мудрість, повноту знань — звідси українські слова “ук” (вчений), “неук” (невчений), “укий” (навчений), “наука” (система знань), “У-країна” (країна мудрості, Скіфський квадрат).



Для адекватного розуміння Чотириєвангелія дуже важливо розуміти відмінності між євангелістами, ким вони були і для кого писали:



1. Матвій, Марко і Лука не були апостолами, тож не були й безпосередніми свідками описаних ними подій. У своїх євангеліях вони використовували багаточисельні джерела: усні розповіді, розрізнені записи спогадів, конспекти Христових повчань тощо. Всю цю величезну масу різноманітних відомостей вони намагалися організувати в логічно вибудовані, структуровані тексти. Все, що викликало сумніви у достовірності, євангелісти залишали за рамками своїх творів, намагаючись відтворити максимально точну і об’єктивну картину минулих подій. Часто ці три євангелісти, яких називають синоптиками (від гр. synopsis — спільний погляд) використовували ті ж самі джерела, тому в їхніх євангеліях здебільшого описані ті ж самі події і наводяться ті ж самі висловлювання, які нерідко збігаються дослівно.



2. “Євангеліє від Івана” написане апостолом Іваном, який постійно знаходився з Христом, тому воно відрізняється від решти євангелій і за змістом, і за стилем. Це євангеліє було написане найпізніше, причому апостол Іван мав перед собою три інші євангелія. Тому він переважно дає відомості, яких немає в інших трьох євангеліях. А оскільки Іван був безпосереднім свідком описуваних ним подій, то подає інформацію у максимально гострому, сміливому, рішучому, яскравому, контрасному стилі — на відміну від обережного і зваженого викладу євангелістів-синоптиків.



У цьому євангелії найбільше психологізму, розуміння боголюдської природи Спасителя, бачення таємних глибин Христового вчення і його стратегічних перспектив. Можна сказати, що цей цілісний твір, написаний впевненою рукою, призначений для світової духовної еліти. “Євангеліє від Івана” подає багато нових відомостей про діяльність Ісуса в Юдеї і показує гострий антагонізм між Христом та юдеями, яких майже завжди зображає противниками Спасителя.



3. “Євангеліє від Матвія” було написане для юдео-християн, тому його автор намагається переконати читачів в законному походженні Христа від Давида і в тому, що Він є Месія, обіцяний євреям Богом через їхніх пророків. Відповідно, особлива увага приділяється стосункам Христа з юдеями, наводяться розлогі цитати зі Старого Заповіту.



4. “Євангеліє від Марка” була написане, згідно з Климентієм Александрійським, в Римі і, можливо, передусім для римлян. Автор допускає латинізми і майже завжди пояснює значення наведених ним арамейських слів. Дуже схоже, що це євангеліє орієнтоване на римську ментальність, тому воно максимально лаконічне і конкретне, з великою кількістю фактажу, дрібних деталей і всього того, що можна побачити, спробувати на смак, помацати руками. Вірогідно, що всі ці точні деталі Марко отримав від апостола Петра.



5. “Євангеліє від Луки” також написане для неюдеїв, тому у ньому пояснюються юдейські звичаї, наприклад, обрізання. Вважають, що Лука народився в Антіохії, а своє євангеліє написав у Малій Азії. На відміну від інших, в цьому євангелії відчувається рука досвідченого письменника. Вірогідно, що воно писалося передусім для т. зв. “еллінізованого населення” Малої Азії (яке в основному було гальського походження), у ньому підкреслюється доброта Христа і вселенська місія християнства.



Таким чином, всі євангелія написані з різних точок зору — чотири авторські версії євангельських подій подають апостол-галілеянин св. Іван, дослідники-редактори римлянин св. Марко, юдей св. Матвій, грек св. Лука. Завдяки такому ріносторонньому підходу Чотириєвангеліє набуло повноти і стало носієм теологічної, історичної, етнографічної та психологічної достовірності.



