(клацайте на фото, щоб збільшити)



Над цим повинен розмірковувати кожен українець. Бо не зрозумівши ролі такого чоловіка в житті народу, не усвідомивши його нелукавої правди слова, нація втратить можливість народжувати Великих Синів.

Коли Шевченко прийшов у світ і почав думати, то вже в інформаційному просторі був Котляревський з Енеїдою - енциклопедією народного життя, з винятковими знаннями психології й характеру українців; не так давно відійшов Сковорода, жива правда філософії якого повнокровно струмувала. Це час Пушкіна (Шевченко був на його похороні), Гоголя, … – особливий час 19 сторіччя, який змінив історичний розвиток багатьох культур і народів.

«Були у нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша. Ти бо вчив нас не людей з цього світу зганяти, не городи і села опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої» (П. Куліш).

Шевченко не піднявся понад народом, він лише підтвердив його велику силу праведності в Божому світі. І сила благословення кріпацьку дитину привела в Академію мистецтв до Брюллова, звела з найвідомішими й найавторитетнішими людьми того часу, аби він тільки виконав в майбутньому те, що треба: поставив Слово із пітьми у Світло національного життя.

І увійшло воно в людей через відкриті серця. І народ довів свою вибраність, бо потреба волі любов’ю стала обрамлена. Його голос і правда дозволили українцям мати з усіма народами нарівно високу культуру слова в часі або й попереду.

Чому у всіх творах він використав епіграфи з Біблії? Що цим хотів сказати? Це оправдання чи попередження? Чому основні твори мають метафоричну назву?

Метафора єдинородства «і мертвим, і живим, і ненародженим» наголошує на однаковій відповідальності в поколіннях за історичні вчинки. Нею починається розмова Великого Сина з народом, в якій повіствується коротко і чітко вся історія з докорами за помилки й поясненнями: чому це так. Сплюндрована пам’ять батьків, пам’ять отчого дому – метафора «розритої могили» повчальна для дітей, які собі це дозволяють або до такого допускають…

До тридцяти трьох років (1847 – арешт) Шевченко все скаже, про все напише й піде на 10 років у солдатчину. Вік до 33 – це період, в якому мало набутої, а більше вродженої (генетичної) мудрості. Тоді за що Шевченко відбуватиме покарання? І яку ще іншу мудрість можна набути в засланні в стані «безживної флегми» (так він свій стан другові описав)?

Чому взагалі Шевченко вдається до критики царської сім’ї, яка взяла участь у його викупі, чому не уникає гострого слівця?

Слово – найдієвіша сила в його долі! І це єдина сила, якій він покоряється :

Ну що б здавалося слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива.
Як їх почує!..
Знать од Бога
І голос той і ті слова
Ідуть меж люди!

Чому у всіх творах бачимо Шевченка дуже набожним і водночас читаємо богохульні тексти?

Отоді я І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога…

Чому Ватикан, колись проклявши його за поему «Єретик» і спаливши «Кобзаря», тепер встановив йому пам’ятник?

Шевченко і сам розмірковує про Божу участь в своєму житті. Світлом віри своєї чистої відкриває, пізнає найвищу любов. І як велику нагороду за це отримує своє останнє земне пристанище-поховання на рідній землі з найбільшими почестями, коли люди в жалобній процесії по Батьківщині, випрягли коней і на собі повезли тлінні останки поета.

«Приходять люди з слобід вклонитися його могилі. … Стоять, поскидавши шапки, спершись на ціпки, з клуночками за плечима, і дивляться на могилу так, що я ще ні разу на своїм віку не бачив такого щирого, тихого, зласкавленого погляду людського, ніби в цій могилі закопалася остання надія на їх луччу долю» (Г.Честахівський).

Якось дивовижно просто Господь в одній людині відтворив народ. Який і слово оживотворяє, і дійсність через обличчя людське в полотні оживляє. Який володіє всім потенціалом, щоб жити в достатку – комунікабельний, відкритий, дотепний, з почестями зустрітий у найбагатших і найвідоміших родинах; він і законодавець моди – викройки одягу сам розробляє, і проект власного будинку створює, і бізнес-проекти має …

Чому ж так жив і так закінчується його життя? Чому тіло вражається саме водянкою?

І що ж то за чоловік, що так тримався за своїх й робив те, що понад усе любив? Один із багатьох чи один із небагатьох, чи все ж таки вибраний, пророк?!

Він був потрібний своєму поколінню й покоління готове було почути його. Він мав успіх, бо зерна впали на підготовлений грунт, а підняті з витоків і пробуджені ним мова й література набули свого істинного змісту. У цій рідній мові «вража кров» - це кров, вражена злом, наша кров. А відтак, ворогом для українців є ми самі! І на цьому пророцтв досить. Півтора століття вистачає, щоб оволодіти цією мовою, усвідомити історію, виправити помилки. Ми вже готові до іншого. І земля від каменів розчищена, і грунт зораний, і Катерина з байстрюком під хатами не ходить …

Вшануємо його як Великого Кобзаря, що на багато років вперед оспівав дійсність:

Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята. «Нехай, — каже, —
Може, так і треба».

Оцінимо його харизматичну людську силу й силу проголошених думок. Виконаємо його Заповіт!

Утім, перестаньмо нарешті емоційно підживлювати трагічні сторінки життя свого народу, щоб не надавати їм ще більшої відповідної сили! Зупинимо їхню матеріалізацію надалі! Й попросимо у Господа благословення для нових Великих Синів, які пробудили у врятованій Тарасом мові нову силу оптимізму, оЖивляють її Слова й пишуть нові тексти – нову програму нашого вже успішного життя!

Хай буде!

Гурт "ТрансФормер" з піснею "Калина" на слова Тараса Шевченка:

NO-music

Завантажити (мр3, 6.9 Мб)

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Якого ж ми раю
У бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі,—
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.

[Перша половина 1849,
Косарал]

В тему:

Плакат: Хроніка Життя Тараса Шевченка

Машина часу «Третій Гетьманат» – реконструкція козацького духу в технотронну епоху

Голодомор дає Україні карт-бланш

Де знайти нову еліту?

Центр і периферія, або пробудження Пульсара