Буття будь-якої держави, Україна не є винятком, відбувається за загальними законами суспільного розвитку. При цьому вчені вже давно цілком науково довели, що у будь-якій країні близько 30% населення не здатне самостійно мислити. Така цифра приблизно однакова чи у США, чи у Німеччині, чи в Росії, чи в Китаї, чи в Україні. Такі люди існують не випадково. Вони потрібні для суспільства, для людства в цілому. І переробити їх на інший лад абсолютно неможливо. Вони не погані і не хороші, просто така їхня природа. Грубо кажучи, щоб було зрозуміліше, такими вони вродилися. Навіть у храмі науки і освіти, тобто Київському національному університеті імені Тараса Шевченка я з такими людьми зустрічаюся кожний день. Вони може і хотіли б учитися, але не можуть. На кожній сесії на першому курсі ці 30 відсотків проявляють себе з завидною постійністю з року в рік. Більшість з них врешті-решт відраховують, а десь відсотків 10 з горем навпіл закінчує університет.

Відслідковуючи як науковець-аналітик попередні підсумки виборів мера Києва і Київради, впадає в око те, про що не пишуть і не говорять наші „політологи”. За пана Черновецького проголосувало все ті ж близько 30 відсотків виборців. Чи випадковою є ця цифра? Напевно, що ні. Бо ж і на минулих виборах ця цифра була такою ж. Знаючи, звичайно не всіх, але деяких з електорату пана мера можна зробити висновок, що введена в усіх розвинутих країнах норма, що людину не обирають, якщо за неї проголосувало менше 50 відсотків виборців не є випадковою. Західні аналітики-жартуни навіть називають її „антидебільною”. Вона спеціально вводиться з метою того, щоб ці відомі науці всього світу 30% населення не обирали для себе і для 70% схильних до аналізу людей схожих на себе, м’яко кажучи, індивідів керувати країною чи своїм містом.

Останні вибори мера засвідчили для схильних до аналітики людей, що в Україні мером Києва, тобто столиці, інтелектуального центру держави, за певного розкладу¸ могла стати людина, за яку проголосувало менше як 10% виборців. Ким могла бути ця людина можна лише здогадуватися. Очевидно, що в нас „народні обранці” концентрують в собі всі негативні риси електорату, який за них голосує. Тому нічого дивуватися, що наслідком „народного волевиявлення” стають поставлені до влади бовдури найвищого ґатунку. Вони є таким собі екстрактом слабоумства і старечого маразму знаменитих 30 відсотків населення.

Чи потрібні були ці вибори? Так, потрібні. У суспільства все більше визріває думка про те, а до неї так просто не дійдеш, що нам потрібен не недолугий парламент чи якась там місцева ще недолугіша рада, а лікар-реаніматор. Лише діючи в режимі одноосібного керування державою, без багатомісячного маразматичного блокування трибуни, ця людина здатна кардинально змінити ситуацію в країні на краще. Цією людиною має бути особистість, яка не побоїться взяти на себе всю відповідальність у країні і убезпечити її від недолугого „волевиявлення” людей, які самі собі ради не спроможні дати, а їх примушують про щось там думати, здійснювати, страшно вимовити, якусь там індукцію і дедукцію. Думати для таких людей цілком об’єктивно є найважчою роботою у світі.

Суспільство у нас розвивається семимильними кроками. Вибори засвідчили, що поступово відмирають комуністи в купі з соціалістами, які не подолали і 2% бар’єру. Фактично зникла, не боюся цього слова, НУНС. На межі опинилися і „Регіони”. Все це вказує на те, що суспільство в своїй мислячій більшості вже готове прийняти радикальні ідеї, партії і „Лікаря-реаніматора”. Ще трохи хаосу і безвладдя в країні, відсутності боротьби з корупцією у вищих органах влади — і ми прийдемо до того, що для захоплення влади „Лікарю-реаніматору” буде досить лише на всю країну заявити про свої незворушні наміри навести в ній порядок.

Петро Масляк,
віце-президент Академії наук вищої школи України, академік, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, доктор географічних наук (економічна та соціальна географія)

---

В тему:

Точність — ввічливість снайперів

Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто

Партія снайперів – жарт, що стає народним рухом

Корупція та історія: історичні реалії й українські аналогії

Тиранія чи Гетьманат?

Нова Угода партії снайперів

Демократія зброї

Фактор стримування, або Чи розстрілювати корупціонерів?