Погиблі овечки дому Ізраїлевого



Наведене вище розуміння “системної спеціалізації” чотирьох євангелій дозволяє зробити глибший аналіз оповідання Матвія і Марка про хананейську жінку. У юдеохристиянина Матвія, на відміну від Марка, жінка звертається до Христа словами “Сину Давидів”, що логічно випливає з юдеохристиянської спрямованості цього євангелія.



Так само можна здогадатися, чому Матвій вклав в уста Спасителя фразу “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...” (у Марка її також немає). Юдеохристиянин, вихований на уявленнях про особливу вибраність євреїв, сприйняв метафору Христа про “дітей” і “щенят” як вказівку на особливий, вищий статус євреїв, хоча і втрачений ними пізніше (Матвій, 21.43). Тому Матвій вирішив, що ця фраза, сказана колись Христом, цілком підходить до описаної ситуації (нагадаємо, що синоптичні євангелія збиралися в одне ціле з розрізнених джерел і фрагментів).



Чи справді Христос міг її сказати?



По-перше, відразу ж треба видалити з неї слово “тільки”, оскільки навіть в цьому ж євангелії наводиться діаметрально протилежна теза: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи... і Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку” (Матвій, 28.19-20).



По-друге, дослівний вираз “до погиблих овець дому Ізраїля” вже наводився в цьому ж євангелії: “Цих дванадцятьох (апостолів) Ісус вислав, і їм наказав, промовляючи: у дорогу до поган (неюдеїв) не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Матвій, 10.5-6). Симптоматично, що це ж саме оповідання про обрання апостолів та їх послання для проповіді та зцілення людей на прилягаючих територіях наводять також Марко (6.8-11) і Лука (9.2-5), проте у них немає жодного натяку на те, що треба йти тільки до юдеїв.



Так що, невже Матвій вигадав цю фразу? Навряд чи він би на це зважився. Вірогідно, що Христос справді вживав вираз про “овечок загинулих дому Ізраїлевого” і навіть одного разу вислав апостолів спеціально до юдеїв. Справа в тому, що в духовному плані ситуація в Юдеї була значно важчою в порівнянні з Самарією і Галілеєю. Ці три країни колись складали єдину імперію Ізраїль, але після смерті Соломона відбувся її розпад на дві ворогуючі держави — Юдею (на півдні) і вчетверо більший Ізраїль (на півночі), до якого входили Галілея і Самарія. Відомо, що самаряни вважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступниками від правдивої віри. Так само про галілеянина Натаніеля (Нафанаїла) з Кани Галілейської Ісус Христос висловився: “Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства” (Іван, 1:47).



Таким чином, наведена Матвієм фраза про “овечок загинулих дому Ізраїлевого” вказувала на те, що Юдея, попри зовнішню, демонстративну релігійність, перебувала у стані важкого духовного занепаду. Попри всі докладені зусилля, юдейський народ (за винятком невеликої його частини) не сприйняв Спасителя, виступивши антагоністом Христового вчення і залишившись ним до сьогоднішнього дня. То ж цілком можливо, що Христос посилав апостолів з проповідями у різні краї, а одного разу спрямував їх спеціально до Юдеї, наказавши: “у дорогу до неюдеїв не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до овечок загинулих дому Ізраїлевого”.



Така цілеспрямована апостольська проповідь серед юдеїв могла відбутися лише на початку Христового служіння, коли Його вчення ще не мало серйозного опору з боку юдейської верхівки. Врешті, саме на цей час, тобто відразу ж після обрання апостолів, і вказує “Євангеліє від Матвія”, що посилює достовірність описаної події. Адже вже через рік відсилання самих апостолів у цей ворожо налаштований край виглядало б проявом самогубства. Про смертельну загрозу з боку Юдеї щодо носіїв нового вчення говорить хоча б такий красномовний факт: коли Христос разом з учнями зібрався йти до Лазаря у Витанію (галілейське поселення неподалік Єрусалима), то апостоли наполегливо переконували Його не робити цього, аж нарешті “Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти” (Іван, 11.16).



Таким чином, системне дослідження Чотириєвангелія приводить до висновку, що на початку Христового служіння справді була здійснена апостольська місія в Юдею — “до овечок загинулих дому Ізраїлевого”. Пізніше ця фраза була вставлена в оповідання Матвія про ханаанку з метою пояснити загадкові слова Христа про “дітей і щенят” — загадкові для Матвія тому, що він не знав про утаємничене зібрання учнів для навчання. Своє пояснення Матвій дав цілком у юдеохристиянському дусі, і це лише посилює достовірність Чотириєвангелія як цілісної системи.



У наведеному вище оповіданні Христос звертається до хананейки образно-символічною мовою (“мовою птахів”), проте вона буквально сприймає його слова і не розуміє їх справжнього змісту. Такі ситуації повторювалися багато разів. Однією з них є наступна подія, описана в “Євангелії від Івана” (4.3-41).



Спасіння від юдеїв



Коли Христос повертався з Юдеї в Галілею, Йому треба було переходити Самарію. Коли прийшли до самарійського міста Сихар, учні пішли до міста купити харчів, а Христос, утомившись з дороги, сів біля криниці. Аж ось надходить жінка-самарійка брати воду. Ісус каже до неї: “Дай мені напитися”.



Таке прохання незнайомця її здивувало, адже їй здалося, що перед нею юдей. Річ у тім, що юдеї і самаряни ворогували між собою, для юдеїв саме слово “самарянин” вважалося мало не лайкою, а пити з самарянином з одного посуду взагалі було немислимим.



Можливо, жінка бачила, що Ісус прийшов з боку Юдеї, чи може зауважила якісь речі, принесені апостолами з Юдеї, тож вона вирішила, що розмовляє з юдеєм, принаймні точно не з самарянином, адже “свої” завжди ідентифікуються дуже чітко. До речі, юдеї також помилялися щодо етнічності Христа: “Озвались юдеї і сказали йому: Хіба не добре кажемо, що самарянин єси і біса маєш?” (Іван, 8.48). Таким чином, маємо ще одне підтвердження, що Ісус-галілеянин не був ні юдеєм, ні самарянином.



Але повернімось до розмови Ісуса з самарянкою. Він звертається до неї звичною образно-символічною мовою: “Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися, — ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої. Мовить до нього жінка: І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе жива вода?” Очевидно, що жінка все сприйняла буквально, тож нічого не зрозуміла. Але Христос далі підводить її до розмови про духовні речі і говорить “про джерело води, яка б’є в життя вічне”. Проте проста жінка не збагнула навіть цієї достатньо відвертої символіки.



І лише після того, як Христос розповів їй про таємні речі з її життя, вона зрозуміла, що перед нею незвичайна людина. Нарешті розмова зміщується до теми духовності: “Бачу, пане, що ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися” (4.20). Річ у тім, що юдеї рішуче виступали за те, що поклонятися Богові можна лише в Єрусалимському храмі, який вони захопили після розпаду імперії Давида (Єрусалим знаходився на межі Юдеї та Ізраїлю). Фактично, юдеї створили “релігійну монополію”, яку перетворили на потужний бізнес: завдяки їй до Єрусалиму щороку приходили сотні тисяч прочан, для обслуговування яких у місті була сформована розгалужена і вельми прибуткова інфраструктура.



Такий стан речей був неприродним і несправедливим, про що й гірко дорікнула Ісусові самарянка, продовжуючи вважати його юдеєм. Та він її заспокоїв: “Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві” — вказівка на грядуще знищення Єрусалимського храму і відповідно юдейської “релігійної монополії”. “Бог — Дух, і ті, що Йому поклоняються, повинні в Дусі і правді покланятися”, тобто без прив’язки до обов’язкового місця богопочитання — чи це Єрусалимський храм, чи самарійська священна гора Гаризим, чи щось інше.



І ось в цей логічно зв’язний текст раптом вклинюється речення, яке багатьох просто збиває з пантелику: “Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покланяємось тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння” (4.22). Оскільки це речення за своїм змістом і формою явно випадає з контексту і нагадує грубу вставку, пригляньмося до нього уважніше.



По-перше, це пряма відповідь на докір самарянки, причому виразно з позиції юдейства:



Самарянка: “Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися”.



Юдей: “Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покланяємось тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння”. При цьому автором вставки ігнорується і фактично заперечується попередня фраза Христа: “Надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві.



По-друге, теза про “спасіння від юдеїв” в розумінні “спасіння, яке приходить завдяки юдеям” суперечить всьому Євангелію. Справді, яким чином можуть нести спасіння світові ті, у кого батько диявол: “Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім” (Іван, 8.43-44).



По-третє, у багаточисельних дискусіях і повчаннях Христос не використовує займенник “ми”, лише “Я”. Втілений Син Божий веде мову лише від Свого імені. Очевидно, що авторство фрази “Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покланяємось тому, що знаємо” належить людям, але в жодному випадку не Боголюдині. Не випадково, що у всьому тексті Чотириєвангелія Христу приписується повчання від імені “ми” лише у двох місцях: у наведеній вище розмові з самарянкою, а також у нічній розмові з Никодимом: “Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте” (Іван, 3.11). Майже ідентичні фрази, ті ж слова, те ж протиставлення “ми знаємо, ви не знаєте” вказують на одного і того ж автора вставки. Так само, як перша вставка перервала плавний хід розмови з самарянкою, друга вставка різко перериває діалог Христа з Никодимом.



Таким чином, можна вважати доведеним наявність у тексті “Євангелія від Івана” (в оповіданнях про розмови Христа з Никодимом і самарянкою) двох згаданих вище вставок, які грубо порушують ясність і логічність викладу. Питання в іншому: як сталося, що редактори Євангелія, наявність яких, до речі, визнається Церквою, не побачили внутрішньої суперечності і залишили ці вставки без уваги, особливо у фрагменті розмови з самарянкою?



Найпереконливіше виглядає пояснення, що фраза “спасіння від юдеїв” справді належала Христу, але в розумінні спасіння від юдейського духу та їхнього способу мислення, від духовного засилля юдеїв, схильних прив’язувати спілкування з Богом до конкретних місць, до обов’язкових зовнішніх ритуалів і незліченних дріб’язкових приписів, проти яких постійно виступав Христос. Цей початок нової духовної ери і визволення людського духу мали відбутися після пророкованого Ним руйнування Єрусалиму.



До речі, саме так розуміли цю фразу укладачі «Біблії короля Якова» (початок 17 ст.), яка й досі вважається найавторитетнішим перекладом Біблії в англомовних країнах. Згаданий фрагмент у ній виглядає так: “for salvation is of the Jews”, де євреї виступають тим, від чого відбувається спасіння. Цікаво, що в сучасному англійському перекладі вже маємо: “for salvation comes from the Jews”, де прийменник “from” вже однозначно вказує на євреїв як джерело спасіння. Це до того, що описана вище маніпуляція з християнською свідомістю могла відбутися зовсім недавно, протягом кількох останніх століть.



Наведені вище міркування про грядущий порятунок від юдейської рутини цілком відповідають євангельській логіці та історичній правді. Скоріше всього, що саме так фразу “спасіння від юдеїв” сприймали як редактори “Євангелія від Івана”, так і християнські теологи, не вбачаючи у ній суперечності з Чотириєвангелієм. А первинний текст розмови з самарянкою, без юдейської вставки, міг виглядати так: “Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві. Від юдеїв приходить спасіння”.



В тему:






“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну



Мова і війна



Спокійно, ви в руках Матриці!



Чи належала Діва Марія до роду Давида?



Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці



Обережно: апокрифи!



Спецоперація “Книга Якова”



Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?



А чи було “обрізання Господнє”?



Юдейська Пасха чи арійська Таємна вечеря?



Чи були в Ісуса рідні брати?



Як виглядав Христос



Істинний арієць



Наслідувати Христа!



Мистецтво Золотої Ери





Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка